о. Д. Кусумано ТІ
ПСИХОЛОГІЯ ДЗЕН НА ПРАКТИЦІ
переклав о. О. Кривобочок ТІ
У цій статті я висловлюю рефлексії про свій «психологічний»
досвід дзен-медитації, якою займаюсь уже 35 років. Я вживаю
термін «психологічний» для того, щоб відрізнити цей досвід від
автентичного досвіду Дзен.
Я приїхав до Японії у 1967 р. у віці 22 років і почав вивчати
японську мову в єзуїтській мовній школі у Камакура. Оскільки
Камакура дуже знамените місто – з огляду на дзен-буддистські
храми, то багато моїх шкільних товаришів почали займатися
дзен-медитацією. Але я ні. Після закінчення школи я вивчав
філософію в університеті «Софія», потім мене послали на
магістерій до вищої школи у Камакура. Я почав займатися
дзен-медитацією сам, але швидко покинув її з огляду на велику
зайнятість у школі.
Потім теологічні студії, після них мене призначили секретарем
провінціала. У той час у програмі третьої пробації японської
провінції були заняття дзен-буддизмом. Хоча тоді я ще не був на
третій пробації, але це пробудило моє зацікавлення
дзен-медитацією. Отож у віці 33 років я знов почав займатися
дзен-медитацією, і продовжую робити її до сьогоднішнього
дня.
Окрім щоденних медитацій я почав відвідувати сессін (інтенсивні
дзен-медитації тривалістю 9-10 годин на протязі п’яти або
більше днів у дзен-буддистському храмі). Я робив сессін під керівництвом о.
Лассаля, єзуїтського піонера у дзен-медитації, у Шінмейкуцу,
користуючись посібником, який він недавно написав (тепер
книжка: Enomiya-Lassalle, H. 1992 The Practice of Zen
Meditation. London: The Aquarian Press). Я також став учнем
його вчителя Ямади Кун Роші у 1979. Але у перші роки я вчився
лише в о. Лассаля. Через сім років він порадив мені
продовжувати заняття з Ямадою Кун Роші у Санбо Кйодан Центрі
Дзен у Камакурі. Я так і зробив. У 1989 р. він помер і я вчився
у його наступника Куботи Йі Ун Роші 15 років, а після його
смерті у 2004 р. – у Ямади Район Роші, сина Ямади Куна
Роші.
У підсумку: перші 10 років перебування в Японії я не
практикував Дзен. Наступні 10 років я робив щоденні медитації і
декілька сессін на
протязі року, але я не мав постійного керівника. Наступні 25
років я займався дзен серйозно: 30 хв. медитації щодня, участь
у дзадзен (одноденні
реколекції під керівництвом Роші) 5-6 разів на місяць, участь у
сессін 4-5 разів на
рік.
Санбо Кйодан
Санбо Кйодан – релігійна організація, визнана Міністерством
Освіти і Культури Японії. Її заснував у 1954 р. Ясутані Хакуун,
який продовжував працю свого вчителя Харади Согака –
синтезувати вітки Сото і Рінзай у Дзен. Ямада Кун Роші, мій
перший учитель, був наступником Ясутані. Санбо Кйодан є
організацією мирян, яка не має стосунків з більшістю шкіл Дзен
у Японії. Але вона стала дуже відомою на Заході завдяки о.
Лассалю. Один коментатор зауважив: «Вплив Санбо Кйодан на
розуміння Дзен Заходом набагато більший, ніж у Японії, де ця
організація маргінальна».
Програма Санбо Кйодан виглядає так: початківця вчать правильної
пози тіла і контролю за своїм диханням. Після 1-4 місяців він
стає учнем Роші. Тоді розпочинається навчання Коану
Му.
Коан Му
Цей Коан є одним із найстаріших і найзнаменитіших Дзен-Коанів,
хоча «плескання однієї долоні» є більш відомим. Це майже те
саме. У VIII
ст. монах запитав Учителя Дзен Йошу, має чи не має пес природу
Будди. Той відповів одним складом, однією ідеограмою Му
(
無
), яка означає «ніщо».
„Монах запитав Йошу з усією серйозністю: «Має чи не має пес
природу Будди?» Йошу відповів: «Му!»” (Yamada, K. (1979)
Gateless Gate. Tucson: The University of Arizona Press, p.
11).
У минулі часи початківця вчили приймати правильну позу тіла і
залишали самого, не пояснюючи, що робити з цим Коаном.
Звичайно, що майже всі пробували раціональним мисленням
пояснити відповідь Йоші. „Природа Будди є такою великою, що не
може бути в псові”. „Природа Будди є всюди, і тому повинна бути
також у псові”. „Йоші відповідає так і ні”. І подібним чином.
Очевидно, оскільки Роші не приймає таких відповідей, то учень
нервується і сидить з Му, ні про що не думаючи. Це правильний
напрямок для вирішення цього Коану.
У наші часи Роші Санбо Кйодану дає учням інструкції обминути цю
початкову фазу і повністю зануритися в Му, повторюючи його
спокійно і внутрішньо з кожним видихом. Мету цієї вправи чітко
висловив у XII
ст. японський Учитель Дзен Доген: метою Дзен є знайти своє
справжнє «я»; шлях до цього – забути своє «я». Це забування
відбувається через глибоке входження в практику Му без
дискурсивного мислення.
Деякі психологічні аспекти праці з Коаном Му
Я дещо вже писав про дослідження психології Дзен (Cusumano, J.
& Moridaira, N. (1993) Zen Therapy for the Therapist. The
Psychological Report of Sophia University, V. 17, pp. 85-90) і
про можливості застосування її в сфері терапії (Cusumano, J.
(2004) No-self Counseling: An Application of Zen to Counseling
Theory. International Journal of Counselling and Psychotherapy,
V. 2, pp. 17-26). Тут я хочу написати про свій особистий
«психологічний» досвід. Як було зауважено на початку, я вживаю
слово «психологічний» для того, щоб відрізнити цей досвід від
автентичного досвіду Дзен, який повинен бути підтверджений
Роші. Досвід, про який я буду говорити, можна охарактеризувати
як побічні ефекти практики Дзен.
1. Поза тіла – Спочатку мені треба було довго тренуватися, щоб
оволодіти необхідною позою тіла – повний лотос. Це зайняло
декілька років. Я пам’ятаю цей день, коли я нарешті зміг
вигідно всидіти одну годину. Потім я міг витримати увесь
сессін в позі
повного лотоса. Боротьба з позою і пізніше задоволення від
володіння нею були забавкою у порівнянні з працею над Му, бо
моє «я» завжди було в цьому досвіді. Але цей досвід показав
мені, скільки егоїзму перебуває в моїх навіть найпростіших
учинках.
2. Подавлена пам’ять – Моя мама померла, коли я був на другому
році новіціату. Я мав почуття провини, поєднане з цим фактом.
Тоді я не міг плакати, частково через помилкове розуміння того,
як чернець повинен ставитися до своїх емоцій. Я дорікав собі,
що довго не відвідував її. Після мого рукоположення у сан
священика до Японії приїхав о. Е. де Мелло, і я взяв участь у
його програмі по терапії. Він уміло допомагав мені вирішити цю
проблему, і я гадав, що вирішив її. Але через декілька років,
коли я працював над Коаном Му, то в пам’яті постала остання
зустріч з мамою. Вона була хвора і перед моїм від’їздом
попросила мене поцілувати її. Я поцілував її, хоча першою
спонтанною реакцією було – не робити цього. І ця спонтанна
реакція, яка була сильно подавлена мною, була джерелом мого
почуття провини. Зосередження уваги на Му в стані відключеного
логічного мислення послабило захисну реакцію і відновило
подавлену пам’ять. Це був дуже корисний для мене досвід, але з
точки зору Дзен цей досвід не був автентичним досвідом
Дзен.
3. Фрустрація/Акцептація – Я працював над Коаном Му 14 років.
Спочатку мій дух піднімався, але зростала також і фрустрація, з
якою я не міг справитися, чим Роші був незадоволений. Це
спричинило депресію, якою я страждав деякий час. Я далі
продовжував дзен-медитацію, і хоча не міг розв’язати цей Коан,
то мій психічний стан покращувався і я прийняв ситуацію такою,
якою вона була. Це виразилося у тому, що спонтанно я перейшов
від Му до «шікантази», що в перекладі означає «просто сидіння».
Це означає сидіти без будь-якого бажання щось вирішити чи щось
осягнути. В цього стані я перебував кілька років, поки не
перейшов до інших Коанів. Цей досвід легко і корисно
переносився на моє щоденне життя і був корисним психологічним
ефектом праці над Коаном Му. Я увійшов у досвід другої частини
Молитви Спокою – прийняти те, що вже неможливо змінити.
Умоглядне розуміння цього було дуже корисним, але для того, щоб
пережити це в досвіді, треба було багато часу.
Неспецифічні фактори
Три види досвіду, які я описав вище, можна назвати
неспецифічними факторами Дзен або обмеженою працею над Коаном
Му. Інсайт у свій егоїзм, підновлення подавленої пам’яті і
вміння приймати дійсність такою, якою вона є, можуть бути
результатом різноманітних видів медитації чи психо-духовних
практик. У цьому сенсі цей досвід не є достатньою мотивацією
для того, щоб продовжувати практикування Му. Більш того, Му
подібне до АУМ Йоги, яке часто використовують як мантру для
медитації. Фактично, використання м’яких приголосних,
наприклад, літери «м», є дуже поширеним явищем у різних формах
медитації. Але що є специфічним для дзен-медитації
Му?
Специфічні фактори
Я гадаю, що таким фактором є унікальне поєднання двох факторів.
Перший – це типово східний спосіб тренування, добре описаний
Херрігелем (Herrigel, E. (1999) Zen in the Art of Archery. New
York: Vintage Spiritual Classics). Виконується одна й та сама
вправа, як у японській традиційній стрільбі з лука, без
будь-якої мети. Треба залишити своє «его», щоб виконувати всі
вказівки учителя. Другий – індивідуальне керівництво Роші, який
сварить і підбадьорює, і слідкує за тим, щоб учень ішов
правильним шляхом. Перший фактор – простота, просте
повторювання Му з диханням. Завдяки такій простоті цю вправу
кожний може робити роками. Немає нічого, що треба було би
вивчати, жодних цілей тощо. Другий фактор – складніший, бо у
всіх міжлюдських стосунках є якась небезпека. Але індивідуальне
керівництво є інтегральною частиною практики Дзен і без нього
Дзен не існує. Індивідуальне практикування Му може бути
корисною вправою для розвитку зосередження і умового
розслаблення, але не Дзен.
Інтеграція Дзен з християнською духовністю
На цю тему написано вже багато книжок і статей. Я хочу
висловити свою думку. В християнській духовності ми наголошуємо
на Святому Письмі як шляхові до пізнання Христа і розвитку
особового зв’язку з Ним. Ми також наголошуємо, що цей процес
проходить у Церкві. Але тут бракує одного елементу: «що я
відчуваю тут і тепер». І саме цей елемент як Дзен у загальному,
так і практикування Му й інших коанів, може бути цінним внеском
у християнську духовність. Зосередження уваги на Святому Письмі
та традиції переносить увагу на минуле. Додання елементу «що я
відчуваю тут і тепер» чинить віру живою в
теперішньому.
Я не є адвокатом так званого християнського Дзен (Kadowaki, J.
(2002) Zen and the Bible. New York: Orbis Books) чи
Дзен-християнства (Sato, M. (2007) Zen Kirisuto-Kyo no Tanjo
[The Birth of Zen Christianity]. Tokyo: Iwanami Shoten). У
першій формі людину можна вчити замість Му вживати ім’я Бога
або давати коани з Біблії. У другій формі пропонується
синкретизм, який претендує бути новим християнством. Але я
вірю, що багатьом християнам Дзен допоможе стати кращими
християнами.
|