11. Професор у Коїмбрі (1597-1617)  

 

У половині 1596 р. король Филип ІІ запропонував Суарезу головну кафедру на університеті в Коїмбрі. На неї назначали, в основному, домініканців. Але наукова рада університету не хотіла, щоби на кафедрі створилась домініканська династія. Вирішили не оголошувати конкурсу, результати якого були очевидними, але використали право, згідно з яким король сам міг вирішити це питання. Пропозиція короля занепокоїла Суареза, бо ламала всі його плани щодо наукової діяльності. Суарез відмовлявся, говорячи про своє слабке здоров’я, боявся конфліктів з домініканцями. Але король був невблаганним, Суарез здався. Генерал Аквавіва погодився, хоч усвідомлював труднощі, з якими прибулець зустрінеться у чужій провінції, у чужій країні, де іспанців недолюблювали. Але зауважив: «Проблеми проминуть, а плоди залишаться». 

Початки університету в Коїмбрі сягають XIII ст. Спочатку був заснований в Лісабонові, але через студентські авантюри король Дініс переніс заклад до Коїмбри в 1288 р., де були кращі кліматичні умови і більший суспільний спокій. Університет ще кілька разів переносили до Лісабона й назад, але в 1537 р. він осів у Коїмбрі назавжди. У 1547 р., за короля Іоанна ІІІ, єзуїти почали будувати колегіум. У 1555 р. король довірив єзуїтам королівський колегіум. Незабаром там працювало й навчалось близько 250 єзуїтів. 

Суарез прибув до Коїмбри 1 травня 1597 р. 8 травня урочисто прочитали лист короля, яким Суарез був призначений повноправним професором університету. Ледь почалися лекції, августинець Егідіо да Презентачо підняв голос, що людина без докторату не може бути професором. Аби розсіяти сумніви, Суарез подався на університет в Евора, де викладали лише єзуїти. Його попросили взяти участь, як промотор, у диспуті, який вів о. Гонзало Луіз. Диспут відбувася 7 червня 1597 р. Під час дискусії Суарез перебирав пальцями зернята розарія, але коли Хрістово Гіл гостро накинувся на підопічного Суареза, то він дав таку солідну, докладну і влучну відповідь, що всі були вражені і здивовані. Після диспуту підсумував результат, дав коментар до книги Йова 6, 7 і додав щось з особистих споминів, похвалив університети в Евора і Коїмбрі. Промова сподобалась усім. Йому вручили докторські відзнаки й диплом. Повернувся до Коїмбри. Незважаючи на подальші спроби Егідіа дискредитувати Суареза, його позиція на кафедрі укріплювалась. 

Залишились матеріальні справи. Чернечий устав не дозволяв заробляти гроші. Справу вирішили так, що гроші за лекції призначили на закупівлю книжок до бібліотеки і на переписування праць викладача. Гроші із штрафів за піратські видання його праць призначили для його секретарів, і частково для зубожілої родини. 

На лекції Суарез охоче приходили студенти, особливо з вищих суспільних клас і з орденів. Його лекціями користались і магістри. Інші вчителі питали в нього порад у трудних питаннях. До нього, як до оракула, звертались за думкою ректори академій, державні чиновники, ченці, члени трибуналів. Він розв’язував трудні питання з такою ясністю і точністю, що всіх дивував. Часто брав участь у диспутах, але уникав участі в раді університету і в урочистостях. Як і передбачав, його ситуація в університеті була двозначною. Він був об’єктом анекдотів, гострої критики, інтриг, пліток і очорнень. Йому закидали надмірний містицизм, шукали ілюміністичних тенденцій, які тоді поширювались. Егідіо да Презентанчо був невтомним у своїх нападках. Під час одного диспуту трапилась подія, яка добре ілюструє духовний рівень Суареза. Коли Суарез виклав проблему, то Егідіо спростував головний засновок. Суарез не захищався, що дуже здивувало його прихильників. Потім виявилось, що засновок, який критикував Егідіо, був каноном одного з соборів. Публічне виявлення цього факту могло би скомпрометувати Егідія. Суарез упокорився сам, але не хотів упокорити супротивника. Егідіо став його товаришем. Суарез долав ворогів терпеливістю, покорою і любов’ю. Інтриги й нападки припинилися. В Коімбрі створились нормальні умови для праці. А наука була покликанням Суареза. Мав феноменальну пам’ять: міг точно цитувати напам’ять твори, які прочитав. 

В 1599 р. опублікував Богословські твори, в яких підняв питання благодаті, останнє питання присвятив дискусіям з Васкезом про Божу справедливість. У 1599 р. у Лісабоні вибухла епідемія. Навчання припинилось, але в 1600 р. знов розпочалось. Суарез закінчив коментар до третьої частини Сумми і розпочав коментар до другої частини Про права. Це була одна з найважливіших його праць. Просив, аби його звільнили з викладання, бо хотів повністю присвятити себе науці.