8. Лекції в Алкалі (1585-1593)  

Після повернення з Риму Суареза назначили професором на університеті в Алкалі, молодому університеті, відкритому на початку XVI ст. єпископом Хіменезом на території дієзеції Толєдо. Кількість студентів ніколи не досягала 2000. Колегіум в Алкалі був першим, який відкрили єзуїти, а саме – новик Франциск де Віллянева. Спочатку він жив з групою співбратів у старому бараці, куди звозили здохлих псів. Коли Суарез прибув до Алкалі, то в колегіумі перебувало від 80 до 100 єзуїтів, в тому числі біля 50 клериків. Мирян не пускали на лекції, аби не загострювати стосунків з університетом. Щоб показати прихильність до університету, єзуїти посилали туди на лекції деяких клериків. При нагоді вони займались серед студентів апостольською працею, часто ефективніше ніж проповідники з амвон. 

Суарез зайняв місце Васкеза. Перебування у Римі підняло його авторитет, який треба було закріпити. Його лекції були глибокими, показували його ерудицію. Але відвідування лекцій студентами зменшувалось. Якщо його попередник мав 200 слухачів, то на лекції Суареза приходило 40, а часами навіть менше. Причини різні: його слабке здоров’я, ранішні години лекцій, доступність матеріалу в книжковій формі. Суарез думав про розвиток богослов’я, а не про студентів. Видав свою першу працю: Про Втілене Слово, 1590 р. Через два роки опублікував Про Таїни життя Христа. Третя частина праці присвячена Божій Матері. Писав також з думкою про проповідників, тому праця повна почуттів. Пояснював, що торкав речей, яких неможливо любити без кращого розуміння, і неможливо зрозуміти без більшої любові до них. Книжки добре продавалися. Але з’явились і критики. Професор Суареза Генрик Генрікез, який мав труднощі з видаванням своїх книжок, виливав свою злість на інших. Оскаржив Суареза перед трибуналом Інквізиції і вимагав, аби його викликали до Риму виправдовуватись. Рим викликав, але не Суареза, а Генрікеза, який невдовзі залишив Товариство і вступив до домініканців. Не був там довго. Повернувся до єзуїтів і помер в Ордені. 

Відізвався також і Авендано, завзятий ворог єзуїтів, якого ми вже згадували. Йому не подобалась фраза Суареза, що життя Ісуса було звичайним, хоч ближчим до суворого, ніж до вигідного. З амвону він звинувачував єзуїтів у всіх можливих гріхах. Його повторював Гарсіа де Мондрагон, професор богослов’я у Валладолід, виступаючи проти Суареза на лекціях і в приватних розмовах. На звинувачення цих домініканців Суарез відповів довгих листом до нунція Каміла Каєтана. Авендано, незважаючи на перестороги настоятелів, не припинив очорнювати Товариство. Під його впливом вірні почали сторонитись єзуїтів. Тоді чаша терпіння наповнилась по вінця. Єзуїти написали меморіал до Інквізиції з проханням припинити ці напади. Одночасно абат і адміністратор діє цезії Валладолід послав скаргу до нунція, а єпископ дон Хуан Алонсо де Москосо скаргу до Гаспара де Квірога, архієпископа Толєдо. Нунцій викликав Авендана до Мадриду і наказав ув’язнити його. Незважаючи на інтервенції короля Филипа ІІ і представників домініканців, нунцій видав декрет, в якому визнав звинувачення Авендана фальшивими, заборонив йому виступати проти єзуїтів і не дозволив проповідувати на протязі двох років там, де він звинувачував Товариство. Зовнішнім вираженням згоди між єзуїтами і домініканцями повинна була бути участь представників обох спільнот у чернечих урочистостях. Єзуїти запросили домініканців на месу і обід на патрональне свято Ордену 1 січня 1595 р., а домініканці запросили єзуїтів з нагоди канонізації св. Яцека. О. Авендано на проповідях навіть хвалив єзуїтів. Але коли він видав Коментар до Псалма 98, то Суарез побачив там кілька упереджень щодо єзуїтів і відповів працею De Instituto Societatis Jesu. 

Здоров’я Суареза погіршилось. Клімат в Алкалі був нездоровим. Щоб покращити кліматичні умови, єзуїти садили дерева на березі річки, але мешканці їх вирубували. Кожного літа колегіум перетворювався на лікарню для молодих єзуїтів. Аби цьому якось зарадити, студентів разом з професорами посилали до гірської місцевості неподалік Лоранца. Суарез був незадоволений, оскільки це порушувало ритм колегіуму. Просив, щоб його направили в інше місце, і в 1593 р. його направили до Саламанки.