18. Думки про Суареза  

Слава Суареза росла з кожною виданою книжкою. Папи і церковні достойники змагалися в окресленні його заслуг. Павло V назвав його видатним і побожним учителем; Александр VII назвав його князем богословів, незрівнянним богословом; примас Португалії Родріго да Куна надав йому титули: світло, пломінь, окраса всієї Іспанії; єпископ Коїмбри Альфонс де Кастеллобранко, видатний богослов, назвав Суареза вселенським учителем останніх століть, новим Августином; біограф де Керізєр: великий Суарез, оздоба Ордену Єзуїтів, Фома свого століття; історик Гренади Бермудез де Педроза: геній, гордість не тільки цього міста, але всієї Іспанії, невичерпне джерело богословських знань; домініканець Альонсо Венеро: батько богослов’я наших часів. Його порівнювали з Альбертом, Фомою, Бонавентурою, Скотом. Єпископ Фердинанд Мартіус Машаренхас, якому Суарез присвятив Про благодать, зараховував його до найсолідніших авторів і називав самим знаменитим учителем. Подібну думку про Суареза мав єпископ Мартин Альфонс де Мелло, який доручав переписувати його праці, і читав їх ще до опублікування. Надгробна епітафія: «Учитель Європи, і навіть усього світу; в природничих науках – Арістотель, в богослов’ї – Фома, ангельський учитель, у писанні – Ієронім, на кафедрі – Амброзій, у полеміка – Августин, у поясненні віри – Афанасій, у побожності – Бернард, у розумінні Біблії – Григорій; одним словом – око християнського люду». 

Король Филип ІІ і його наступник Филип ІІІ обсипали його похвалами, листувалися з ним і довіряли важкі завдання. Рахувалися з ним навіть протестанти. Хуго Гротіус вважав, що в субтильності мислення немає рівного йому. Хереборд назвав його главою сучасних схоластиків, князем і папою усіх метафізиків. Його головна праця Метафізичні диспути увійшла до колегіумів і університетів як головний підручник. Книжкою користувались навіть у протестантських школах. З Суарезом дискутував Франциск Бекон, його твори цитував Картезій, Ляйбніц визнав, що у віці 16 років зачитувався творами Суареза як романами. Його слава була такою великою, що подорожні й прочани, прибувши до Коїмбри, хотіли зустрітися з Суарезом і послухати його лекції. Для них він був ходячим чудом і оракулом. Але Суарез не шукав слави. Девізом його життя було: «аби люди Бога щораз краще пізнавали й любили». 

Ірландський єзуїт Ричард Лінч представляє постать Суареза в одних суперлативах: «Суарез занурився у вивчення давніх схоластиків. Зачерпнув з них піднесеність Фоми, повагу Альберта Великого, ясність Дуранда, субтильність Скота, плідність Александра з Халє, солідність Бонавентури, оригінальність Вільгельма з Окхаму, проникливість Григорія з Ріміні, спритність Габріеля, силу Бекона, глибину Генрика з Гандави; коротко кажучи – він поєднує у собі те найкраще, що є в інших». Суарез зібрав схоластичну науку в одну цілість, відновив її, спростив, по-новому впорядкував і розвивав. І тому його можна назвати найбільш схоластичним богословом серед схоластиків. 

Аскетичний письменник о. Миколай Ленчицкі ТІ був переконаним, що Суарез перебуває серед святих. Але формального беатифікаційного процесу не було. 

В Ордені Єзуїтів науки Суареза тримались вірно до XIXст. Суарез відійшов у тінь після того, як Леон XIIIу 1879 р. в енцикліці Aeterni Patris наказав триматися науки Аквіната, а Пій Xу 1914 р. поставив філософію Ангельського Вчителя понад усі інші. Бенедикт XIVще визнавав авторитет Суареза в царині права. Тому дивує похвала Іоанна Павла ІІ в енцикліці Віра і розум Суареза і його Метафізичних диспутів, які були добрим філософським приготуванням до вивчення богослов’я.