ХОЧЕТЬСЯ КАЗКИ...   

Хочеться казки… Засніженої, з безмежно глибоким нічним небом і міріадами зір, з духмяними пахощами дідуха та поліфонією колядок і, обов’язково, – доброї-доброї. Щоб добро там виразно й героїчно перемагало зло. Так хочеться добра! В душі, в погляді чиїхось очей, у переповнених мріями та перегаром реаліях громадського транспорту, в суспільстві, зраненому меланхолічними ілюзіями і аж до байдужості переляканому короткотривалим пафосним спалахом власної ідейно-соціальної наївності, в горах і долинах, в неозорих обширах світового океану і в безмежних просторах Всесвіту. Просто добра… 

Людська душа втомлюється його навіть гіпотетичною відсутністю. Образ і подоба божественного Генія, викарбувані в глибинах людського єства, з невтомною жагою шукають екзистенціальної близькості зі своїм Архетипом. Так добро томиться романтичним неспокоєм десь у загублених галактиках нашої підсвідомості, ридає назовні з самого нутра конкретної, історично обумовленої людської особистості від розпачу онтологічної неповноти і шукає… невгамовно й безупинно, з подивугідною відчайдушністю поринаючи в, деколи здавалось би, безмежну абсурдність того, що відбувається за порогами наших приватизованих світів. Перманентний обмін інформацією, думками, враженнями, буває, настільки захоплює кожного з нас, що ми й самі, з усім тим, що вважаємо нашою особистістю, стаємо постійними клієнтами не завжди і не доволі симпатичної бартерної авантюри, переймаючи в приватну власність чиєсь світобачення, живемо чиїмось світосприйняттям, приватизовано сприймаємо дійсність, дозволяючи приватизувати якусь часточку нашої особистої неповторності. Не-моє стає ніби моїм, але насправді тільки ніби. 

Хронічна залежність від ненатуральних, синтетичних ароматів рекламної індустрії, позначеної неживим, індиферентним до всього сущого поглядом моделей, позбавляє квітчастої строкатості мої будні, мою вулицю, моє місто, мої стосунки з іншими людьми – моє я… І я уже не тут і тепер, і я уже, зрештою, не зовсім я, а всього лиш приватизована зажура загальнолюдського марення змістовної автентичності, затьмарений погляд у прохолодну далечінь недосяжного горизонту. Моєму я безжалісно пропонують мати, а воно так гаряче й зовсім невинно бажає просто бути… За допомогою найсучасніших досягнень технічного прогресу аморфна ілюзорність невпинно нав’язує себе моїй незахищеній уяві, віддаляючи моє я від дійсності, пропонуючи йому натомість велике різноманіття приватизованих історичних досвідів, сформульованих людською думкою протягом століть у пишнобарвні ідеології, що мають здатність безжалісно редукувати людину, позбавляючи її свободи. Людська дійсність без особистої свободи перетворюється в дешеву та жорстоку ілюзію. Мета, будь-якою ціною осягнути та здобути, захищаючи власну порожнечу від злісного оскалу глибокої внутрішньої самотності, приводить до трепанації дійсності та трансформує планету людини в приватизований вимір екзистенціальної пустки. А так хочеться просто добра… 

На задимлених руїнах омріяної дійсності завжди хочеться казки… Там усе, на диво, виглядає значно реальнішим. Там людина повертається до первородних істин про себе та про світ, поринаючи поглядом у незвідані далі в пошуках добра – чистого й по-справжньому справжнього. Там людина залишила все те, що не змогла взяти з собою в застоялу тисняву своїх примарних приватизованих дійсностей. Саме там її суспільно-історична пам’ять зоставила виражений різномаїттям фольклорних форм спогад про своє божественне походження із теплих долонь безумовно люблячого Творця. Казка – це не втеча від дійсності, казка – це насправді повернення в дійсність… 

Щойно ми перегорнули ще одну сторінку в умовному календарі нашого життя, стаючи на порозі нової подорожі, нової пригоди. Так хочеться, щоб новий шлях, на який ми ступили 1-го січня 2011 року, попровадив кожного з нас крізь морок наших трудностей, тривог, розпачу та безбарвної байдужості в напрямку щирого добра, такого простого та такого незбагненно автентичного, як безжурна усмішка Вифлеємського дитяти. 

Бажаю Вам, щоб Ваша перша зупинка в новому році при яслах новонародженого немовляти Христа, такого по-справжньому божественного й такого по-справжньому людського, сповнила надією усі найвіддаленіші закутки Вашої особистості. Лише з Ним і в Ньому моя найдобріша та найсміливіша казка може стати дійсністю. Лише у вимірі Його присутності вимір моєї дійсності наповнюється змістом та красою. Не оглядаючись назад, бажаю Вам впевнено рухатись у напрямку зустрічі з божественним крізь кожен день нового року. З усмішкою. Із смиренною впевненістю в Божу вірність. Із чистим поглядом, сягаючим сяйва божественної естетики у вимірі тривіальної буденності людського існування. Бажаю Вам бути особистістю вільною, замріяною, закоханою в життя, творчою та щедрою, вдячною та щирою, людиною, яка зрештою зможе повернутись до свого я, щоб ощасливити його своєю присутністю. А найважливіше, бажаю Вам бути людиною, по-справжньому любленою… і любити – багато та чисто, щедро та впевнено, палко та щиро, завжди по-новому, з надією, з довірою і обов’язково з теплою усмішкою… 

Казкового Вам Нового року та Різдва Христового!!!