15. Суарез і справа короля Якова І  

У 1603 р. син Марії Стюарт, король Шотландії, став королем Англії. Він був інтелігентною людиною, але слабкого характеру. Любив полювання, богословські диспути, втручався у всі духовні й світські справи. Змінював своє віровизнання: з католицтва перейшов у кальвінізм, потім у єпископальне англіканство. Релігію вважав знаряддям влади. Брехнею і похвалами пробував впливати на різні фракції, і на практиці застосовував політику Генрика VIII і Єлизавети. Вже в першому році панування вигнав усіх католицьких священиків. Від кожного вимагав присяги на вірність, у якій ставив під сумнів владу папи над вірними. Справа дійшла до Риму. 22 вересня 1606 р. Павло V видав breve, яким стверджував, що «таку присягу неможливо погодити з вірою і спасінням душі». Через рік видав це знову. Одночасно кардинал Роберт Беллярміно написав лист до Джорджа Блеквелла, який виконував обов’язки єпископа, в якому доручив йому виконання папського breve. Яків наказав послушним йому богословам написати апологію Якова, яку назвали На потрійний вузол потрійний удар шаблі, або захист присяги на вірність у відповідь на два breve папи Павла V і на лист кардинала Беллярміна до єпископа Джоржа Блеквелла. Беллярміно відразу опублікував відповідь під псевдонімом Матея Торті, користаючись не тільки мериторичними аргументами, але й аргументами ad hominem. Яків до першого видання апології додав Вступні зауваження і опублікував під своїм іменем, додавши «Захисник віри». Беллярміно не залишився у боргу. Написав відповідь разом зі Вступними зауваженнями. Яків не відповів. 

Папа написав королям листи, аби не приймали книжки короля Якова. Нунцій в Мадриді Децій Караффа заохочував Суареза щось написати. Суарез неохоче взявся до праці. До такого літературного жанру не був приготований, окрім того йому докучала хвороба. Незважаючи на це, 25 червня 1613 р. папа отримав працю. Повний титул книжки: Захист католицької і апостольської віри від помилок англіканської секти, разом з відповіддю на Апологію присяги на вірність і на Вступні зауваження найласкавішого короля Англії Якова… до найласкавіших католицьких королів і князів усього християнського світу. Праця складалася з шести книжок і ставила за мету довести, що англіканська Церква є сектою, а не правдивою Церквою Ісуса Христа, що ця секта заперечує навчання апостолів, проголошує єресь, а король узурпує собі титул «захисника віри». Суарез обговорює границі церковної і мирської влади, незалежність влади Церкви від влади держави. Якова вважає предтечею Антихриста. В останній книжці пояснює проблему присяги на вірність. Доказує, що вона несправедлива і її не можна складати. Уникає полеміки, а схоластичним методом позитивно викладає тезу, пояснюючи справу. 

Короля Якова найбільше роззлостили третя і шоста книги. У третій книзі Суарез аналізує речення: «Уся влада походить від Бога». Пояснює, що людина, як суспільна істота, потребує влади, але Бог не визначає для цього конкретного індивіда. Суспільство може організуватись на демократичних засадах або частину влади віддати групі чи індивіду. Він вважає владу індивіда найкращою формою влади, а демократію – найгіршою. Влада короля не поширюється на духовні справи, церковна влада не торкається мирських справ. Папа має право напоминати володарів у справах моралі. Як вічне життя має першість перед земним життям, так само духовна влада має першість перед мирською. Проблему узурпації і надуживання владою Суарез трактує дуже обережно, тому що це був дуже хиткий грунт. Недавно стався замах на життя Генрика IV. Вислови єзуїта Маріана на тему тирановбивства спровокували обурення, і генерал Аквавіва заборонив порушувати цю тему. Суарез тримається поглядів св. Фоми, який вважав, що можна усунути узурпатора і легальну владу, якщо владою надуживають, бо суспільне добро є вищим. У випадку крайніх надуживань папа може назначити людей, які цим займуться, але ніхто інший не може брати справедливість у свої руки. 

У шостій книзі Суарез займається справою присяги на вірність. В історії Англії таку присягу вимагали чотири рази. Один з королів вимагав її в земних справах, Генрик VІІІ – в духовних, королева Єлизавета – в духовних і земних, а тепер її вимагає Яків. Текст присяги був дуже спритно і по-фарисейському відредагований, що важко було побачити в ній щось погане. Але діяльність Якова була явним переслідуванням Церкви, а жертв можна було визнати мучениками. 

Суарез присвятив книжку Павлові V. Папа уділив благословення. Филип ІІІ також поздоровив Суареза з новою книжкою. Спеціальний делегат Якова Джон Дігбі посилав Якову нові книжки. Яків пробував утримувати добрі стосунки з іспанським королем, і навіть на публіці позитивно відзивався про папу. Це ще більше розлютило пуритан і ворогів Риму й Іспанії, збуджуючи їх до дій. Жертвою переслідувань став Вільгельм Тальборт, католицький посол, потім вбили єзуїта Іоанна Огільве. Яків наказав публічно спалити праці Суареза і грав роль скривдженої жертви. Стверджував, що після опублікування книжки іспанського єзуїта не може почуватися безпечно. Вимагав від докторів Оксфорду її осудження. Через своїх людей вимагав у Филипа ІІІ осудження Суареза. Филип створив комісію, яка повинна була дослідити звинувачення. Комісія ствердила, що в книжці Суареза міститься наука Церкви. 

Інакше було у Франції. Після смерті короля Генрика будь-яка праця єзуїта, що захищала духовну владу, сприймалась з обуренням. Галліканські богослови Сорбони, прихильники короля і кальвіністи намагалися якщо не знищити, то принаймні принизити Орден, який захищав Апостольську Столицю, і тим самим заслуговував на вороже до нього ставлення. Осуджено подібні праці: De rege et regis institutione Маріани, De potestate Summi pontificis Беллярміно й інші. У Римі боялись, що це спіткає також і книжку Суареза. Секретар Боргезе попередив нунція в Парижу єпископа Убальдіні, аби перешкодив осудженню книжки, використовуючи вплив на короля. Натомість Яків І робив усе можливе, аби розрухати публічну думку і довести до осудження. Тим часом гугеноти почали продавати книжку Суареза у Франкфурті. Канцлер Сіллері піддався натискам Сервіна, ворога єзуїтів, і дозволив внести справу до парламенту. 20 червня 1614 р. парламент проголосив єзуїтів злочинцями. Книжку треба спалити, а генерал повинен відновити декрет, який забороняє порушувати тему тирановбивства. Паризькі єзуїти, боячись, подякували парламенту за зауваження і пообіцяли, що в майбутньому парламент не буде займатись їхніми справами. Король Яків був задоволений з постанови парламенту. Його прихильники також раділи і надали справі широкого розголосу. Але облуда англіканців сильно не впливала на католиків. Вони знали, що паризькі професори не кращі від англіканських прихильників Якова І. Суарез засмутився, що католицький парламент осудив його книжку, в якій містилась католицька наука. Написав меморіал Оцінки і докази, що процес і декрет паризького парламенту проти книжки Оборона віри о. Франциска Суареза містить пагубну науку в справах віри, і тому користування ним є вартим осудження і заборонене в Церкві, Лісабона. Звинувачує парламент у тому, що він вліз не в свої справи, коли осудив науку Церкви і її канони, і підтримав єретичних авторів, а осудив і зганьбив в очах суспільства вірних Церкві авторів, незважаючи на те, що справа тирановбивства в книжці розглядається лише побіжно і з великою поміркованістю, і проявив неповагу до єпископів і богословів, які цю книжку апробували. 

Папа через французького посла Тренеля запротестував проти рішення парламенту. Боргезе від імені Апостольської Столиці написав лист до регентки Марії де Медічі, що папа вимагає, аби вона анулювала рішення парламенту, і стверджує, що Суарез на тему тирановбивства не написав нічого іншого, ніж те, що стверджує Собор у Констанції. Лист Боргезе супроводжували п’ять breve до п’яти кардиналів, пов’язаних з королівським двором і п’ять breve до різних осіб; вони заповідали швидку появу документу, в якому буде стверджуватись, що фальшивими є не тези Суареза, а рішення парламенту. Справа тягнулася довго. Король Людовик XIII і Марія де Медічі боялись опозиції в своїй країні. Але папа наполягав. Нарешті Королівська Рада скасувала рішення парламенту. 

У свою чергу, представники третього суспільного стану (крім шляхти й духовенства) намагалися ввести до конституції пункт, який би підкреслював божественне походження влади і виключав будь-які форми усунення короля. Введення такого пункту було би запереченням влади папи над королем і наслідки були би гіршими, ніж рішення парламенту. Папа наказав нунцію не допустити цього. Кардинал Дюперон, шляхта й духовенство і король не допустили введення цього пункту. Парадоксально, але через сто років саме третій клас розпочав революцію, яка стяла голови королю, князям і тисячам невинних людей. Натомість через книжку Суареза й інших католицьких богословів нікому й волосинка з голови не впала.