19. Погляди Суареза  

Суарез був богословом, але вважав, що без добрих філософських знань неможливо плідно займатись богослов’ям. Його філософські погляди містяться у Метафізичних диспутах. Метафізика займається реальним буттям. Її метою є контемплювання правди ради неї самої. Метафізик створює поняття буття як такого і описує його трансцендентні атрибути: єдність, правду і добро. Цікавиться нематеріальним буттям, матеріальне буття його цікавить настільки, наскільки воно допомагає зрозуміти нематеріальну субстанцію. Різноманітні ступені буття вимагають аналогічних понять. Вони відповідають різним типам буття, наскільки подібні до себе і погоджуються в існуванні. Ця аналогія, названа аналогією властивої атрибутивності, є чимось більшим, ніж метафора. Суарез відрізняє «буття», взяте у значенні дієприкметника, від «буття», взятого у значенні іменника. «Буття» в першому значенні – акт існування, у другому – реальну, тобто несуперечну суть. Коли аналогічне поняття буття звужують до його десигнатів, то воно стає щораз виразнішим. 

Філософія Суареза є продовженням арістотелівсько-томістичної системи. Але відбігає від неї в деяких пунктах. І так, не приймає речового розрізнення між існуванням і істотою буття, а пропонує модусне (через спосіб) розрізнення. Різниця між актуальним існуванням і актуальною істотою є понятійним розрізненням з підставою в речах. Цією підставою є те, що про істоту речі можемо мислити, не беручи до уваги існування, а це тому, що жодна створена річ не існує з необхідності. Поєднання акту й потенції (у постаті пар: випадковість – субстанція і форма – матерія) відбувається завдяки модусові. Суарез широко експлуатує поняття модусу. Завдяки модусові природа є субстанцією. Субстанціальним модусом є також особовість. Матерія не є чистою потенцією, але має якесь актуальне, властиве собі самій існування ще до того, як з’єднається з формою. Кожна субстанція, матеріальна чи нематеріальна, є оригінально одиничною тому, що існує. Тим самим Суарез відкидає томістичну концепцію індивідуації матерією, позначеною кількістю. Томістичний принцип, що все, що рухається, рухається завдяки чомусь іншому, Суарез обмежує, додаючи слово: «також», отож частково допускає можливість саморуху. Натомість визнає принцип: «те, що стається, стається завдяки чомусь іншому», і застосовує його для доведення існування Бога як першопричини. 

Часом філософію Суареза називають ессенціальною філософією. Але Суарез наголошував, що хоче займатись тільки буттями, які актуально існують, і не хоче з існування робити істоту. А це типовий екзистенціалізм. У богослов’ї, згідно з прийняттям первинної індивідуальної субстанції, приймає у Пресвятій Трійці три умовні існування, оскільки кожна Особа є одиничною дійсністю, відмінною від інших Осіб. Натомість Божа природа існує безумовним і властивим собі існуванням. Для доказу втілення Христа Суарез подає два мотиви: необхідність відкуплення людського роду і вивищення Ісуса як глави всього створіння. Людська природа Христа не має своєї власної особовості, бо не має свого модусу. Його роль бере божественна Особа Божого Сина. Гріх є не тільки позбавленням благодаті, але також внутрішнім непорядком. Істотою щастя в небі є не тільки контемплювання Бога, але й любов до Нього. 

Найбільші заслуги Суареза в царині натурального, цивільного і міжнародного права. Вважаючи природне право основою для відрізнення добра від зла, він приймає раціоналістичну систему етики св. Фоми. Вона полягає у розумовому відчитуванні функціонування людської природи. Природне право є незмінним. Цивільне, позитивне право, тобто встановлене людьми, є змінним. Воно кодифіковане, і тим відрізняється від права народів, тобто неписаного права. Найкращою формою політичного устрою Суарез вважав монархію, хоч радив «додати певний елемент спільного управління», що вело би в напрямку демократії. Влада походить від Бога у тому сенсі, що людина як суспільна істота потребує спільноти людей, а та, в свою чергу, вимагає влади. Надання влади окремим індивідам залежить від виразної або мовчазної згоди. Безпосередньо влада походить від людей, від усього суспільства. Держава є досконалою спільнотою і в своїм обсязі незалежною. Обмеження влади щодо власних громадян чи щодо інших держав виникають з натуральної мети всіх організацій, які мають спільне добро. Хоч Суарез не передбачав можливості створення глобальної світової супердержави, але наголошував на спільноту народів, які повинні собі взаємно допомагати і доповнювати одне одного. Міжнародне право є близьким до натурального, хоч містить багато позитивних норм, освячених звичаями, і які дають можливість для мирного співіснування народів. До них належать між іншим такі принципи: Всі держави рівні у взаємних стосунках; громадяни можуть вільно пересуватись з культурними і господарськими цілями; колонізація повинна йти в парі з шануванням людської гідності і волі народів; держава відповідає за діяльність своїх органів; війна є необхідним злом, якщо інституції, які повинні вирішувати конфлікти, неспроможні цього зробити. Суарез окреслює допустимі й недопустимі способи ведення війни і встановлює принципи справедливого миру. Багато цих принципів мають значення й сьогодні, бо виникають з людської природи, яка не міняється. 

Підсумовуючи, можемо сказати, що Суарез переріс свою епоху. Він наполегливо йшов до мети: праця на Божу славу і спасіння душ, згідно з девізом Ордену Єзуїтів, до якого належав. На шляху повинен був долати різні перешкоди. І хоч здоров’я мав слабке, а умови праці не завжди добрі, то, завдяки працьовитості й дисципліні, зумів багато чого зробити. Частина його творчої спадщини актуальна й сьогодні.