16. Останні роки життя Суареза  

2 листопада 1617 р. рада університету вручила Суарезу як ювілятові документ, який звільняв його з викладацької праці. З’явилась проблема наступника. Домініканці хотіли отримати цю кафедру, але доктори університету бажали, аби хтось з них її взяв. Король назначив домініканця Вінцентія Перейру. Суарез зайнявся раніше розпочатими працями Про ангелів, Про шість днів сотворення, Про душу. Нетерпляче чекав дозволу видати Про благодать, особливо її другу частину, де була мова про актуальну благодать, але дозвіл не приходив. Він хотів переїхати до Лісабону, аби на місці зайнятись виданням своїх праць, але король наказав йому залишитись у Коїмбрі і чекати. Йшлося про допомогу Суареза в дуже делікатній справі. До короля приходили скарги на деяких професорів, які беруть хабарі й намовляють свідків до фальшивих свідчень. Суарез очікував, пройшли Пасхальні свята 1618 р., а кінця справи не було видно. Маючи вільний час, Суарез відправив реколекції, під час яких думав, чи має далі займатись науковою діяльністю чи, може, готуватись до смерті. Сумніви розвіяв ректор колегіуму о. Антоній д’Обро, порадивши Суарезу далі писати книжки, бо таким є його покликання. Суарез, знеохочений справою продажних професорів, нарешті виїхав до Лісабону і через різних людей намагався вплинути на папу відмінити заборону публікувати праці про благодать. Був готовий навіть усунути спірні питання, щоб тільки Про благодать вийшла друком. У протилежному випадку, гадав, у богословській системі залишиться біла пляма. Але ніщо не допомогло, заборона діяла далі. Тоді Суарез зайнявся працею Про релігію. 

Слід згадати ще одну сферу діяльності нашого богослова. Коли росла його слава, то в багатьох випадках звертались до Суареза за порадами. Приходили листи з Франції, Італії, Німеччини й інших країн від мирян і духовних, від професорів і докторів, від єпископів, ректорів університетів, державних і чернечих урядників. Його відповіді вважалися останнім словом. Став загальним учителем. Частково його відповіді вдалося зібрати. Була полеміка Суареза з його учнем Лессіусом на тему предестинації. Лессіус йшов за оригінальною думкою Моліни і був переконливішим від Суареза. Суарез відповідав на десятки питань і сумнівів різного виду. Деякі відповіді охоплювали кілька десятків сторінок. Наприклад, у коментарі до папського breve Проти сексуальних домагань Суарез радив, аби священиків, які чинять сексуальні домагання під час сповіді, видавати в руки Інквізиції. Цікавою є думка Суареза про служіння меси на кораблях. Він вважав, що під час довгих і небезпечних рейдів відправляння Євхаристії на кораблях буде дуже корисним. Однією з останніх відповідей Суареза була праця Про англійських дів у справі планів Марії Вард створити жіночу вітку єзуїтів. Автор признавав, що мета шляхетна, але новий орден повинен бути затверджений Римом і мати стислу клявзуру. Папа Урбан VІІІ взяв до уваги застереження Суареза і скасував згромадження англійських Дів у 1613 р., а Інквізиція засудила Марію Вард як єретичку, схизматичку і бунтівничку. Із залишків цього згромадження у 1877 р. виник інститут англійських Дів, затверджений Пієм IX. 

Суарез вів аскетичне і повне зречень життя. Вставав рано і бичував себе. Три рази в тижні постив. Доходи з виданих праць йшли бідним. Цінував молитву. Якось визнав: «Якщо треба би було вибирати між ранішньою молитвою і наукою, яку я здобував стільки років, то я вибрав би молитву». Про нього говорили: «Дивлячись, як він молиться, можна подумати, що занедбує науку, дивлячись, як працює, можна подумати, що занедбує молитву». Його опонент на науковому полі Габріель Васкез так його характеризував: «Книжки, кафедра, перо: вчора, сьогодні, завтра, без відпочинку й перерви – це його життя». Обмежував розмови і листування, використовував кожну хвилину. Під кінець життя мав різний містичний досвід, навіть дар левітації. Брат з Коїмбри Єронім да Сільва описує екстази Суареза. Одного дня з них хотів зустрітись ректор Саламанки Дон Педро де Арагон. Коли брат пішов повідомити о. Франциска, той клячав з піднесеними руками майже годину, слова і шарпання за руки не допомогли витягнути його з молитви. Іншим разом Дон Педро де Арагон хотів разом з Суарезом відвідати монастир у Санта Круз. Брат, увійшовши до келії о. Франциска, побачив яскраве світло, яке виходило з хреста і огортало постать Суареза, який завис у повітрі. Мав також дар пророкування. Наприклад, Валерій де Ледесма питав Суареза, чи повинен їхати на місію. Той відповів: їдь на Філіппіни, станеш провінціалом і двічі ректором в Манілі. Пророцтво збулося. 

Серед різноманітних труднощів він постійно повторював: Усе на краще. Щодо найбільших ворогів міг зберігати делікатність, сердечність і зичливість. Характерною була його сміливість у обороні доброго імені ближнього. Коли в його присутності когось обмовляли, то підкреслював добрі сторони тієї людини, а якщо це не допомагало, то говорив: Або обмови скінчаться, або я йду. 

У 1616 р. працю над видаванням книжок перервала важлива і трудна справа. Вибухла суперечка між лісабонськими власниками книжних крамниць і капітулою щодо призначення скарбника церкви св. Катерини. Обидві сторони подали до церковного суду. Власники крамниць звернулись до державної влади. Влада арештувала молодого пажа з тонзурою, що належав до духовного стану. Папський представник Октавій Аккорамбоні вимагав від алькада пояснень. Але цей звернувся до найвищого трибуналу. Аккорамбоні екскомунікував алькада і вніс скаргу до віце-короля. Відповіддю була конфіскація маєтку Аккорамбоні і шантажування його. Він кинув на місто інтердикт. Коли віце-король вимагав відміни інтердикту, то відмовив йому, а винуватців екскомунікував. Повідомлено папу. Папа підтримав інтердикт. Филип ІІІ звернувся за порадою до Суареза, який вважав, що права Церкви порушені. На 25-и сторінках доводив, що інтердикт справедливий. Радив нунцію в Мадриді виконувати інтердикт, поки всі шкоди не будуть направлені. 8 квітня 1618 р. інтердикт зняли й дозволили священикам звільняти від екскомуніки. Збереглося 12 листів Суареза в цій справі. Останній лист був написаний 10 вересня 1617 р. 25 серпня 1617 р. папа подякував Суарезу спеціальним breve з благословенням, але поки breve дійшло до адресата, то він вже не жив. Справа інтердикту вичерпала Суареза. Його роль у цій справі була важкою. Він багато писав, приймав різних відвідувачів і сам відвідував різних осіб. Редагуючи Про душу, затримався на 12-ому розділі про несмертельність душі, важко захворів. Кілька разів йому пускали кров, що його повністю вичерпало. Попросив про останні Таїнства. Ціле місто непокоїлось його хворобою, церковні достойники постійно його відвідували. Віце-король соромився прийти особисто, вислав свого сина. Прибув також Андрій де Альмада і замовив у найкращого міського художника портрет Суареза. Коли його питали, що його непокоїть, він відповів: «Дякувати Богові, не бачу, чим міг би непокоїтись. Ми з Богом добре розуміємо один одного». 24 вересня продиктував два листи: до ректора університету в Коїмбрі і до попереднього ректора. Прибули співбрати з колегіуму св. Антонія у Лісабоні, просячи благословення. 25 вересня 1617 р. Суарез помер на 70-му році життя. 

Ціле місто було в жалобі. Похоронна церемонія тривала три дні. Один з домініканців сказав: «Помер один з найбільших богословів наших часів». 

Після смерті Суареза трапилось кілька дивних речей: Єронім да Сільва розповідав, що під час подорожі прагнув прийняти св. Причастя, але поблизу не було жодної церкви. Раптом побачив Суареза в славі, в оточенні ангелів, і отримав від нього св. Гостію. Один єзуїт, який втратив зір і довший час був сліпим, помолився до Суареза і відразу прозрів. Хворий священик доторкнувся до листа Суареза і відразу зцілився. Були й інші подібні випадки.