12. Дискусії про благодать  

На переломі XVI і XVII ст., коли Суарез розпочинав свою наукову кар’єру, в Католицькій Церкві розгорілись дискусії щодо дуже делікатної теми відношення Божої благодаті до свободи людини. Дразливість теми полягала у тому, що надмірне підкреслення одного або іншого в цих відношеннях загрожувало звинуваченнями в єресі. Наголос на свобідній волі вів до пелагіанства, надмірне наголошення про необхідність Божої благодаті вело до лютеранства. Єзуїти в боротьбі з реформацією захищали свобідну волю, хоча й не занедбували Божої благодаті. Вираженням цього є знаменита максима св. Ігнатія: «Довіряй Богові так, ніби все залежить від Бога, а не від тебе, але докладай усіх зусиль так, ніби все залежить від тебе, а від Бога нічого». Також в Духовних вправах писав: «Подібним чином не варто надто детально і запально говорити про ласку, щоби не породжувати шкідливих для свободи волі помилок» (ДВ 369). За св. Ігнатієм йшли всі відомі богослови Товариства: Лайнез, Сальмерон, Лєфевр, Лє Жей, Бобаділла, які захищали свободу волі. В Португалії Фонсека у 1565 р. уперше вжив у тій справі термін посередні знання, Беллярміно у Лювен близько 1573 р., Толєтус і Лессіус продовжували справу своїх попередників. 

Головним протагоністом дискусій з боку єзуїтів був Людовик Моліна. Народився в Куенка у 1536 р., навчався в Алкалі, був учнем Фонсеки, потім у Коїмбрі й Еворі. Отримавши ступінь доктора, викладав богослов’я в Еворі на протязі 20-и років. У 1588 р. у Лісабоні опублікував Згідність свобідної волі з дарами Божої благодаті… На базі філософії пробував погодити попереднє знання Бога з вільними рішеннями людини. 

Проти Моліни й інших єзуїтів виступив домініканець Домінік Банез. Народився у Мондрагон у 1528 р. Вивчав філософію в Саламанці. Був учнем ворога єзуїтів, Мелхіора Кано. Викладав у Саламанці, Авілі, Алкалі, Валладолід. По смерті Варфоломія де Медіни керував головною кафедрою в Саламанці. Коли довідався, що Моліна готує книжку про благодать, то пробував помішати її виданню. Через Куеваза, сповідника князя Португалії, кардинала й інквізитора Альберта Австрійського, намагався заблокувати Церковний дозвіл на цю книжку. Моліна отримав дозвіл від інквізитора Варфоломія Феррейри. Кардинал Альберт таємно передав Банезові перший екземпляр і пробував не допустити розповсюдження книжки. Моліна, нічого про це не знаючи, отримав необхідний дозвіл від королівських дорадників Кастилії й Арагону і переконав кардинала, що затримка з розповсюдженням книжки буде мати негативний відгомін у Португалії. Задум Банеза не вдався. 

Моліна перейшов у контрнаступ. Запропонував перевірити коментар Банеза і його прихильника Цумеля до першої частини Сумми. В листі до Інквізиції підкреслив 5 пунктів у науці Банеза, які відповідали поглядам Лютера. Великий інквізитор і кардинал Толєдо звернувся з проханням висловити свою думку до 12-и архієпископів і 8-и професорів. Через рік прийшли відповіді проти Банеза, за винятком професорів Саламанки, які були під його впливом. Він сам в полеміці користувався богословськими доказами, відкинувши філософські. Був переконаний, що єзуїти повторюють помилку Пелагія про самоспасіння людини. Єзуїти звинувачували Банеза в прихованому кальвінізмі, поглядах, що спасіння або осудження людини залежить виключно від декрету Бога, тобто фізичній предетермінації, тобто благодаті, яка не допускає жодного спротиву. Прихильники Банеза на протязі 1584 р. постійно намагалися дискредитувати Моліну. Справа набрала такого розголосу, що такі особи як кардинал Севільї і нунцій Апостольської Столиці Каміль Каєтан, єпископ Ліону Альфонс де Москосо, абат з Валладолід Альфонс де Мендоза, кардинал де Кастро й інші повідомили про це папу Климентія VIII, просячи, щоб поклав цьому край своїм авторитетом. Папа наказав прислати необхідні документи. Заборонив порушувати ці питання публічно, на проповідях, лекціях тощо. 

Слід відмітити, що не всі домініканці були ворогами єзуїтів. Наприклад, Франциск де Ароксо, пізніший єпископ Сеговії, негативно оцінив банез’янізм, кажучи, що «молоді богослови, бездумно йдучи за вигадками своїх учителів і переконані в їхній розумності, непохитно вірять в concursum praedeterminantem, якого нема ні в соборах, ні в Отців». У 1647 р. в Валенсії, під час диспуту, коли один французький домініканець підтримував тезу про фізичну предетермінацію, то генерал домініканців Фома Турко висловився проти науки Банеза: «Визнаю, що за ним пішло багато томістів, але вони помиляються. Якщо переконаєте мене, що в цьому можна опертися на св. Фомі, то дам вам титул магістра богослов’я». О. Папані ОР доводить, що доктрина про фізичну предетермінацію внутрішньо суперечна, не відповідає науці св. Фоми, «усе, що балакається, аби виплутатись з цієї справи, зводиться до беззмістовних слів і суперечних тверджень». 

За дорученням генерала Аквавіви в Алкалі зібралась комісія з Суареза, Васкеза і Моліни – аби вивчити слушність звинувачень банез’ян. Комісія ствердила, що банез’яни не мають рації. Суарез написав довгий лист до Франциска Толєта з проханням представити справу в Римі. В листі викладає думки домініканців і єзуїтів. «Домініканці вчать, що Бог фізично окреслює нашу волю з допомогою ефективного і попереднього впливу, який полягає у наданні, поза спонукальними благодатями, натхненнями, просвіченнями тощо, фізичної детермінації до окресленої дії, якою ми можемо чинити лише те, до чого були детерміновані, і без якої не можемо нічого чинити. Ця доктрина виразно суперечить навчанню Тридентського Собору на тему згідності благодаті і свободи». Суарез не згадує про Моліну і його працю. Йому йшлося про загальне вирішення суперечних питань. Тактика банез’ян була іншою. Робили все, аби довести до осудження папою книжки Моліни, вважаючи, що в ній можна знайти якісь помилки і, атакуючи їх, захистити себе. Стиль Моліни часом був заплутаний. Його підводила пам’ять. Суарез писав до о. Естебана де Оєда: «Я прочитав усю працю о. Моліни, хоч отримав її сьогодні після обіду. Але повинен був змушувати себе, аби дочитати до кінця. Мене мучив його стиль і спосіб викладення». 

Суареза і Паділлу призначили готувати матеріали для папи. Тим часом домініканці написали до папи меморіал, в якому домагались, аби папа наказав єзуїтам мовчати. Кардинал Беллярміно написав контрмеморіал, в якому пункт за пунктом спростовував аргументи банез’ян. У листопаді 1597 р. папа таємно призначив 10-и особову комісію, якою керували кардинали Мадручьо і Помпей Арігоне. Лише один член комісії, кармеліт Іоанн Антоній Бовіо, сприяв єзуїтам. 2 січня 1598 р. відбулось перше засідання комісії. Працювали до листопада. Коли треба було оголосити результати, то виявилось, що був витік інформації. Банез’яни вже тріумфували. Але генерал Аквавіва призначив Христофора де лос Лобоса і Фернанда де ля Бастіду захищати Моліну. Моліна написав лист до Климентія VIII з проханням мати можливість самому захищатись. Прийшли й інші листи: від імператриці Марії Австрійської, від її сина ерцгерцога Альберта, від португальської Інквізиції з вираженням незадоволення, що ставиться під сумнів книжку, яка отримала всі необхідні дозволи. Вмішався нунцій в Мадриді, вимагаючи дати єзуїтам голос, з таким самим проханням звернувся до папи король Филип ІІІ. Це дало результат. 1 січня 1599 р. папа викликав генералів обох орденів і наказав приготувати богословів до диспуту. Диспут тривав два роки без жодних результатів. Банез’яни надалі вживали всі засоби для дискредитації книжки Моліни і єзуїтів. 

Ситуація єзуїтів погіршилась у 1600 р., коли видано рапорт комісії, написаний секретарем Нунезом Коронелою. На Орден посипались різноманітні злісні зауваження, критика, анекдоти, осмішування. Тоді справою зайнявся генерал Аквавіва. Показав папі документи, які дозволяли книжку Моліни. Шанований папою єзуїтський богослов Лорент Жустініані зобов’язався представити папі проблему. Папа наказав ще раз перевірити рапорт Коронела. Дискусії не припинялись. Надходили листи в захист єзуїтів. Папа був обережним. 

12 жовтня 1600 р. помер Моліна. Суарез продовжував боротьбу з його ворогами. У 1599 р. він опублікував шостий том своїх праць під назвою Різні богословські твори. Підняв усі спірні проблеми, спростовуючи доктрину Банеза. Банез намагався не допустити видання книжки. Але книжка вийшла і потрапила в руки папи. Папа почав особисто вивчати книжки Моліни і Суареза. Зі здивуванням відкрив, що єзуїти відкидають пелагіанізм і семіпелагіанізм. Коли читав Суареза, то необережно підсунув книжку до свічки і вона загорілася. Сказав камердинерові: «Вогонь знищив книжку Суареза! Це поганий знак для єзуїтів саме тоді, коли точиться боротьба з їхньою доктриною». Камердинер відповів: «Святий Отче, це не є поганим знаком, вогонь ледве торкнувся маргінесів, але не знищив тексту, всі букви цілі. Доктрина залишилась цілою». 

У загальному, за життя Климентія VIII відбулося 39 засідань дискусійних і 31 засідання комісій, разом 70. За Павла V 11 засідань дискусійних, 8 засідань комісій, разом 19. 21 жовтня 1604 р. помер Домінік Банез, головний інспіратор суперечок, 3 березня помер Климентій VIII. Після нього папою став Лев XI, але він помер через місяць. 16 травня 1605 р. Каміль Боргес став папою Павлом V. Він відновив комісію, обмежуючи дискусії до проблеми ефективності благодаті і предетермінації. Папа радився з різними авторитетами, навіть паризького університету. Переважила думка Беллярміна і Дюперрона, які пояснили папі, що доктрина Банеза не відрізняється від доктрини Кальвіна і Лютера. Папа закінчив суперечку без офіційних заяв. Заборонив обом сторонам осуджувати і оскаржувати одне одного. Банез’яни не були задоволені, сподівались осудження Моліни і єзуїтів. Єзуїти раділи, бо доктрина Моліни розповсюджувалась. 

Суарез не брав безпосередньої участі в нарадах комісії. Прибув до Риму в червні 1604 р. в іншій справі, про яку треба сказати окремо. Але як досвідчений богослов, допомагав делегатові єзуїтів о. Бастіді. Тоді написав чотири праці про стосунки між Божою благодаттю і свободою людини. В Римі також написав велику працю Справжній сенс ефективної допомоги і її згідність з вільною й невимушеною згодою. 

Суарез і Моліна відрізнялись в інтерпретації предестинації (визначення наперед). Суарез твердив: Бог окреслює і наперед вирішує, чого доброго сподівається від людини. Потім, беручи до уваги знання, що стосується того, що людина би вчинила у всіх обставинах і з усіма можливими благодатями, вибирає відповідні благодаті, тобто такі, які доводять до тих актів, і вибирає їх саме тому, що передбачає наслідок. У протилежному разі вибрав би інші. Це так звана попередня предестинація, а система, яка її приймає, називається конгруізмом. Моліна вчив: Бог, з огляду на свою славу, окреслює всі благодаті, які хоче дати людям, нерівні благодаті, але достатні для спасіння. З допомогою посереднього знання знає, які вибори чинитиме людина, отримуючи дану благодать. Дає найбільш відповідну благодать. Людина її приймає і виконує Божу волю. Предестинація або відкинення залежить від передбачення заслуги або марнування благодаті.