17. Доля творів Суареза  

 

Після Суареза залишилась цінна бібліотека. Вона не була його власністю, хоч і знаходилась у єзуїтському колегіумі. Віце-ректор університету Егідіо Презентачо нагадував єзуїтам про ці книжки. Єзуїти попросили короля Филипа ІІІ залишити собі цю бібліотеку. Король погодився. Бібліотека містилась у колегіумі півтора століття, поки міністр Помбаль не забрав усе єзуїтське майно. Генерал Муціо Вітеллескі доручив Бальтазарові Альварезові видати недруковані праці Суареза. У 1619 р. вийшли два томи Про божественну благодать разом з біографією Суареза, написаною о. Іоанном Фрайром. Про божественну благодать складається з трьох томів і охоплює 1200 сторінок у дві колонки. У 1620 р. в Ліоні надрукували Про ангелів. Праця складається з 8-и книжок і 181 розділу. У 1621 р. в Ліоні надрукували Про шість днів сотворення і інші праці Суареза. Працю Про душу доповнив сам Альварез на підставі лекцій Суареза в Сеговії. Про віру, надію і любов видали у 1621 р. спочатку в Коїмбрі, потім в Ліоні й Парижу. Чесноті віри автор присвятив 1069 колонок, надії – 50, любові – 180. Цю диспропорцію частково можна пояснити тим, що про надію й любов Суарез викладав у Римі, де неохоче сприймали грубі трактати, а частково тим, що в трактаті про благодать говориться про надію й любов. У 1604 і 1625 рр. в Ліоні надрукували 3-ій і 4-ий томи Про чесноту і стан релігії. Запізнились із видання 4-ого тому, тому що генерал Вітеллескі наказав провести ґрунтовне дослідження праці. У 1628 р. вийшла праця Про остаточну мету. Через два роки Альварез помер. 

Але ще була в силі заборона на друкування другого тому Про благодать. І ось у 1650 р. генерал Пікколіні взнає, що в Ліоні друкують усі томи. Як таке могло статись? О. Хернандо де ля Бастіду вигнали з Ордену за те,що вкрав реліквії і твори Суареза, також другий том Про благодать. Ці праці в заповіті записав колегіуму в Валладолід і просив, аби їх видали, як тільки це буде можливо. Хтось купив ці рукописи і передав зацікавленим у Ліоні, де друкували твори Суареза. Пікколіні доручив ректорові колегіуму в Ліоні о. Клавдію Бонелі перешкодити друкуванню другого тому. Сподівався на допомогу кардинал і королівського сповідника о. Павліна. У наступному листі від 7 листопада 1650 р. повідомив, що до нього звернулась св. Інквізиція з подібними проханнями. 14 листопада вислав ще один лист. Король наказав не друкувати заборонений твір і віддати єзуїтам рукописи. Але це не допомогло, і в 1651 р. книжку надрукували. Правдоподібно, що видавця підтримав кардинал Рішельє, якому видавець присвятив книгу. Ось деякі уривки зі вступу: «Нарешті 23 том великого богослова Франциска Суареза вийшов! Але він не прийшов до нас як плід лона Товариства Ісуса, як повинно бути, але з убогою бібліотеки якогось незнаного португальця. Народжуючись, ця праця може скаржитись, що не тільки не була прийняте так, як повинна її прийняти мати – як плід свого нутра. Навпаки, це Товариство, заздрісна мачуха, хотіла її задушити, коли, вийшовши з нашої друкарні, простягала до неї руки». В іншому фрагменті видавець називає кардинала Рішельє «захисником славного Суареза, обороною в справі звинувачень проти нього». Це видання зламало мур римських заборон. У 1655 р. вийшла наступна праця Про властиве розуміння ефективної допомоги і її згідність зі свобідною волею… Суарез написав її в Римі у відповідь на звинувачення банез’ян. Видавці додали титул, що праця проти науки янсенізму і за науку Інокентія X. Таким способом спритно захистились перед Інквізицією, яка вже готувала заборону. Потім надрукували під псевдонімом працю, яка захищала науку Суареза про сповідь на відстані. Автором був єзуїті Теофіл Рейнауд. Але це була ведмежа послуга, бо книжка відразу попала до індексу заборонених книг. Натомість праця Суареза Про правдиве розуміння розходилась швидко і без перешкод. Не дійшла лише до Португалія, бо тамтешня Інквізиція була чуйною, в склад ради входив домініканець, який не дозволяв видавати все, що стосувалось непорочного зачаття Пресвятої Богородиці і проблеми благодаті. Натомість праця дійшла до Риму, і на звинувачення папа Александр VII відповів: «Нічого не говоріть про Суареза, то доктор вищого рівня». 

У Венеції в 1740-51 рр. всі праці були видані 23-томним виданням. Праці були укладені в логічному, а не хронологічному порядку. У 1856-61 рр. в Парижу вийшло 26-томне видання з коментарями і зносками. Друкарські помилки не були виправлені, до них додались інші помилки.