1. Улюблений батько  

Велич св. Йосифа полягає в тому, що він був обручником Марії та батьком Ісуса. Св. Йоан Золотоустий говорить, що так він «увійшов у служіння загального плану спасіння» [1]. 

Св. Павло VI відмічає, що його батьківство виражалося в тому, що «його життя стало служінням, жертвою ради таїни втілення й пов’язаною з нею місією відкуплення; він використав свою легальну владу в Святій Родині для того, щоби скласти цілопальну жертву з себе самого, зі свого життя, зі своєї праці; він перетворив своє людське покликання до любові в надлюдську жертву з себе самого, зі свого серця й усіх своїх здатностей у служебну любов до Месії, народженого в його домі» [2]. 

Св. Йосиф, завдяки своїй ролі в історії спасіння, є батьком, якого християнський люд завжди любив, доказом цього є багато церков в усьому світі на його честь, багато релігійних закладів, братств і церковних груп, які надихаються його духовністю і носять його ім’я; упродовж століть на його честь створили різні набожества. Багато святих ревно почитали його культ, серед них – св. Тереза Авільська, яка взяла його своїм захисником і посередником, часто ввіряла себе йому й отримувала від нього всі благодаті, про які просила. Свята, натхненна своїм досвідом, заохочувала інших до цієї побожності [3]. 

Кожний молитовник містить якусь молитву до св. Йосифа. Особливими молитвами до нього моляться кожної середи й упродовж березня, який традиційно присвячений св. Йосифові [4]. 

Довіра люду до св. Йосифа підсумовується виразом “Ite ad Ioseph”, який походить із часів голоду в Єгипті, коли люди просили в фараона хліба, а він відповідав: «Ідіть до Йосифа та й чиніть, що він вам скаже!» (Бут. 41, 55). Йдеться про Йосифа, сина Якова, якого брати з заздрощів продали (див. Бут. 37, 11-28), і який – згідно з біблійним описом – став управителем Єгипту (див. Бут. 41, 41-44). 

Як потомок Давида (див. Мт. 1, 16.20), з чийого коріння мав народитися Ісус, згідно з обітницею, яку Давид отримав від пророка Натана (див. 2 Сам. 7), і як обручник Марії з Назарета, св. Йосиф – це ланка, яка з’єднує Старий і Новий Завіти.