ПЕРШИЙ РОЗДІЛ СОЦІАЛЬНА МРІЯ 8. Нашою мрією є Амазонія, яка би інтегрувала й підтримувала всіх своїх громадян, щоб вони могли розділити «добре життя». Але це вимагає пророчого волання і важкої праці для добра найубогіших. І хоча Амазонії загрожує екологічна катастрофа, слід наголосити, що «справжній екологічний підхід завжди стає соціальним; він повинен інтегрувати питання справедливості в дебати про навколишнє природне середовище для того, щоб почути як крик землі, так і плач бідних » [1] . Нам не потрібний консерватизм, «який дбає про біом, але ігнорує людність Амазонії» [2] .
Несправедливість і злочинність
«Є багато дерев, де жили тортури, і розлогі ліси, здобуті ціною тисяч смертей» [3] . «Торговці деревом мають депутатів, а наша Амазонія не має нікого, хто би її захистив […] Виганяють папугаїв і мавп […] Врожаї каштанів уже не будуть такими, як раніше» [4] . 11. Немає потреби повторювати тут довгі й комплексні аналізи, представлені до і під час Синоду. Але згадаймо принаймні один голос: «Ми страждаємо від торговців деревом, худобою та від інших сил. Нам загрожують економічні потуги, які втілюють моделі, чужі нашим територіям. Фірми, які займаються вирубуванням дерев, входять на нашу землю та експлуатують ліси; ми піклуємося про ліси для наших дітей, маємо м’ясо, рибу, лікарські рослини, фруктові дерева […]. Гідроелектростанції та водні канали нищать екологію річок й довколишніх земель […]. Ми є регіоном, землі якого крадуть» [5] . 12. Вже мій попередник Бенедикт XVI говорив про «нищення природного середовища Амазонії та загрози для людської гідності її населення» [6] . Хочу додати, що багато трагедій було пов’язано з фальшивою «амазонською містикою». Загальновідомо, що в останніх декадах минулого століття Амазонію представляли як величезний порожній простір, який потрібно зайняти, як неосвоєні багатства, які потрібно освоїти, як величезну дику територію, яку потрібно одомашнити. І це робилося зі світоглядом, який не визнавав права корінних народів або просто ігнорував їх, так ніби тубільців немає або ці землі їм не належать. Навіть у шкільних програмах для дітей і молоді тубільців представляли як наїзників чи узурпаторів. Нікого не цікавило їхнє життя, тривоги, спосіб боротьби за виживання, і їх здебільшого вважали перешкодою, яку слід усунути, аніж людськими істотами, які мають таку саму гідність і права як інші люди. 13. Деякі гасла сприяли цьому непорозумінню, між іншими таке: «не віддавати» [7] , так ніби таке поневолення може походити лише ззовні від інших країн, у той час як місцева влада під претекстом розвитку безкарно і без обмежень брала участь у планах нищення лісів і видів життя, які там були. Корінні народи часто безпорадно спостерігали, як нищиться природне середовище, яке їх годувало, лікувало, давало можливість вижити й підтримувати стиль життя і культуру, в якій вони зберігали свою ідентичність і значущість. Диспропорція сил величезна, слабкі не мають можливості захищатися, а переможці забирають усе, «бідні залишаються бідними, а багаті стають багатшими» [8] . 14. Діяльність національних і міжнаціональних корпорацій, які нищать Амазонію і не шанують прав корінних народів на території, на їхнє розмежування і на самовизначення, як і на попередню згоду цих народів, потрібно назвати властивими словами: несправедливість і злочин. Коли деякі корпорації, спраглі отримати легкий дохід, привласнюють землю і приватизують навіть джерела питної води, або коли місцева влада дає дозвіл на промислове вирубування дерев, видобування вугілля, нафти або на іншу діяльність, яка нищить ліси й забруднює середовище, то економічні зв’язки несправедливо змінюються і стають знаряддям нищення. Зазвичай використовують методи, позбавлені будь-якої етики, такі як покарання протестувальників, вбивства тубільців, які борються з цими проектами, підпалювання лісів, підкуп політиків і самих тубільців. Це супроводжується великими порушеннями прав людини і новим рабством, від якого найбільше страждають жінки, розвивається наркоторгівля як спосіб поневолення місцевої людності, торгівля людьми, вигнаними зі свого культурного середовища. Не можна дозволити, щоб глобалізація стала «новою формою колоніалізму» [9] .
Розгніватися і просити прощення
15. Потрібно обуритися [10] так, як обурювався Мойсей (див. Вих. 11, 8), як обурювався Ісус (див. Мк. 3, 5), як обурювався Бог перед лицем несправедливості (див. Ам. 2, 4-8; 5, 7-12; Пс. 106, 40). Погано, коли ми призвичаюємося до зла, погано, коли допускаємо знеболення суспільного сумління, в той час як «лавина знищення, також і смерть, в усьому регіоні […] загрожує життю мільйонів людей, особливо рільників і автохтонів» [11] . Випадки несправедливості й жорстокості в Амазонії в минулому столітті вже повинні викликати великий спротив й водночас зробити нас чуйнішими, щоб ми могли розпізнавати сучасні форми експлуатації людини людиною, свавілля й вбивств. Згадуючи ганебне минуле, подам, до прикладу, одну розповідь про страждання тубільців в епоху каучуку в венесуельській Амазонії: «Тубільцям не давали грошей, лише товари по високій ціні, й вони постійно повинні були платити за них, […] платили й постійно чули: «Ви маєте великі борги», і тубільці знову повинні були працювати […]. Більше ніж двадцять поселень ye’kuana були повністю знищені. Жінок ye’kuana ґвалтували й відрізали їм груди, вагітним розпорювали животи. Чоловікам відрізали пальці або зап’ястя, щоб вони не могли втекти на човнах, […] були й інші випадки найабсурднішого садизму» [12] . 16. Важко зцілити минуле, наповнене болем і зневагою. І колонізація не припиняється, лише у багатьох місцях змінюється, маскується і приховується [13] , але не позбувається зарозумілості до життя убогих і до вразливого середовища. Єпископи бразильської Амазонії нагадали, що «історія Амазонії показує, що завжди була меншість, яка наживалася за рахунок більшості й аморального грабування природних багатств регіону – Божого дару для людей, які живуть тут тисячі років, і для мігрантів, яку прибули сюди в минулі століття» [14] . 17. Збуджуючи здорове обурення, водночас пам’ятаймо, що можливо подолати різні колонізаційні світогляди й будувати стосунки солідарності й розвитку: «Завдання полягає у тому, щоби забезпечити солідарність в глобалізації, яка нікого не виключає» [15] . Можна знайти альтернативи для збалансованого тваринництва та землеробства, джерела енергії, які не забруднюють середовище, місця праці, які не нищать природу й культуру. Водночас потрібно запевнити тубільцям і найбіднішим відповідну освіту, яка розвиватиме їхні спосібності та здатності. І саме в цьому напрямку слід спрямувати таланти та спосібності політиків. І не для того, щоб мертвим повернути відібране в них життя або тим, які вижили під час масових убивств, відшкодували втрати, але принаймні для того, щоб ми сьогодні насправді були людьми. 18. Нас підбадьорює пам’ять про те, що, незважаючи на великі надуживання під час колонізації Амазонії, повні «суперечностей і страждань» [16] , туди прибуло багато місіонерів із Євангелієм, покидаючи свої країни й погоджуючись на суворе й вимогливе життя біля найбільш беззахисних людей. Знаємо, що не всі вони вели гідне життя, але праця тих, які залишалися вірними Євангелію, надихнула також на створення «законів, таких як Права Індіанців, які захищали гідність автохтонів від експлуатації їхньої людності й територій» [17] . Часто саме священники захищали тубільців від грабіжників та бандитів, а місіонери розповідають: «Вони ревно просили нас не залишати їх і вимагали обіцяти їм, що ми повернемося» [18] . 19. На даний час Церква не може зменшити активність, вона покликана слухати волання амазонських народів, «аби прозоріше виконувати свою профетичну роль» [19] . Водночас не можемо заперечити, що пшениця була змішана з куколем і що місіонери не завжди були на стороні пригнічених; мені соромно, і тому ще раз «смиренно прошу прощення не лише за образи самої Церкви, але також за злочини проти корінних народів під час так званого завоювання Америки» [20] і за жорстокі злочини, які траплялися упродовж усієї історії Амазонії. Дякую тубільцям і ще раз повторюю, що «ви своїм життям, своїм воланням сумління […]. Ви – жива пам’ять місії піклування про спільний Дім, яку нам довірив Бог» [21] .
Чуття спільноти
20. Боротьба за соціальну справедливість зумовлює здатність до братерських стосунків і сопричастя між людьми. Тепер констатуємо, не применшуючи важливості особистої свободи, що корінні народи Амазонії мають сильне відчуття спільноти. У такий спосіб вони переживають «працю, відпочинок, людські стосунки, обряди й свята. Все спільне, приватний простір, такий типовий для сучасності, мінімальний. Життя – це спільна дорога, на якій завдання й відповідальність ділять і розподіляють із огляду на спільне добро. Немає місця для ідей, відірваних від своєї спільноти чи від своєї території» [22] . Такі людські відносини насичені довколишньою природою, яку вони відчувають і сприймають як дійсність, яка інтегрує їхнє суспільство і культуру, як продовження їх самих, їхніх родин і спільнот: «Ця зірка наближається колібрі тріпочуть крилами моє серце б’ється сильніше від водоспаду твоїми устами я поллю землю нехай вітер дує на нас» [23] . 22. Христос відкупив людську істоту повністю і хоче відновити в кожній людині здатність нав’язувати стосунки з іншими людьми. Євангеліє пропонує Божественну любов, яка випливає з Серця Христа й прямує на пошуки справедливості – невід’ємної пісні братерства і солідарності, спонуки до культури зустрічі. Мудрість способу життя автохтонного населення – з усіма своїми обмеженнями – спонукає нас входити глибше у це прагнення. І тому єпископи Еквадору закликали до «нового соціального і культурного устрою, в якому пріоритетними будуть братерські стосунки в границях визнання і цінування різних культур і екологічних систем, здатних протистояти будь-якій формі дискримінації й домінування одних людей над іншими» [24] .
Знищені інституції
23. В Laudato si’ я нагадав, що «якщо все взаємопов’язане, то здоров’я суспільних інституцій впливає на довкілля і на якість життя людей […]. У межах кожного соціального прошарку і між ними розвиваються інституції, спрямовані на врегулювання стосунків між людьми. Усе, що ослаблює ці інституції, має негативні наслідки, адже веде до несправедливості, насильства та втрати свободи. У низці країн спостерігається відносно низький рівень інституційної ефективності, і це веде до серйозніших проблем для їхніх мешканців» [25] . 24. Який стан суспільних інституцій в Амазонії? В Instrumentum laboris Синоду, де зібрано багатий доробок осіб і спільнот Амазонії, говориться про «культуру, яка отруює державу і її інституції, проникаючи на всі рівні суспільства, також і в спільноти тубільців. Йдеться про справжнє моральне нещастя, внаслідок якого втрачається довіра до інституцій та їх представників, а політика і суспільні організації повністю дискредитовані. Народи Амазонії також піддаються корупції й стають її головними жертвами» [26] . 25. Ми не можемо обминути фактів, що члени Церква були частиною корумпованої структури, і часто до такого рівня, що мовчали взамін за фінансову допомогу для церковних потреб. І саме тому до Синоду надійшли пропозиції «звернути особливу увагу на джерела фінансування та інші форми пожертв, як і на інвестиції церковних інституцій або окремих християн» [27] .
Суспільний діалог
27. Діалог повинен не лише надавати привілеї виборам на користь убогих, запханих на дно суспільства й виключених, але шанувати їх як основних дійових осіб. Йдеться про те, щоб визнати іншого й цінити його «як іншого» з його вразливістю, найінтимнішими виборами, способом життя і праці. В іншому разі вийде як завжди – « проекти меншості для меншості » [28] , або « згода «на папері» або ефемерний мир для щасливої меншості » [29] . Якщо це стається, то «потрібний пророчий голос» [30] , і християни покликані зробити все, щоб цей голос пролунав. Тут народжується наступна мрія. [1] Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), 49: AAS 107 (2015), 866. [2] Instrumentum laboris , 45. [3] Ana Varela Tafur, «Timareo», в Lo que no veo en visiones, Lima 1992. [4] Jorge Vega Márquez, «Amazonia solitaria», в Poesía obrera, Cobija-Pando-Bolivia 2009, 39. [5] Red Eclesial Panamazónica (REPAM), Brasil, Síntesis del aporte al Sínodo, 120; Instrumentum laboris, 45. [6] Промова до молоді, Сан-Паулу, Бразилія (10 травня 2007), 2: L’Osservatore Romano, іспанською 18 травня 2007, ст. 6. [7] Див. Alberto C. Araújo, «Imaginario amazónico», в Amazonia real: amazoniareal.com.br (29 січня 2014). [8] Св. Павло VI, Енцикліка Populorum progressio (26 березня 1967), 57: AAS 59 (1967), 285. [9] Св. Йоан Павло II, Промова в Папській Академії Суспільних Наук (27 квітня 2001), 4: AAS 93 (2001), 600. [10] Див. Instrumentum laboris, 41. [11] V Генеральна Конференція Єпископів Латинської Америки і Карибів , Documento de Aparecida (29 червня 2007), 473. [12] Ramón Iribertegui, Amazonas: El hombre y el caucho, ed. Vicariato Apostólico de Puerto Ayacucho - Venezuela, Monografía, n. 4, Caracas 1987, 307ss. [13] Див. Amarílis Tupiassú, «Amazônia, das travessias lusitanas à literatura de até agora», в Estudos Avançados, vol. 19, n. 53, San Pablo (січень/квітень 2005): «В дійсності, після закінчення першої колонізації, Амазонія упродовж століть була регіоном, підданим зажерливості, яка сьогодні змінила риторику [...] через «цивілізаційні» чинники, які навіть не потребують персоніфікації, аби створювати й розвивати нові обличчя старої руїни, сьогодні – через повільне вмирання». [14] Єпископи бразильської Амазонії, Лист до Божого Люду, Santarem - Brasil (6 липня 2012). [15] Св. Йоан Павло II, Послання до Міжнародного Дня Миру, 3: AAS 90 (1998), 150. [16] III Генеральна Конференція Єпископів Латинської Америки і Карибів , Documento de Puebla (23 березня 1979), 6. [17] Instrumentum laboris , 6. Папа Павло III у Бреве Veritas ipsa (2 червня 1537) осудив расистські тези, признаючи індіанам – християнам і нехристиянам – людську гідність, визнав їхні права на власність і заборонив редукувати їх до рабів. Він ствердив: «Як справжні людські істоти […] вони не можуть бути позбавлені свободи й власності, навіть ті, які далекі від віри в Ісуса Христа». Це навчання підтвердили папа Григорій XIV, Булла Cum Sicuti (28 квітня 1591); Урбан VIII, Булла Commissum Nobis (22 квітня 1639); Бенедикт XIV, Булла Immensa Pastorum Principis, адресована Єпископам Бразилії (20 грудня 1741); Григорій XVI, Бреве In Supremo (3 грудня 1839); Лев XIII, Лист до Єпископів Бразилії про рабство (5 травня 1888); Св. Йоан Павло II, Послання до тубільців Америки, Santo Domingo (12 жовтня 1992), 2: L’Osservatore Romano, іспанською 23 жовтня 1992, ст. 15. [18] Frederico Benício de Sousa Costa, Carta Pastoral (1909), ed. Imprenta del gobierno del Estado de Amazonas, Manaos 1994, 83. [19] Instrumentum laboris , 7. [20] Промова під час ІІ Міжнародної Зустрічі Представників Народних Рухів , Santa Cruz de la Sierra - Bolivia (9 липня 2015): L’Osservatore Romano, іспанською 17 липня 2015, ст. 9. [21] Промова під час Зустрічі з Народами Амазонії, Puerto Maldonado - Perú (19 січня 2018): L’Osservatore Romano, іспанською 26 січня 2018, ст. 3. [22] Instrumentum laboris , 24. [23] Yana Lucila Lema, Tamyahuan Shamakupani (Con la lluvia estoy viviendo), 1, в http://siwarmayu.com/es/yana-lucila-lema-6-poemas-de-tamyawan-shamukupani-con-la-lluvia-estoy-viviendo/ [24] Конференція Єпископів Еквадору, Cuidemos nuestro planeta (20 квітня 2012), 3. [25] N. 142: AAS 107 (2015), 904-905. [26] N. 82. [27] Там само , 83. [28] Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), 239: AAS 105 (2013), 1116. [29] Там само , 218: AAS 105 (2013), 1110. | |