Я МАЮ ЧАС...   

Кажуть, досвід – річ корисна. І я в цьому теж глибоко переконаний. Від людей із поважним життєвим досвідом неодноразово чув про те, що з віком час, здається, пришвидшує ходу. Тепер уже й сам маю нагоду переконатися в цьому з власного досвіду. І справді, проходить, минає, зникає, розтоплюється, тане, як припорошений зимовий сніг під березневим сонцем, і кудись пливе. Мабуть, у вічність… І чим більше його туди відпливає, тим емоційно яскравішим стає моє бажання не втратити жодної миті. 

Лише з віком людина замислюється над обмеженістю свого існування, а омріяні обрії, здається, віддаляються вже безповоротно. І тут, буває, стає сумно… Комусь можуть опуститись руки; сила спротиву по відношенню до всього, що лише вчора вимагало невпинної повсякденної боротьби, піддається спокусі, робить крок назад, згасає і ми починаємо минати. У думках і в серці… Обов’язково повіє прохолодою, хоча десь-там глибоко жеврітиме іще кволе, але впевнене бажання тепла. І це не залежить від віку, а швидше від досвіду вже прожитого. 

- Коли подумки життя залишаю за плечима, куди спрямовувати погляд?.. 

- В напрямку наступного досвіду. 

Не можна піддаватися монотонній буденній одноманітності. Варто завжди мати про запас якесь дотепне запитання, якийсь новий погляд, свіжий і вільний, як подих вітру. Не гоже лякатись сірої дощової днини: замурзані хмарами ранки сприяють містичному травленню. Доволі пірнути в тишу, тримаючись свідомістю за пульс дійсності, або заглянути в таємничу казку дитинства й випити там чаю з новорічною ялинкою. Повірте: надзвичайний досвід! Можна знову спробувати пройтись добре знайомими вулицями, лише цього разу з чистим і безтурботним серцем. Зрештою, можна зупинитись і намагатись збагнути, яким багатим на кисень є повітря, а небо – на зорі. 

Насправді, гадаю, не втратити час не так уже й важко. Моя таємниця проста: достатньо наповнити кожну мить чистим і щирим, як ранішня роса, добром. Узяти із глибини серця і покласти в час. Недорого, але надзвичайно красиво. Найважливіше – допомагати людям повірити в їхню доброту. Зло нівечить і вбиває сумнівом. Повірити в свою доброту – значить відшукати в собі Бога. Тільки Він насправді є єдиним джерелом усякого добра. І тоді очам обов’язково запахне весною. Світ прокинеться і в мені, і навколо мене. І шалено захочеться пригод – дуже дійсних, з морськими хвилями, гаванями та вітрилами. І простір знову стане безмежним, а горизонти повсякденного буття – привабливими, як у дитинстві. Надія дозволить мені заглянути туди, де світло розуму губиться в темряві фактів. Та й з нею якось тепліше, з надією… 

Я маю час. Ось він, у моїх долонях, і я можу виліпити з нього вічність...