2. Чернече покликання  

 

Про єзуїтів Франциск міг чути, оскільки тоді довкола Ордену шаліла буря. Почалося від того, що якась пенітентка на сповіді в єзуїта визнала, що її сповідник намовляв її до гріха під час сповіді. Єзуїт наказав під карою відмови розрішення донести про це єпископові. Жінка відмовила і в гроні своїх близьких оскаржувала єзуїта про брак милосердя. Під впливом різних пліток єзуїтів почали звинувачувати, що наказують пенітентам видавати спільників своїх гріхів, що порушують таємницю сповіді тощо. Варто зазначити, що в турботі про повагу для Таїнства поєднання пізніше в Церкві ввели обов’язок повідомляти єпископа про надужиття сповідників. 

Перші єзуїти прибули до Саламанки в 1548 р. Умови, в яких жили, були більш ніж убогими. Колегіум був сирим і нездоровим. Його називали цвинтарем молодих єзуїтів. Лише через сто років тут постав чудовий колегіум, фундація короля Филипа ІІІ і королеви Малгожати Австрійської. Незважаючи на важкі умови, брати ревно працювали. Особливим апостольським запалом відзначився о. Хуан Рамірез. Народився в Андалузії у 1520 р., був учнем св. Іоання з Авіля, який порадив йому вступити до єзуїтів. Коли в січні 1564 р. прибув до Саламанки з великопісними проповідями, то його слухали натовпи студентів і професорів. Неочікуваним плодом його проповідей були численні покликання до чернечих згромаджень. Через чотири місяці після Великого Посту до різних новіціатів прийшло понад 200 студентів, а під кінець року їх було вже майже 500. Частину батьки швидко забрали додому. До єзуїтів в Саламанці зголосилось 50 кандидатів, між ними сімнадцятирічний Франциск Суарез і його молодший брат Гаспар. Після розмови з ректором колегіуму Варфоломієм Фернандезом і чотирма отцями-екзаменаторами кандидата виявилось, що думки про Франциска негативні. Щодо поведінки йому ні в чому не дорікали, але здоров’я було слабке і успішність посередня. Ось його характеристика: «8 років вивчав граматику і право, але нічого не навчився і не подавав надії, що навчиться. Дуже милий, але схильний лише до сміху і балакання. Утікав, побачивши книжки, не міг подолати відрази, яку вони в ньому пробуджували. Повністю відданий приємностям свого віку: нічого не робити і бавитись. Але така легкодумність не вплинула на його звички. Делікатний сором свідчив про його невинність і допомагав її зберігати». Відмова не вплинула на Франциска, він поновлював прохання. Марно. Вирішив поїхати до Валладолід, до провінціала Хуана Суареза. Це була людина з багатим духовним життям, обдарована харизмами зцілювання і містичним досвідом. Франциск зі сльозами в очах представив йому свою справу. Провінціал доручив своїм консульторам ще раз проекзаменувати кандидата. Результат не змінився. Але сам провінціал був іншої думки. Сказав консульторам: «Якась внутрішня сила схиляє мене до чогось іншого. Цей юнак, відкритий і мало здібний, стане, як я передбачаю, на дорозі, яку обрав, завдяки своїм знанням світлом Церкви і гордістю нашого Ордену». Франциск повинен був подолати ще одну перешкоду. Близький товариш, ровесник, який був для нього опорою, благав, просив і заклинав, аби не залишав його; показував перспективи чудового життя у світі, лякав видіннями суворого життя в монастирі, в якому Франциск хоче бути «похований живцем». Навіщо вступати до нового й несправдженого ордену? Суарез на все це відповів: Якщо не хочеш зі мною розлучатись, то вступай разом зі мною! Товариш не послухав його, але перестав відмовляти. Ректор колегіуму в Саламанці, отримавши від провінціала рекомендаційний лист, погодився прийняти кандидата. 16 червня 1564 р. Франциск розпочав новіціат в Медіна дель Кампо.