2. Чернече покликання
Про єзуїтів Франциск міг чути, оскільки тоді
довкола Ордену шаліла буря. Почалося від того, що якась
пенітентка на сповіді в єзуїта визнала, що її сповідник
намовляв її до гріха під час сповіді. Єзуїт наказав під
карою відмови розрішення донести про це єпископові. Жінка
відмовила і в гроні своїх близьких оскаржувала єзуїта про
брак милосердя. Під впливом різних пліток єзуїтів почали
звинувачувати, що наказують пенітентам видавати
спільників своїх гріхів, що порушують таємницю сповіді
тощо. Варто зазначити, що в турботі про повагу для
Таїнства поєднання пізніше в Церкві ввели обов’язок
повідомляти єпископа про надужиття
сповідників.
Перші єзуїти прибули до Саламанки в 1548 р.
Умови, в яких жили, були більш ніж убогими. Колегіум був
сирим і нездоровим. Його називали цвинтарем молодих
єзуїтів. Лише через сто років тут постав чудовий
колегіум, фундація короля Филипа ІІІ і королеви Малгожати
Австрійської. Незважаючи на важкі умови, брати ревно
працювали. Особливим апостольським запалом відзначився о.
Хуан Рамірез. Народився в Андалузії у 1520 р., був учнем
св. Іоання з Авіля, який порадив йому вступити до
єзуїтів. Коли в січні 1564 р. прибув до Саламанки з
великопісними проповідями, то його слухали натовпи
студентів і професорів. Неочікуваним плодом його
проповідей були численні покликання до чернечих
згромаджень. Через чотири місяці після Великого Посту до
різних новіціатів прийшло понад 200 студентів, а під
кінець року їх було вже майже 500. Частину батьки швидко
забрали додому. До єзуїтів в Саламанці зголосилось 50
кандидатів, між ними сімнадцятирічний Франциск Суарез і
його молодший брат Гаспар. Після розмови з ректором
колегіуму Варфоломієм Фернандезом і чотирма
отцями-екзаменаторами кандидата виявилось, що думки про
Франциска негативні. Щодо поведінки йому ні в чому не
дорікали, але здоров’я було слабке і успішність
посередня. Ось його характеристика: «8 років вивчав
граматику і право, але нічого не навчився і не подавав
надії, що навчиться. Дуже милий, але схильний лише до
сміху і балакання. Утікав, побачивши книжки, не міг
подолати відрази, яку вони в ньому пробуджували. Повністю
відданий приємностям свого віку: нічого не робити і
бавитись. Але така легкодумність не вплинула на його
звички. Делікатний сором свідчив про його невинність і
допомагав її зберігати». Відмова не вплинула на
Франциска, він поновлював прохання. Марно. Вирішив
поїхати до Валладолід, до провінціала Хуана Суареза. Це
була людина з багатим духовним життям, обдарована
харизмами зцілювання і містичним досвідом. Франциск зі
сльозами в очах представив йому свою справу. Провінціал
доручив своїм консульторам ще раз проекзаменувати
кандидата. Результат не змінився. Але сам провінціал був
іншої думки. Сказав консульторам: «Якась внутрішня сила
схиляє мене до чогось іншого. Цей юнак, відкритий і мало
здібний, стане, як я передбачаю, на дорозі, яку обрав,
завдяки своїм знанням світлом Церкви і гордістю нашого
Ордену». Франциск повинен був подолати ще одну перешкоду.
Близький товариш, ровесник, який був для нього опорою,
благав, просив і заклинав, аби не залишав його; показував
перспективи чудового життя у світі, лякав видіннями
суворого життя в монастирі, в якому Франциск хоче бути
«похований живцем». Навіщо вступати до нового й
несправдженого ордену? Суарез на все це відповів: Якщо не
хочеш зі мною розлучатись, то вступай разом зі мною!
Товариш не послухав його, але перестав відмовляти. Ректор
колегіуму в Саламанці, отримавши від провінціала
рекомендаційний лист, погодився прийняти кандидата. 16
червня 1564 р. Франциск розпочав новіціат в Медіна дель
Кампо.

|