о. Д. Кусумано ТІ  

ПСИХОЛОГІЯ ДЗЕН НА ПРАКТИЦІ 

переклав о. О. Кривобочок ТІ 

У цій статті я висловлюю рефлексії про свій «психологічний» досвід дзен-медитації, якою займаюсь уже 35 років. Я вживаю термін «психологічний» для того, щоб відрізнити цей досвід від автентичного досвіду Дзен. 

Я приїхав до Японії у 1967 р. у віці 22 років і почав вивчати японську мову в єзуїтській мовній школі у Камакура. Оскільки Камакура дуже знамените місто – з огляду на дзен-буддистські храми, то багато моїх шкільних товаришів почали займатися дзен-медитацією. Але я ні. Після закінчення школи я вивчав філософію в університеті «Софія», потім мене послали на магістерій до вищої школи у Камакура. Я почав займатися дзен-медитацією сам, але швидко покинув її з огляду на велику зайнятість у школі. 

Потім теологічні студії, після них мене призначили секретарем провінціала. У той час у програмі третьої пробації японської провінції були заняття дзен-буддизмом. Хоча тоді я ще не був на третій пробації, але це пробудило моє зацікавлення дзен-медитацією. Отож у віці 33 років я знов почав займатися дзен-медитацією, і продовжую робити її до сьогоднішнього дня. 

Окрім щоденних медитацій я почав відвідувати сессін (інтенсивні дзен-медитації тривалістю 9-10 годин на протязі п’яти або більше днів у дзен-буддистському храмі). Я робив сессін під керівництвом о. Лассаля, єзуїтського піонера у дзен-медитації, у Шінмейкуцу, користуючись посібником, який він недавно написав (тепер книжка: Enomiya-Lassalle, H. 1992 The Practice of Zen Meditation. London: The Aquarian Press). Я також став учнем його вчителя Ямади Кун Роші у 1979. Але у перші роки я вчився лише в о. Лассаля. Через сім років він порадив мені продовжувати заняття з Ямадою Кун Роші у Санбо Кйодан Центрі Дзен у Камакурі. Я так і зробив. У 1989 р. він помер і я вчився у його наступника Куботи Йі Ун Роші 15 років, а після його смерті у 2004 р. – у Ямади Район Роші, сина Ямади Куна Роші. 

У підсумку: перші 10 років перебування в Японії я не практикував Дзен. Наступні 10 років я робив щоденні медитації і декілька сессін на протязі року, але я не мав постійного керівника. Наступні 25 років я займався дзен серйозно: 30 хв. медитації щодня, участь у дзадзен (одноденні реколекції під керівництвом Роші) 5-6 разів на місяць, участь у сессін 4-5 разів на рік. 

Санбо Кйодан 

Санбо Кйодан – релігійна організація, визнана Міністерством Освіти і Культури Японії. Її заснував у 1954 р. Ясутані Хакуун, який продовжував працю свого вчителя Харади Согака – синтезувати вітки Сото і Рінзай у Дзен. Ямада Кун Роші, мій перший учитель, був наступником Ясутані. Санбо Кйодан є організацією мирян, яка не має стосунків з більшістю шкіл Дзен у Японії. Але вона стала дуже відомою на Заході завдяки о. Лассалю. Один коментатор зауважив: «Вплив Санбо Кйодан на розуміння Дзен Заходом набагато більший, ніж у Японії, де ця організація маргінальна». 

Програма Санбо Кйодан виглядає так: початківця вчать правильної пози тіла і контролю за своїм диханням. Після 1-4 місяців він стає учнем Роші. Тоді розпочинається навчання Коану Му. 

Коан Му 

Цей Коан є одним із найстаріших і найзнаменитіших Дзен-Коанів, хоча «плескання однієї долоні» є більш відомим. Це майже те саме. У VIII ст. монах запитав Учителя Дзен Йошу, має чи не має пес природу Будди. Той відповів одним складом, однією ідеограмою Му ( 無 ), яка означає «ніщо». 

„Монах запитав Йошу з усією серйозністю: «Має чи не має пес природу Будди?» Йошу відповів: «Му!»” (Yamada, K. (1979) Gateless Gate. Tucson: The University of Arizona Press, p. 11). 

У минулі часи початківця вчили приймати правильну позу тіла і залишали самого, не пояснюючи, що робити з цим Коаном. Звичайно, що майже всі пробували раціональним мисленням пояснити відповідь Йоші. „Природа Будди є такою великою, що не може бути в псові”. „Природа Будди є всюди, і тому повинна бути також у псові”. „Йоші відповідає так і ні”. І подібним чином. Очевидно, оскільки Роші не приймає таких відповідей, то учень нервується і сидить з Му, ні про що не думаючи. Це правильний напрямок для вирішення цього Коану. 

У наші часи Роші Санбо Кйодану дає учням інструкції обминути цю початкову фазу і повністю зануритися в Му, повторюючи його спокійно і внутрішньо з кожним видихом. Мету цієї вправи чітко висловив у XII ст. японський Учитель Дзен Доген: метою Дзен є знайти своє справжнє «я»; шлях до цього – забути своє «я». Це забування відбувається через глибоке входження в практику Му без дискурсивного мислення. 

Деякі психологічні аспекти праці з Коаном Му 

Я дещо вже писав про дослідження психології Дзен (Cusumano, J. & Moridaira, N. (1993) Zen Therapy for the Therapist. The Psychological Report of Sophia University, V. 17, pp. 85-90) і про можливості застосування її в сфері терапії (Cusumano, J. (2004) No-self Counseling: An Application of Zen to Counseling Theory. International Journal of Counselling and Psychotherapy, V. 2, pp. 17-26). Тут я хочу написати про свій особистий «психологічний» досвід. Як було зауважено на початку, я вживаю слово «психологічний» для того, щоб відрізнити цей досвід від автентичного досвіду Дзен, який повинен бути підтверджений Роші. Досвід, про який я буду говорити, можна охарактеризувати як побічні ефекти практики Дзен. 

1. Поза тіла – Спочатку мені треба було довго тренуватися, щоб оволодіти необхідною позою тіла – повний лотос. Це зайняло декілька років. Я пам’ятаю цей день, коли я нарешті зміг вигідно всидіти одну годину. Потім я міг витримати увесь сессін в позі повного лотоса. Боротьба з позою і пізніше задоволення від володіння нею були забавкою у порівнянні з працею над Му, бо моє «я» завжди було в цьому досвіді. Але цей досвід показав мені, скільки егоїзму перебуває в моїх навіть найпростіших учинках. 

2. Подавлена пам’ять – Моя мама померла, коли я був на другому році новіціату. Я мав почуття провини, поєднане з цим фактом. Тоді я не міг плакати, частково через помилкове розуміння того, як чернець повинен ставитися до своїх емоцій. Я дорікав собі, що довго не відвідував її. Після мого рукоположення у сан священика до Японії приїхав о. Е. де Мелло, і я взяв участь у його програмі по терапії. Він уміло допомагав мені вирішити цю проблему, і я гадав, що вирішив її. Але через декілька років, коли я працював над Коаном Му, то в пам’яті постала остання зустріч з мамою. Вона була хвора і перед моїм від’їздом попросила мене поцілувати її. Я поцілував її, хоча першою спонтанною реакцією було – не робити цього. І ця спонтанна реакція, яка була сильно подавлена мною, була джерелом мого почуття провини. Зосередження уваги на Му в стані відключеного логічного мислення послабило захисну реакцію і відновило подавлену пам’ять. Це був дуже корисний для мене досвід, але з точки зору Дзен цей досвід не був автентичним досвідом Дзен. 

3. Фрустрація/Акцептація – Я працював над Коаном Му 14 років. Спочатку мій дух піднімався, але зростала також і фрустрація, з якою я не міг справитися, чим Роші був незадоволений. Це спричинило депресію, якою я страждав деякий час. Я далі продовжував дзен-медитацію, і хоча не міг розв’язати цей Коан, то мій психічний стан покращувався і я прийняв ситуацію такою, якою вона була. Це виразилося у тому, що спонтанно я перейшов від Му до «шікантази», що в перекладі означає «просто сидіння». Це означає сидіти без будь-якого бажання щось вирішити чи щось осягнути. В цього стані я перебував кілька років, поки не перейшов до інших Коанів. Цей досвід легко і корисно переносився на моє щоденне життя і був корисним психологічним ефектом праці над Коаном Му. Я увійшов у досвід другої частини Молитви Спокою – прийняти те, що вже неможливо змінити. Умоглядне розуміння цього було дуже корисним, але для того, щоб пережити це в досвіді, треба було багато часу. 

Неспецифічні фактори 

Три види досвіду, які я описав вище, можна назвати неспецифічними факторами Дзен або обмеженою працею над Коаном Му. Інсайт у свій егоїзм, підновлення подавленої пам’яті і вміння приймати дійсність такою, якою вона є, можуть бути результатом різноманітних видів медитації чи психо-духовних практик. У цьому сенсі цей досвід не є достатньою мотивацією для того, щоб продовжувати практикування Му. Більш того, Му подібне до АУМ Йоги, яке часто використовують як мантру для медитації. Фактично, використання м’яких приголосних, наприклад, літери «м», є дуже поширеним явищем у різних формах медитації. Але що є специфічним для дзен-медитації Му? 

Специфічні фактори 

Я гадаю, що таким фактором є унікальне поєднання двох факторів. Перший – це типово східний спосіб тренування, добре описаний Херрігелем (Herrigel, E. (1999) Zen in the Art of Archery. New York: Vintage Spiritual Classics). Виконується одна й та сама вправа, як у японській традиційній стрільбі з лука, без будь-якої мети. Треба залишити своє «его», щоб виконувати всі вказівки учителя. Другий – індивідуальне керівництво Роші, який сварить і підбадьорює, і слідкує за тим, щоб учень ішов правильним шляхом. Перший фактор – простота, просте повторювання Му з диханням. Завдяки такій простоті цю вправу кожний може робити роками. Немає нічого, що треба було би вивчати, жодних цілей тощо. Другий фактор – складніший, бо у всіх міжлюдських стосунках є якась небезпека. Але індивідуальне керівництво є інтегральною частиною практики Дзен і без нього Дзен не існує. Індивідуальне практикування Му може бути корисною вправою для розвитку зосередження і умового розслаблення, але не Дзен. 

Інтеграція Дзен з християнською духовністю 

На цю тему написано вже багато книжок і статей. Я хочу висловити свою думку. В християнській духовності ми наголошуємо на Святому Письмі як шляхові до пізнання Христа і розвитку особового зв’язку з Ним. Ми також наголошуємо, що цей процес проходить у Церкві. Але тут бракує одного елементу: «що я відчуваю тут і тепер». І саме цей елемент як Дзен у загальному, так і практикування Му й інших коанів, може бути цінним внеском у християнську духовність. Зосередження уваги на Святому Письмі та традиції переносить увагу на минуле. Додання елементу «що я відчуваю тут і тепер» чинить віру живою в теперішньому. 

Я не є адвокатом так званого християнського Дзен (Kadowaki, J. (2002) Zen and the Bible. New York: Orbis Books) чи Дзен-християнства (Sato, M. (2007) Zen Kirisuto-Kyo no Tanjo [The Birth of Zen Christianity]. Tokyo: Iwanami Shoten). У першій формі людину можна вчити замість Му вживати ім’я Бога або давати коани з Біблії. У другій формі пропонується синкретизм, який претендує бути новим християнством. Але я вірю, що багатьом християнам Дзен допоможе стати кращими християнами.