19. Погляди Суареза
Суарез був богословом, але вважав, що без
добрих філософських знань неможливо плідно займатись
богослов’ям. Його філософські погляди містяться у
Метафізичних
диспутах. Метафізика займається реальним буттям. Її
метою є контемплювання правди ради неї самої. Метафізик
створює поняття буття як такого і описує його
трансцендентні атрибути: єдність, правду і добро.
Цікавиться нематеріальним буттям, матеріальне буття його
цікавить настільки, наскільки воно допомагає зрозуміти
нематеріальну субстанцію. Різноманітні ступені буття
вимагають аналогічних понять. Вони відповідають різним
типам буття, наскільки подібні до себе і погоджуються в
існуванні. Ця аналогія, названа аналогією властивої
атрибутивності, є чимось більшим, ніж метафора. Суарез
відрізняє «буття», взяте у значенні дієприкметника, від
«буття», взятого у значенні іменника. «Буття» в першому
значенні – акт існування, у другому – реальну, тобто
несуперечну суть. Коли аналогічне поняття буття звужують
до його десигнатів, то воно стає щораз
виразнішим.
Філософія Суареза є продовженням
арістотелівсько-томістичної системи. Але відбігає від неї
в деяких пунктах. І так, не приймає речового розрізнення
між існуванням і істотою буття, а пропонує модусне (через
спосіб) розрізнення. Різниця між актуальним існуванням і
актуальною істотою є понятійним розрізненням з підставою
в речах. Цією підставою є те, що про істоту речі можемо
мислити, не беручи до уваги існування, а це тому, що
жодна створена річ не існує з необхідності. Поєднання
акту й потенції (у постаті пар: випадковість – субстанція
і форма – матерія) відбувається завдяки модусові. Суарез
широко експлуатує поняття модусу. Завдяки модусові
природа є субстанцією. Субстанціальним модусом є також
особовість. Матерія не є чистою потенцією, але має якесь
актуальне, властиве собі самій існування ще до того, як
з’єднається з формою. Кожна субстанція, матеріальна чи
нематеріальна, є оригінально одиничною тому, що існує.
Тим самим Суарез відкидає томістичну концепцію
індивідуації матерією, позначеною кількістю. Томістичний
принцип, що все, що рухається, рухається завдяки чомусь
іншому, Суарез обмежує, додаючи слово: «також», отож
частково допускає можливість саморуху. Натомість визнає
принцип: «те, що стається, стається завдяки чомусь
іншому», і застосовує його для доведення існування Бога
як першопричини.
Часом філософію Суареза називають ессенціальною
філософією. Але Суарез наголошував, що хоче займатись
тільки буттями, які актуально існують, і не хоче з
існування робити істоту. А це типовий екзистенціалізм. У
богослов’ї, згідно з прийняттям первинної індивідуальної
субстанції, приймає у Пресвятій Трійці три умовні
існування, оскільки кожна Особа є одиничною дійсністю,
відмінною від інших Осіб. Натомість Божа природа існує
безумовним і властивим собі існуванням. Для доказу
втілення Христа Суарез подає два мотиви: необхідність
відкуплення людського роду і вивищення Ісуса як глави
всього створіння. Людська природа Христа не має своєї
власної особовості, бо не має свого модусу. Його роль
бере божественна Особа Божого Сина. Гріх є не тільки
позбавленням благодаті, але також внутрішнім непорядком.
Істотою щастя в небі є не тільки контемплювання Бога, але
й любов до Нього.
Найбільші заслуги Суареза в царині
натурального, цивільного і міжнародного права. Вважаючи
природне право основою для відрізнення добра від зла, він
приймає раціоналістичну систему етики св. Фоми. Вона
полягає у розумовому відчитуванні функціонування людської
природи. Природне право є незмінним. Цивільне, позитивне
право, тобто встановлене людьми, є змінним. Воно
кодифіковане, і тим відрізняється від права народів,
тобто неписаного права. Найкращою формою політичного
устрою Суарез вважав монархію, хоч радив «додати певний
елемент спільного управління», що вело би в напрямку
демократії. Влада походить від Бога у тому сенсі, що
людина як суспільна істота потребує спільноти людей, а
та, в свою чергу, вимагає влади. Надання влади окремим
індивідам залежить від виразної або мовчазної згоди.
Безпосередньо влада походить від людей, від усього
суспільства. Держава є досконалою спільнотою і в своїм
обсязі незалежною. Обмеження влади щодо власних громадян
чи щодо інших держав виникають з натуральної мети всіх
організацій, які мають спільне добро. Хоч Суарез не
передбачав можливості створення глобальної світової
супердержави, але наголошував на спільноту народів, які
повинні собі взаємно допомагати і доповнювати одне
одного. Міжнародне право є близьким до натурального, хоч
містить багато позитивних норм, освячених звичаями, і які
дають можливість для мирного співіснування народів. До
них належать між іншим такі принципи: Всі держави рівні у
взаємних стосунках; громадяни можуть вільно пересуватись
з культурними і господарськими цілями; колонізація
повинна йти в парі з шануванням людської гідності і волі
народів; держава відповідає за діяльність своїх органів;
війна є необхідним злом, якщо інституції, які повинні
вирішувати конфлікти, неспроможні цього зробити. Суарез
окреслює допустимі й недопустимі способи ведення війни і
встановлює принципи справедливого миру. Багато цих
принципів мають значення й сьогодні, бо виникають з
людської природи, яка не міняється.
Підсумовуючи, можемо сказати, що Суарез переріс
свою епоху. Він наполегливо йшов до мети: праця на Божу
славу і спасіння душ, згідно з девізом Ордену Єзуїтів, до
якого належав. На шляху повинен був долати різні
перешкоди. І хоч здоров’я мав слабке, а умови праці не
завжди добрі, то, завдяки працьовитості й дисципліні,
зумів багато чого зробити. Частина його творчої спадщини
актуальна й сьогодні.

|