PATRIS CORDE
переклав
о. Олег Кривобочок ТІ
неофіційний
переклад для особистого вжитку
АПОСТОЛЬСЬКИЙ ЛИСТ
СВЯТІШОГО ОТЦЯ ФРАНЦИСКА
З НАГОДИ 150 РІЧНИЦІ
ПРОГОЛОШЕННЯ СВЯТОГО ЙОСИФА
ПОКРОВИТЕЛЕМ ВСЕЛЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ
Батьківським серцем: так Йосиф полюбив Ісуса, якого чотири
Євангелія називають «сином Йосифа».
Два євангелісти, які про нього щось говорили, Матей і Лука,
говорили мало, але достатньо, щоб зрозуміти, яким він був
батьком і яку місію йому довірило Провидіння.
Знаємо, що він був скромним столяром (див. Мт. 13, 55), зарученим з
Марією (див. Мт. 1,
18; Лк. 1, 27);
«праведним чоловіком» (Мт. 1, 19), завжди готовим
виконати Божу волю, виражену в Законі (див. Лк. 2, 22.27.39) і
в чотирьох його снах (див. Мт. 1, 20; 2, 13.19.22).
Після довгої і важкої подорожі з Назарета до Вифлеєма він бачив
народження Месії в стайні, «бо не було їм місця в заїзді»
(Лк. 2, 7). Був
свідком поклоніння пастухів (див. Лк. 2, 8-20) і магів (див.
Мт. 2, 1-12), які
представляли відповідно народ Ізраїлю і язичницькі
народи.
Він сміливо прийняв обов’язки законного батька Ісуса, якому
надав ім’я, об’явлене ангелом: «Ти даси йому ім'я Ісус, бо він
спасе народ свій від гріхів їхніх» (Мт. 1, 21). Як відомо, у
древніх народів дати ім’я якійсь особі чи назву якійсь речі
означало отримати її у свою власність, як це робив Адам в Книзі
Буття (див. 2, 19-20).
У храмі, через сорок днів після народження, Йосиф, разом із
мамою, віддав Дитя Господові й з подивом почув пророцтво
Симеона стосовно Ісуса і Марії (див. Лк. 2, 22-35). Аби захистити
Ісуса від Ірода, жив у Єгипті як чужоземець (див. Мт. 2, 13-18). Після
повернення до батьківщини приховувався в невеликому селищі
Назарет, в Галілеї, звідки, як говорили, «пророк не приходить»
і «нічого доброго не може бути» (див. Йо. 7, 52; 1, 46), далеко від
Вифлеєма, свого рідного міста, і від Єрусалима, де був храм.
Коли під час прощі до Єрусалима дванадцятирічний Ісус
загубився, то вони з Марією з болем шукали Його і знайшли у
храмі, де Він розмовляв із учителями Закону (див. Лк. 2,
41-50).
Після Марії, Матері Бога, в папських документах ніхто не займає
стільки місця, як Йосиф, її обручник. Мої попередники поглибили
послання кількох свідчень Євангелій, аби вирізнити його
центральну роль в історії спасіння: блаженний Пій ІХ проголосив
його «Покровителем Католицької Церкви», достойний Пій ХІІ
представив його як «Покровителя робітників», а св. Йоан Павло ІІ – як
«Опікуна Спасителя». Віруючі моляться до нього
як до «Покровителя доброї смерті».
І тому, з нагоди 150-ї річниці проголошення блаженним Пієм ІХ,
8 грудня 1870, Йосифа Патроном Католицької Церкви,
я хотів би – як говорить Ісус, щоб «з повноти серця уста
промовляли» (див. Мт. 12, 34) – поділитися з
вами деякими власними роздумами про цю незвичайну особу, таку
близьку нашій людській кондиції. Це прагнення зростало під час
епідемії, коли в кризі, яка нас ударила, ми могли досвідчити,
що «наше життя тчуть і підтримують звичайні люди, зазвичай
забуті, які не з’являються ні на обкладинках газет і журналів,
ні на великих сценах останніх шоу, але немає сумнівів, що
сьогодні саме вони пишуть вирішальні сторінки нашої історії:
лікарі, медичний персонал, працівники супермаркетів,
прибиральниці, опікуни, водії, охоронці, волонтери, священники,
богопосвячені особи й багато інших, які зрозуміли, що ніхто не
спасеться сам. […] Скільки людей щодня показують терпеливість,
випромінюють надію, намагаються не сіяти паніку, а передавати
досвід співвідповідальності. Скільки батьків, матерів, дідусів,
бабусь, учителів за посередництвом щоденних малих жестів
показують нашим дітям, як протистояти кризі і проходити її,
змінюючи звичаї, підносячи погляд і заохочуючи до молитви.
Скільки людей моляться і жертвують у намірі загального
добра». Кожний може знайти в св.
Йосифові – який проходить непомітно, який постійно присутній,
але тихо й приховано – заступника, помічника і провідника у
важкі часи. Св. Йосиф нагадує нам, що всі ті, які непомітні або
на «другій лінії», відіграють виняткову роль в історії
спасіння. Вони заслуговують на слова визнання і
вдячності.
Лк.
4, 22; Йо.
6, 42; див. Мт. 13, 55;
Мр. 6,
3.
Священна Конгрегація обрядів, Quemadmodum Deus
(8 грудня 1870): ASS 6 (1870-71),
194.
Див. Промова до християнської асоціації італійських
робітників з нагоди урочистості св. Йосифа робітника (1
травня 1955): AAS 47 (1955), 406.
Апостольська адгортація Redemptoris custos (15
серпня 1989): AAS 82 (1990), 5-34.
Катехизм Католицької Церкви
, 1014.
Медитація під час пандемії
(27 березня 2020): L’Osservatore Romano,
іспанською 3 квітня 2020, ст. 3.
|