ДРУГИЙ РОЗДІЛ  

КУЛЬТУРНА МРІЯ 

28. Важливо підтримувати Амазонію, але це означає не колонізувати її культуру, а допомогти їй так, щоб вона сама видобула з себе все найкраще. Це мають робити найкращі освітні програми: культивувати, не викорінюючи, розвивати, не ослаблюючи ідентичність, допомагати, не втручаючись. Подібно до того, як природа має потенціал, який може втратити назавжди, те саме може трапитися з культурами, послання яких ще не почули і які сьогодні перебувають у більшій небезпеці, ніж будь-коли. 

Амазонський багатогранник 

29. В Амазонії живе багато племен і народностей, і понад 110 автохтонних племен живе у добровільній ізоляції (PIAV) [1] . Їхня ситуація дуже хистка, і багато з них вважають себе останніми носіями скарбів, які зникають, і їм дозволять доживати свій вік, якщо вони не створюватимуть проблем наступу сучасній колонізації. Потрібно позбутися сприйняття їх як «нецивілізованих» дикунів. Просто вони створили інші культури й інші форми цивілізації, які в минулому були дуже розвинутими [2] . 

30. До колонізації людність скупчувалася біля річок і озер, але колонізація виганяла тубільців в глибину лісів. Сьогодні зростаюче опустелювання змушує багатьох із них мігрувати ще далі, і це закінчується тим, що вони поселяються на периферіях і тротуарах міст, часом у ситуації крайньої нужди, але також і внутрішнього спустошення через втрату цінностей, які їх підтримували. І тому вони зазвичай втрачають фундамент, на який спиралися, і культурне коріння, яке надавало їм ідентичності і почуття гідності, і збільшують кількість відкинутих людей. У такий спосіб переривається передача мудрості, яка здійснювалася від покоління до покоління. Міста, які повинні бути місцем зустрічі, взаємного збагачення, обміну між культурами, стають місцями болісного виключення. 

31. Кожне плем’я, яке вижило в Амазонії, має свою культурну ідентичність і виняткове багатство в багатокультурному світі – з огляду на тісний зв’язок із довколишнім середовищем в симбіозі – не детерміністичному, – який важко зрозуміти зовнішніми ментальними схемами: 

«Колись був крайобраз із рікою, 

тваринами, хмарами і деревами. 

Але часом, коли з жодної сторони не було видно 

крайобразу з річкою і деревами, 

ці речі повинні були з’явитися в уяві дитини» [3] . 

«Зроби річку своєю кров’ю […]. 

Потім посади себе, 

прорости й рости 

нехай твоє коріння 

вросте в землю 

на віки вічні. 

І насамкінець 

будь каное, 

човником, плотом, 

землею, глечиком, 

хатинкою і людиною» [4] . 

32. Групи людей, їхній спосіб життя й світогляд так різноманітні, як і території, які вони заселяють, бо вони повинні були пристосуватися до географічних особливостей. Рибальські чи мисливсько-збиральські племена в глибині території – це не те саме, що племена на заплавних землях. В Амазонії бачимо тисячі тубільних племен, вихідців із Африки, річкові племена і мешканців міст, які, в свою чергу, дуже відрізняються одне від одного й охоплюють велику різноманітність людей. Бог проявляє себе в цій географічній різноманітності й віддзеркалює щось із своєї невичерпної краси. І у такий спосіб різні групи в життєдайній єдності з довколишнім середовищем розвивають власну мудрість. Ми дивимося на це ззовні, й тому повинні уникати несправедливих узагальнень, спрощених дискурсів чи висновків на підставі своїх ментальних структур і свого досвіду. 

Піклуватися про коріння 

33. Тут я хочу нагадати, що « споживацьке бачення людей, стимульоване механізмами сучасної глобалізованої економіки, нівелює культурні досягнення, зменшуючи те значне розмаїття, яке є спадщиною всього людства » [5] . Це впливає на багатьох молодих людей, якщо є тенденція «нівелювання відмінностей, властивих місцю походження, трансформацію молоді в спільний ґатунок, підданий маніпуляціям» [6] . Щоби уникнути цієї динаміки дегуманізації, потрібно любити й плекати коріння, бо воно є «місцем вкорінення, яке дає нам можливість розвиватися й відповідати на нові виклики» [7] . Заохочую молодь Амазонії, особливо корінну, «піклуватися корінням, бо коріння дає силу, завдяки якій ми ростемо, розвиваємося й даємо плоди» [8] . Для охрещених це коріння включає історію народу Ізраїля й Церкви аж до наших днів. Усвідомлення цього є джерелом радості й, понад усе, надії, яка надихає на сміливі й шляхетні вчинки. 

34. Упродовж століть людність Амазонії передавала свою культурну мудрість усним способом, за посередництвом міфів, легенд, оповідань, як це мало місце у випадку «простих байкарів, які мандрували лісами, розповідаючи в поселеннях історії й тим самим оживляючи спільноти, які без пуповини цих історій через віддаленість та ізольованість роздробилися б і розпалися б» [9] . І тому важливо «дати старшим людям можливість розповідати довгі історії» [10] , і щоб молодь зупинялася й пила з цього джерела. 

35. Попри те що постійно зростає ризик втратити це культурне багатство, в останні роки, дяка Богові, деякі народності почали записувати свою історію і пояснювати значення своїх звичаїв. У такий спосіб вони самі можуть ясно усвідомити, що є щось більше від етнічної тотожності й що вони є хранителями цінних особистих, родинних і колективних споминів. Я радий бачити, що ті, які втратили контакт із своїм корінням, намагаються відновити зранену пам’ять. З другого боку, також в інтелектуальних колах зросло краще відчуття амазонської ідентичності, і для них, особливо нащадків мігрантів, Амазонія стала джерелом мистецького, музичного й культурного натхнення. Різні види мистецтва, особливо поезія, були інспіровані водою, лісом, буйним життям, і також культурним різноманіттям та екологічними й соціальними викликами. 

Зустріч культур 

36. Культури внутрішньої Амазонії, як і кожна культурна дійсність, мають свої обмеження. Урбаністичні культури Заходу також їх мають. Такі риси як споживацтво, індивідуалізм, дискримінація, нерівність і багато інших конституюють слабкі сторони нібито більш розвинутих культур. Етнічні групи, які розвинули культурні цінності, будучи з’єднаними з природою і маючи сильне почуття спільноти, легко помічають наші темні сторони, яких ми не помічаємо серед так званого прогресу. І тому варто збирати їхній життєвий досвід. 

37. За нашими традиціями ми сідаємо за спільний стіл – місце розмов і спільних надій. У такий спосіб відмінності, які можуть бути обмежувальними знаками чи межею, трансформуються у міст. Ідентичність і діалог – не вороги. Власна культурна ідентичність вкорінюється й збагачується у діалогу з носіями інших культур, а її автентичне збереження – це не ізоляція, яка збіднює. Я не маю наміру пропонувати тут повністю зачинений, неісторичний, статичний індихенізм, який відкидає будь-які форми змішування. Культура може стати безплідною, якщо «зачиняється у собі й намагається зберегти старий спосіб життя, уникаючи обміну й конфронтації з правдою про людину» [11] . Це може здаватися нереалістичним, бо важко протистояти культурному вторгненню. І тому всі повинні піклуватися про культурні цінності корінних народів, бо це також і наші скарби. Якщо наше почуття співвідповідальності за різноманітність, яка покращує нашу людську природу, не розвивається, то марно надіятися, що людність, яка живе в глибині лісів, наївно відкриється на «цивілізацію». 

38. В Амазонії навіть серед корінних народів можна розвивати «стосунки між культурами, в яких різноманітність не означатиме небезпеку й не виправдовуватиме ієрархію влади одних над іншими, а буде діалогом між різними культурними світоглядами щодо способів святкування, нав’язування стосунків і відновлення надії» [12] . 

Загрожені культури й племена 

39. Глобальна економіка безсоромно нищить людське, суспільне й культурне багатство. Розпад сімей, спричинений змушеною міграцією, перешкоджає передачі цінностей, бо «родина є і завжди буде суспільною інституцією, яка найбільше вносить у збереження наших культур» [13] . Окрім того, «перед лицем колонізаційного вторгнення засобів масової комунікації» потрібно підтримувати серед корінних народів «альтернативні способи комунікації, базовані на їхніх мовах і культурах», а самі тубільці мають бути присутніми в уже існуючих засобах комунікації» [14] . 

40. У кожному проекті для Амазонії « Треба поважати права народів та культур, а також враховувати, що розвиток будь-якої соціальної групи [...] вимагає постійного та активного залучення місцевих мешканців власне зсередини цієї культури . І саме поняття якості життя не можна насаджувати ззовні, адже якість життя слід сприймати в контексті світу символів і звичаїв, притаманних кожній групі людей » [15] . Але якщо прадавні культури корінних народів постали й розвивалися в тісній єдності з природнім середовищем, то їм важко залишатися незмінними, якщо природне середовище нищиться. 

Це відкриває дорогу до наступної мрії.