4. Богословське навчання
Після новіціату Суарез відразу розпочав курс
богослов’я (1566-1570) в Саламанці. Тоді помітив, що має
великі браки у філософії. Почав самостійно надолужувати
недоліки в філософії. Вже тоді з’явився перший нарис його
метафізики, який пізніше розширив і опублікував. Він
зайнявся також проблемами морального богослов’я. Його
нотатками користувались також і професори, готуючи свої
лекції. Суарез виріс, навчався і працював у країні, яка
в XVI ст. у царині релігійної культури належала до
найактивніших у Європі. Іспанія видала св. Ігнатія
Лойолу, св. Іоанна від Хреста, св. Терезу від Ісуса.
Шкільництво в Іспанії XVI ст. було винятковим. Життя іспанців було
просякнуте католицькою релігією, загартованою у боротьбі
з маврами. Уміло боролися з єресями, які шарпали Францію
та Німеччину. Не було релігійних воєн. Не треба було битв
і полеміки. Вся енергія богословів спрямовувалась на
поглиблення і розвиток догм. Саламанка стала колискою
нової схоластики. На філософському факультеті, де
навчався Суарез, були два види кафедр: catedras de propriedad і catedras menores (catedrillas). До перших належали кафедри Святого Письма,
кафедра богослов’я, на якій викладали вранці, і вечірня
кафедра вечірнього навчання. Другорядні кафедри
називались: св. Фоми, Дунса Скота і Номіналістів.
Існували також допоміжні кафедри. Це свідчило про
різноманітність навчальних програм і поглядів. Св. Фома
тоді вважався учителем Ордену Домініканців. У другій
половині XVI ст. єзуїти ввели його до своїх навчальних
програм, тоді він став популярним. Домініканці зробили
багато для розвитку науки в Іспанії. Найвідомішим був
Франциск де Вітторія, який у 1544 р. викладав богослов’я
в університеті Саламанки і вважався відновником
схоластики. Він користувався Святим Письмом, Соборами,
Отцями Церкви і св. Фомою Аквінським. Франциск Суарез
слухав лекції його наступника, домініканця Манчьо, який
прихильно ставився до нового Ордену Єзуїтів, а також
лекції августинця Іоання Геварри, коментатора Петра
Ломбарда. Початкові труднощі Суареза виникали з того, що
йому було недостатньо диктантів професора; він хотів
поглиблювати знання і зрозуміти проблему, а не тільки
бездумно повторювати матеріал.
Спочатку єзуїти не мали наміру закладати школи,
хотіли займатись проповідництвом і харитативною
діяльністю. Але скоро виявилось, що найважливішою справою
для Церкви є правильне виховання і освіта молоді. Єзуїти
ввійшли до існуючих університетів і почали закладати свої
навчальні заклади. Спочатку це відбулось у Португалії.
Король Іоанн ІІІ довірив їм навчання філософії та
богослов’я в Коімбрі. Першим єзуїтом, який там навчав від
1555 р., був Петро Фонсека. У своїх викладах він опирався
на Аристотеля. Його справу продовжували інші єзуїти.
Їхнім спільним доробком були великі коментарі до
Аристотеля. У своїх викладах вони звертались до традиції
томістичної схоластики, але інтерпретували її вільно, у
той час як домініканці тримались св. Фоми більш
ригористично.
Франциск де Вітторія вніс великий вклад у
розвиток богослов’я в Саламанці. Він був назначений
регентом генеральних студій домініканців, з 1526 по 1544
рр. керував кафедрою богослов’я. Помер у 1546 р. Вітторія
реформував теологічне навчання, повернувши властиву роль
Святому Письму, і обминав другорядні питання.
Опрацьовував коментарі до Сумми св. Фоми, і його
слідами пішли інші. Наступником Вітторіо був Мелхіор
Кано, після нього Домінік Сото. Єзуїти поширювали дух
Саламанки. Вони належним чином оцінювали вагу
богословсько-філософських студій; їхня чернеча молодь
горнулася до науки. Нажаль Орден Єзуїтів зустрівся з
різноманітними труднощами і перешкодами з боку наукових
кіл. Університети, боячись втратити студентів, чинили
опір в Іспанії й інших країнах. Також колегіум єзуїтів у
Саламанці пройшов через труднощі. Єзуїти ще не мали своїх
професорів. Їм не дозволяли брати участь у професорських
конкурсах. Своїх клериків посилали до інших шкіл. Потім
погодились приєднати колегіум до університету, нарешті
відкрили свої курси. З часом почали викладати на
університеті, спочатку спорадично, потім постійно,
особливо коли в 1665 р. Филип IV і Малгожата Австрійська зафундували дві
єзуїтські кафедри.
Під час перших років навчання Франциска Суареза
(1566/67 до 1569/70) колегіум у Саламанці був у першій
фазі розвитку. Єзуїти слухали богословські лекції на
університеті, а керівником кафедри був домініканець Хуан
Манчьо, наставлений прихильно до єзуїтів. Він поважав
талант Суареза. Проблеми, які піднімав Франциск, були
твердим орішком не тільки для студентів, але й для самого
професора. Вечірньою кафедрою керував августинець Хуан де
Гевара. Під кінець навчання Суарез слухав лекції єзуїта
Генрика Генрікеза. Велику роль у навчанні відігравали
семінари й диспути, які збирали величезну кількість
студентів. Університетам загрожувало деяке скостеніння.
Не можна було критикувати певних думок і тез. Студенти
переписували старі лекції, пробували укомплектувати їх,
просили в батьків гроші на них. Переписування і продаж
лекцій стала добрим заробітком. Також професори не завжди
були оригінальними. Часто диктували текст, написаний
кимось іншим. Записування лекцій і переписування зошитів
гальмувало швидкість і самостійність мислення.
Говорилось: Якщо впаде листок, то разом з ним і знання.
Реформатори, які прагнули щось змінити, сприймались
погано.
Суарез не піддався цій загальній тенденції.
Вивчав праці великих богословів, порівнював теорії. За
основу взяв св. Фому, але йому також подобався Дунс Скот,
особливо з огляду на його побожність до Богородиці. До
всього, що читав, намагався підходити критично й творчо.
Записував свої роздуми. Говорили, що один з професорів,
Дієго де Акоста, закрадався часом до його келії, аби
почитати нотатки і використати їх у своїх лекціях. Так
учень став учителем свого вчителя.
Суарез вивчав також і поза програмою. Зрозумів,
що без знання філософії займатись богослов’ям не можна. А
оскільки шкільна програма була дуже обмеженою, то сам
почав працювати над проблемами філософії буття, а те, що
написав у віці 20-22 років, пізніше стало основою
двотомних Метафізичних
диспутів.
Образ життя єзуїтських клериків у Саламанці
буде неповним, якщо не згадаємо про їхні релігійні
практики, молитви, покути, душпастирство серед
студентської молоді, реколекції поза програмою, прощі і
діяльність у релігійних спільнотах, харитативну працю.
Добрий приклад давав ректор Мартин Гутіррез. Він мав
велику побожність до Богородиці, заохочував до неї й
студентів. Єзуїти колегіуму в Саламанці урочисто
зобов’язались усіма доступними способами захищати
непорочне зачаття Пречистої Діви. Нічого дивного, що
Суарез, живучи в такій атмосфері, першу свою працю
присвятив Божій Матері.
Завдяки старанням Гутірреза колегіум у 1570 р.
приєднали до університету. Завдяки цьому єзуїти змогли
покращити свою фінансову ситуацію і брати участь у
публічних диспутах. У 1571 р. з’явилась перша нагода.
Суарез взяв участь у диспуті. Для захисту тези вибрав
тему благодаті, якою Бог обдарував Пресвяту Богородицю.
Керівник диспуту о. Манчьо не хотів з цим погодитись.
Вважав тезу новаторською, отож небезпечною. Але Суарез
говорив, що ця теза опирається на Святе Письмо, Отців
Церкви, і виклав проблему з такою ерудицією і глибиною, з
такою ясністю ума, покірністю й скромністю, що збудив до
себе загальну симпатію.
У серпні 1570 р. Франциск закінчив курс
богослов’я. В той час родина Суарезів зазнавала різних
бід і нещасть. У 1567 р. померла мати, в 1570 батько.
Бунт маврів у 1568 р. спричинив великі втрати в родинному
маєтку. Поля були спустошені, багато будинків спалено.
Франциск подався в родинні краї, щоб залагодити справи зі
спадком. Свою частину спадку віддав братові Хуанові
Васкезові де Толєдо, бо він найбільше постраждав. При
нагоді взяв участь у богословському диспуті в
університеті в Гренаді. Успіх був великим. Архієпископ
Петро Герреро похвалив Франциска і заохочував
використовувати свої таланти на славу Бога й Ордену.
Потім Франциска вислали до Сеговії.

|