9. «Двоє на своїх протилежних сонцях – Боги»  

 

Слова, які стосувались Міцкевича і Словацького, можна сказати також і про двох великих єзуїтських богословів: Суареза і Васкеза. Їх єднали: національність, орден, праця, спосібності, зацікавлення, знання і побожність. А при тому між ними існувало тихе суперництво. Йшлося про дрібні справи, які виростали до непропорційно великих розмірів завдяки групам «фанів», які, як спортивні вболівальники, підігрівали атмосферу звичайних академічних дискусій. Студенти любили Васкеза, який почувався в Алкалі як вдома. Жвавий і з гумором, начитаний і креативний під час диспутів, трошки ексцентричний, не перебирав у засобах дискутування. Студенти говорили: «Ходімо послухати як аргументує "зелений пояс"». Суарез був прибульцем. Не мав у Алкалі колег і друзів. Був зачиненим у собі, зосередженим. Не вів активної зовнішньої діяльності. До учнів був вимогливим. У глибші контакти входив лише після ближчого пізнання людини. Коли генерал Ававіва послав Васкеза до Алкалі, то доручив йому зайнятись науковою працею, а Суарезові – читати лекції. Але все вказувало на те, що вони повинні помінятись ролями. Васкез почувався приниженим. Суарез відчував атмосферу ворожості. Просив про зміну місця не тільки по причині здоров’я. Коли повернувся до Саламанки, то Васкез почав читати лекції, але ворожість залишилась. 

Іншим пунктом незгоди були різниці в поглядах на деякі богословські проблеми. Васкез вважав, що його недооцінюють, що настоятелі і генерал поблажливо ставляться до Суареза. Скаржився, що під час дискусій ректор наказує йому мовчати, а Суарезу ніколи цього не забороняє. В одному з листів описує умови, в яких живе Суарез: Має кімнату і приймальню, також інші речі. Брат коадьюктор прибирає його кімнату, застеляє ліжко і виконує найнижчі послуги. Суарез тримає в кімнаті запаси їжі, пригощає схоластиків, і один раз в його кімнаті застали екс-єзуїта, доктора Хуртадо. Ніколи не працює на кухні і не служить у столовій, ніколи не бере участі в літаніях. Його хвороби дозволяють йому отримувати кращу їжу, навіть курей. І так далі в цьому стилі. Васкез не знав, що лікарі двічі забороняли Суарезу читати лекції. Здоровий не міг зрозуміти хворого. Знаючи характер Суареза, можемо сказати, що він ніколи не написав би нічого подібного про Васкеза. 

Суарез покинув Алкалу, але полеміки продовжувались. Доброю ілюстрацією можуть бути слова візитатора Гіля Гонзалєза з листу до генерала: «Ваша Преподобність повинна знати, з якою суворістю Суарез оцінив DeadorationeВаскеза, а той не залишився у боргу». Через два роки Васкез опублікував перші томи коментаря до Сумми, а Суарез делікатно піддав критиці деякі тези. Наприклад, Суарез вважав, що Бог щось чинить на засаді справедливості, а Васкез твердив, що Богові лише випадає так чинити. Але обидва уникати згадувати імена критикованих, замінюючи їх криптонімами: «деякі з сучасних» тощо. 

Сьогодні нас може дивувати запал, з яким Суарез захищав свою науку про Божу справедливість, хоча різниця між нею і наукою Васкеза мінімальна. Справа прояснюється, коли візьмемо до уваги спори, які відбувалися тоді щодо Божої благодаті і свободи людини. Суарезові боліло, що всередині «школи», до якої він належав, має супротивників, які з мухи роблять слона, шукають помилок там, де їх немає, тоді як необхідно зберігати єдиний фронт боротьби проти реформації. Васкез помер у 1604 р. у віці 55 років. В реальності, обидва професори шанували один одного. Васкез хвалив праці Суареза, Суарез хвалив праці Васкеза. Васкез опублікував 9 томів праць, Суарез – 20.