6. Засновник благодійних діл    

У 1584 році провінціал Ян Павло Кампана призначив о. Скаргу настоятелем дому св. Варвари в Кракові. Залишивши працю ректора колегіуму у Вільні, 26 червня цього самого року він прибув до столиці П’ястів і Ягеллонів і розпочав активну діяльність. Спочатку ґрунтовно відремонтував костел св. Варвари і побудував біля нього чернечий дім. Велику увагу приділяв харитативній праці. Зумів зацікавити багатих долею найубогіших. Милосердя вважав найголовнішою чеснотою. Результати не забарилися. Вже 7 жовтня 1584 року при костелі св. Варвари в Кракові заложив Братство Милосердя. На першу зустріч прийшло лише сім чоловік, але Скарга був дуже енергійним. Через кілька тижнів, 28 жовтня, вже був статут Братства. Цю дату вважають початком Братства. Це мала бути релігійно-суспільна організація духовних і мирян з метою «матеріальної допомоги тим, які під власним дахом страждають від біди, утисків і хвороб, і соромляться жебрати, не мають допомоги» (Статут). Обов’язки членів Братства: сім учинків милосердя, пожертви в скриньку для вбогих, відвідування лікарень і тюрем, жебрання милостині при вході до костелу св. Варвари. Обов’язок щоденної молитви, два рази в рік сповідатися, щотижня брати участь у св. Месі. Члени Братства регулярно зустрічалися після Меси. Їх обов’язки були прописані сімома пунктами і були добровільними, а не під гріхом. Петро Скарга став духівником Братства. Папа Сикст V не лише затвердив Братство і його друковані Статути, але в 1588 р. підніс організацію до рангу архибратства. Допомагаючи вбогим, Скарга використав італійський досвід у царині доброчинності, пристосовуючи його до польських умов. 

Метою Братства милосердя, згідно з напрямними засновника, була не лише допомога вбогим, «земним робачкам», – як їх називав, а й виховання суспільства в почутті обов’язку виконання діл милосердя. Бажаючи зробити вразливими на велику проблему допомоги нещасним і потребуючим, Скарга проголошував проповіді про милосердя, які торкали глибини сердець. Вони перевершують усе, що до цього часу видало польське проповідництво. Особливим життєвим реалізмом і гарячим закликом до людських сердець про допомогу характеризується Друга проповідь про милосердя. Ось великий фрагмент: 

«Шукай і знайдеш такий дім, в якому господар уже кілька років і кільканадцять разів хворий з ліжка не встає, жінка все витратила, діти дорослі, дати їм не має що, сусід або не знає, або не дбає, або не має. Другому і жінка помре, а він залишиться з дітьми; подивися, які там злидні, який там шпиталь; подивися, якщо якийсь жебрак таку нужду має: хто ним заопікується і хто потішить? Ти сам, добрий Господи, через тих, які твій образ на собі носять: тобто – милосердні. 

У другому домі всі хворіють, і чоловік, і дружина, і діти, і челядь. Нема кому пильнувати, розкрадуть те, що є, мусять умирати, голодні й заражені смородом. 

Потрапиш у дім, в якому господар своєю працею всіх годував; захворів, і довго лежить без роботи, весь дім у злиднях і у великій біді перебуває. Хіба там не важче, ніж у шпиталю? 

Знайдеш такий дім, у якому ремісник те, що сьогодні заробить, відразу з’їсть із дружиною і дітьми; трапиться з ним якесь нещастя, рана на руці, або сам скалічиться, або впаде з чогось, або руку зламає, відразу злидні приходять. Сьогодні не працює, а завтра не має що їсти. Чи це не великий шпиталь для всіх жебраків? 

Знайдеш убогого кріпака і підданого, одна худоба в нього здохла, другу солдат забрав, що залишилося – господар забрав або за борги пішло; король хоче податків, працювати треба, не має за що хліба купити. О невимовні злидні. О яке велике над такими милосердя, більше, ніж над іншими». 

Описуючи людську біду, Скарга хотів спонукати слухачів рятувати бідних у важких ситуаціях. Був переконаний, що образи найбільших злиднів промовлять до людських сердець і збудять їх до виконання діл милосердя, до утвердження переконання: треба допомагати! Ось наступна частина проповіді: 

«Вийшов господар з дружиною, дітьми й челяддю на поле працювати, а воно все згоріло – все, що мав, залишився лише попіл, тепер він голодний, голий, нещасний. Щось таке і в містах діється, як недавно в Гарбажах; що хто хотів, те й забрав, то клятий злодій, який вдавав солдата, вкрав і підпалив, аби нажитися. Залишилося стільки вбогих, що жодний шпиталь і жебрання з такими злиднями не порівняти. 

Відвідуй, знайдеш такий дім, у якому залишилася вдова з двома дорослими вродливими дочками, не має в що їх одягнути, чим нагодувати, їхньої праці замало. [...] А як має жебрати молода й вродлива панна? Дожебралася би; а сором, який такими володіє, до таємної безсоромності веде, коли голод і злидні діймають. 

Візитуй, а знайдеш такого, якому було добре, але якоїсь ночі все вкрали, все втратив, і вже взяв шнурок, щоб повіситися з великої розпачі й втрати розуму. І сам чорт подає шнурок. Допомогти такому – заслуга в Бога: до такого розпачу не дійде той, хто знає про людське милосердя або про таке братство. 

Знайдеш шляхетного й багатого купця, якому або на морі, або від розбійників, або в якомусь нещасті все згинуло: славу має, дітей має, челядь має, але не має до кого звернутися. Жив добре, чесно заробляв. А тепер лежить як Йов у вбозтві, немічний, меланхолік. Ох, який там шпиталь? Ох, яка полегша, якщо знає про милосердних людей і знає, до кого звернутися. 

Відвідуй, знайдеш великого боржника, який церкви відвідував, милостиню давав, годував убогих, а тепер, з Божого допусту, як Товія, захворів, осліп, оглух, зубожів, дружина його за доброчинні діла звинувачує, богохулить, підмовляє до злодійства або якогось іншого гріха. І який тут гідний шпиталь? 

Відвідай в’язницю, знайдеш засудженого невинно, як Йосипа, який, побитий, сидить у темряві, в голоді, в смороді й волає: Скажи судді, що я невинний, нехай мене судить. А всі забули про нього, а Йосип терпить злидні». 

Гроші, зібрані з милостині й членських внесків, збільшувалися завдяки пожертвам заможних членів і симпатиків. Основною формою прояву милосердя були безпроцентні позики, посаг для вбогих дівчат, опіка над покинутими дітьми, допомога бідним учням і тим, які соромилися жебрати. До Братства Милосердя у Кракові належали король Зигмунт ІІІ Ваза зі своїм двором, магнати, шляхта, багаті міщани. Монарх звільнив Братство з-під міської влади й дозволив закладати Братства у всій Речі Посполитій. Керували єзуїти, але під юрисдикцією єпископа. Організаційна структура суттєво не відрізнялася від інших братств того періоду. Братство Милосердя у Кракові мало також і покутний характер. Під час облоги міста в 1587 р. військами габсбургзького ерцгерцога Максиміліана Братство організувало процесію з публічним бичуванням для випрошення ласки врятувати місто. Братство культивувало також спів і сакральну музику; мало окремий фонд для власної капели. 

9 пункт Статуту закладав побожний банк, який Братство мало вести з метою «уділяти зі свого капіталу безпроцентні позики». Побожний банк (monspietatis ) був кредитним закладом для допомоги зубожілій людності і як захист від визискування немилосердними лихварями. Такі банки уділяли (спочатку безпроцентно, а пізніше у розмірах від 4 до 10%) короткотривалі позики на період до одного року. Позичену суму треба було гарантувати заставою. Кредитний капітал накопичували з добровільних пожертв заможних людей. Перші побожні банки заклали в п’ятнадцятому столітті в Церковній Державі, в Перуджі та Орв’єто святі францисканці-реформатори: Ян Капістран, Бернардин зі Сієни, Яків з Мархії, і, передусім, Бернардин із Фельтре. Дуже швидко вони поширилися по всій Італії, а пізніше – в Німеччині та Франції. Понтифіки їх підтримували. У Польщі проект такого всепольського банку представив у 1530 році примас Ян Ласкі на сеймі в Пйотркові. Через кілька років цю тему знову підняв Анджей Фрич Моджевскі в Derepublicaemendanda , пропонуючи для цього накласти податок на всіх громадян – за винятком селян і купців. Але проект не дочекався реалізації. 

Перший побожний банк у Польщі, який називали також «коморою потребуючих», заложив отець Скарга щойно в 1587 році в Кракові, поєднуючи його з Братством Милосердя, яке діяло при костелі св. Варвари. Засновник брав приклад із подібних закладів, які вже діяли в Італії. Побожним банком керували члени Архибратства Милосердя, старший член, два дорадники і два секретарі. Позичена безпроцентна сума не могла перевищувати 50 злотих, і її треба було повернути до року. Необхідність у побожному банку Скарга доказував у другій Проповіді про милосердя: 

«Є ще одна велика недоля і часта людська біда, коли вбогі й потребуючі не мають де позичити грошей, а якщо хтось і позичає, то часом з великою і жорстокою лихвою. Це роблять жиди, в яких через лихву гине багато людських застав. Але християни часом гірші й захланні, й змовляються з жидами, щоб обдирати своїх братів. Це великий і проклятий гріх, заборонений Святим Письмом, і в язичників також безславний і бридкий. Бачимо, як він сьогодні розповсюдився, що панство і шляхта більше від жидів його не соромляться. Цей гріх пожер багато домів і родин. Господь Бог наказує позичати без лихви, і це велике милосердя і один із найкращих учинків побожного християнина. Запобігаючи цим жорстоким здирствам і гріхам лихви, йдучи назустріч людським потребам, у побожних і милосердних людей, особливо в Італії, є Montespietatis або комори потребуючих, які тут, у Кракові, Братство Милосердя заснувало з Божою та людською допомогою». 

У третій Проповіді про милосердя Скарга говорить подібно: 

«Нарешті це святе Братство зробило комору, щоб позичати потребуючим, яку назвали Montempietatis . Відокремили і склали певну суму грошей, спочатку для найубогіших, поки сума грошей була мала, потім для трошки багатших – коли сума зросла, без будь-якої лихви позичають під певними й слушними обов’язками, які записані в статутах. Бо бачимо, як безбожне лихварство розмножилося не тільки у жидів, але й у лакомих і забудькуватих християн». 

У проповідях про милосердя Скарга реалістично змальовував важкі життєві ситуації й палко закликав людські серця допомагати потребуючим. Діяльність братств і банків невід’ємно поєднувалася з лікарнями і допомогою міській бідноті. І тому з ініціативи Скарги Братство Милосердя створило дві наступні добродійні організації: Скринька св. Миколая і Братство Витанії св. Лазара. Скринька св. Миколая, заснована Братством Милосердя в Кракові у 1588 році, була благодійною фундацією, яка давала посаг незаможним дівчатам, які одружувалися. Скринька базувалася на агіографічній історії, в якій св. Миколай потаємно запевнив посаг трьом бідним сестрам. З цієї скриньки завжди 6 грудня – в день св. Миколая – сплачували посаг убогим дівчатам. Статут Скриньки св. Миколая написав Скарга. Необхідність цієї інституції виразив словами: «Захищати чистоту від гріха грошима, допомогою, милостинею – якщо це потрібно, а нагорода буде великою, більшою ніж тоді, коли нагодуємо жебрака». Хроніка Братства за 1604 рік властивим фундатором скриньки називає Миколая Зебжидовського, який два роки назад склав квоту 3000 злотих для «скриньки св. Миколая як вічний скарб для тих дівчат, які, добре виховані, через убогість і неможливість отримати посаг піддані небезпеці втрати своєї цноти й чистоти». Під час епідемії, яка опанувала Краків під кінець вересня 1588 року і тривала до лютого наступного року, з ініціативи о. Петра Скарги виникло Братство Витанії св. Лазаря. Воно опікувалося хворими в домах і лікарнях, допомагало також жебракам і ховало померлих. 

Після номінації на посаду двірського проповідника в січні 1588 року Скарга подбав про добродійні заклади, які заснував. На своє місце призначив ревного духовного отця Мартина Лятерну, підтримуючи надалі членів братства порадами, листами, заступництвом і милостинею. До цього періоду життя Скарги звернувся Йоан Павло ІІ у проповіді на краківських Блонях у 1999 році: «Давні аннали [...] багато говорять про малі та великі діла милосердя, якими займалися жителі Кракова, захоплені проповідницьким запалом отця Петра Скарги». За прикладом Кракова подібні заклади постали в інших польських містах. Уже в 1589 році Скарга створив Братство Милосердя при варшавському колегіумі св. Йоана, яке опікувалося збудованою у 1591 році лікарнею св. Лазаря. Заснував також лікарню в Груйцю, якою керувала його родина. Фундаторами братств і банків найчастіше були заможні владні особи і духовні. У деяких випадках їхній кредитний капітал складали добровільні пожертвування вірних. У Польщі такі заклади пропагували єзуїти. 

Щодо Архибратства Милосердя і побожного банку в Кракові, то їхнім протектором був від 1646 року єпископ Петро Гембіцький, а потім його наступники. Вони відвідували ці заклади. Під кінець XVII століття побожний банк піддавався різним кризам, і щойно єпископ Казимир Лубеньський в 1711 році навів порядок у його діяльності. Змінили також деякі норми. Єпископ Лубеньський наказав, щоб позики не перевершували 1/4 вартості застави. У XVIII столітті, після північної війни, побожний банк переживав нову кризу. Після касати єзуїтів (1773) Архибратство Милосердя почало помалу занепадати. У Кракові єпископ Турський у 1791 році реформував його і віддав – як і побожний банк – під керівництво і протекторат протоієрея костелу Марії (Mariacki ko ści ół).