18. Думки про Суареза
Слава Суареза росла з кожною виданою книжкою.
Папи і церковні достойники змагалися в окресленні його
заслуг. Павло V назвав його видатним і побожним
учителем; Александр VII назвав його князем богословів,
незрівнянним
богословом; примас Португалії Родріго да Куна надав
йому титули: світло, пломінь, окраса
всієї Іспанії; єпископ Коїмбри Альфонс де
Кастеллобранко, видатний богослов, назвав Суареза
вселенським
учителем останніх століть, новим Августином;
біограф де Керізєр: великий Суарез, оздоба
Ордену Єзуїтів, Фома свого століття; історик Гренади
Бермудез де Педроза: геній, гордість не тільки
цього міста, але всієї Іспанії, невичерпне джерело
богословських знань; домініканець Альонсо Венеро:
батько богослов’я
наших часів. Його порівнювали з Альбертом, Фомою,
Бонавентурою, Скотом. Єпископ Фердинанд Мартіус
Машаренхас, якому Суарез присвятив Про благодать,
зараховував його до найсолідніших авторів і називав самим
знаменитим учителем. Подібну думку про Суареза мав
єпископ Мартин Альфонс де Мелло, який доручав
переписувати його праці, і читав їх ще до опублікування.
Надгробна епітафія: «Учитель Європи, і навіть усього
світу; в природничих науках – Арістотель, в богослов’ї –
Фома, ангельський учитель, у писанні – Ієронім, на
кафедрі – Амброзій, у полеміка – Августин, у поясненні
віри – Афанасій, у побожності – Бернард, у розумінні
Біблії – Григорій; одним словом – око християнського
люду».
Король Филип ІІ і його наступник Филип ІІІ
обсипали його похвалами, листувалися з ним і довіряли
важкі завдання. Рахувалися з ним навіть протестанти. Хуго
Гротіус вважав, що в субтильності мислення немає рівного
йому. Хереборд назвав його главою сучасних схоластиків,
князем і папою усіх метафізиків. Його головна праця
Метафізичні
диспути увійшла до колегіумів і університетів як
головний підручник. Книжкою користувались навіть у
протестантських школах. З Суарезом дискутував Франциск
Бекон, його твори цитував Картезій, Ляйбніц визнав, що у
віці 16 років зачитувався творами Суареза як романами.
Його слава була такою великою, що подорожні й прочани,
прибувши до Коїмбри, хотіли зустрітися з Суарезом і
послухати його лекції. Для них він був ходячим чудом і
оракулом. Але Суарез не шукав слави. Девізом його життя
було: «аби люди Бога щораз краще пізнавали й
любили».
Ірландський єзуїт Ричард Лінч представляє
постать Суареза в одних суперлативах: «Суарез занурився у
вивчення давніх схоластиків. Зачерпнув з них піднесеність
Фоми, повагу Альберта Великого, ясність Дуранда,
субтильність Скота, плідність Александра з Халє,
солідність Бонавентури, оригінальність Вільгельма з
Окхаму, проникливість Григорія з Ріміні, спритність
Габріеля, силу Бекона, глибину Генрика з Гандави; коротко
кажучи – він поєднує у собі те найкраще, що є в інших».
Суарез зібрав схоластичну науку в одну цілість, відновив
її, спростив, по-новому впорядкував і розвивав. І тому
його можна назвати найбільш схоластичним богословом серед
схоластиків.
Аскетичний письменник о. Миколай Ленчицкі ТІ
був переконаним, що Суарез перебуває серед святих. Але
формального беатифікаційного процесу не
було.
В Ордені Єзуїтів науки Суареза тримались вірно
до XIXст. Суарез відійшов у тінь після того, як
Леон XIIIу 1879 р. в енцикліці Aeterni Patris наказав триматися науки Аквіната, а Пій
Xу 1914 р. поставив філософію Ангельського
Вчителя понад усі інші. Бенедикт XIVще визнавав авторитет Суареза в царині права.
Тому дивує похвала Іоанна Павла ІІ в енцикліці Віра і розум Суареза і
його Метафізичних
диспутів, які були добрим філософським приготуванням
до вивчення богослов’я.

|