3.
Єзуїт. Віленський період
У січні 1569 року Петро Скарга прибув до Риму. В день свого
народження розпочав дворічний новіціят у єзуїтів, не
позбавлений – як пізніше напише – «поганих звичок».
Підпорядкувати себе правилам дисципліни і послуху, які були
обов’язковими в Ордені, було нелегко. Він, запальний холерик,
повинен був багато над собою працювати. Але настоятелі дали
йому позитивну характеристику, наголошуючи на його таланті
проповідника і ораторських здібностях. Із навчання в Римі
Скарга виніс чудове знання творів Отців Церкви й досконало
опановану класичну латину. Також пізнав діяльність і
організацію різноманітних добродійних закладів, які пізніше
переноситиме на польський грунт.
Після повернення до краю став одним із чільних промоторів
потридентського руху в Польщі. Спочатку працював як викладач і
проповідник у єзуїтському колегіумі в Пултуську. З його
кореспонденції висновуємо, що там не почував себе найкраще.
Можливо, що його перевели до Вільна за власним проханням. У
1573 році почав виконувати функції віцеректора єзуїтського
колегіуму, а після 1 серпня 1579 року, коли настоятеля Якова
Вуйка відправили з місією до Семигороду, – першого ректора
Віленської Академії, яка виросла з колегіуму.
Тут Скарга готувався до останніх чернечих обітів. В Ордені
єзуїтів священики, які склали три урочисті обіти – вбозтва,
чистоти, послуху й четвертий особливий обіт послуху Понтифіку у
справах місії, називалися професами чотирьох обітів. Склавши
їх, Скарга став професом – справжнім членом Товариства
Ісуса.
У Вільні майбутній королівський проповідник ревно розпочав
контрреформаційну діяльність. Один із результатів діяльності:
підканцлер Великого князівства Литовського Лев Сапіга перейшов
на католицьку віру. Він народився у православній родині, але
під час навчання у Лейпцигу прийняв лютеранство. На
королівському дворі працював у канцелярії. Наверненню на
католицизм сприяла як атмосфера двору, так і проповідники
Стефана Баторія, які дискутували з ним на релігійні теми. Також
великий вплив мали особисті контакти з відомими єзуїтськими
«ловцями душ»: Петром Скаргою, Мартином Лятерною і богословом
Антонієм Аріасом, іспанцем. Лев Сапіга перейшов на католицизм
між 23 квітня і 24 червня 1586 року. Але головну роль у його
наверненні відіграв Петро Скарга, який розмовляв із ним сім
днів. Навернення Льва Сапіги, від 1589 року великого
Литовського канцлера, було великою подією в Литві й
безпосередньо позначилося на релігійних переконаннях народу. З
огляду на заслуги в рекатолизації Литви великого канцлера
Великого князівства Литовського Льва Сапігу пізніше назвали
другим, після Ягайла, фундатором католицької Церкви в Литві.
Своїм існуванням йому завдячують єзуїтські колегіуми в Орші й
Берестю, кармелітський монастир у Бєлиничах, костел св. Михаїла
Архангела і монастир кларисок у Вільні.
Як один із найталановитіших полемістів католицької
контрреформації, Скарга опублікував праці:
ProSacratissimaEucharistia
...
(1576), С
ім стовпів, на яких стоїть католицька наука про Пресвяте
Таїнство Вівтаря... (1582) і
Artesduodecimsacramentariorumseuzvingliocalvinistarum
... (1582). Рівень дискусій з кальвіністським богословом
Андрієм Воляном, які точилися на сторінках цих праць, був
вищий, ніж у творах інших авторів доби контрреформації. Також
на амвоні – як наголошує Й. Тазбір – Скарга був набагато
вимовнішим від інших проповідників. У 1581 році закликає навіть
Віленського єпископа Андрія Радзівіла бути «гострим мечем для
єретиків». У вогні живих релігійних дискусій зміцнював серед
католиків культ Пресвятих Дарів, з яким боролися протестанти. З
цією метою у 1573 році заснував Братство Божого Тіла, яке,
черпаючи духовні сили з Євхаристії, повинно було ефективно
виконувати діла милосердя щодо душі, навертаючи іновірців, і
вчинки милосердя щодо тіла, піклуючись хворими й убогими. Члени
братства повинні були боротися також із суспільними гріхами:
пияцтвом і розпустою. Успіхи братства були дивовижними. У
Польщі єзуїти першими почали пропагувати сорокагодинне чування
з виставленням Пресвятих Дарів. Перед лицем багатьох внутрішніх
і зовнішніх небезпек, таких як напади турків і татар на землі
Речі Посполитої, війни з Швецією та Москвою, вони хотіли у
такий спосіб випросити Боже благословення для
батьківщини.
Скарга працював також у справі з’єднання православної Церкви з
католицькою. На цю тему написав працю: Про єдність Божої Церкви під
єдиним пастирем і про відступ греків від цієї єдності…
(Вільно 1577), яку присвятив Костянтинові Острозькому,
головному захисникові православ’я в Польщі. У церковному
розколі Петро Скарга звинувачував передовсім православних, яких
закликав підпорядкуватися папі, зберігаючи свою обрядову
тотожність. Друге видання праці вийшло у 1590 році в Кракові
під титулом: Про уряд і
єдність Божої Церкви під єдиним пастирем і про відступ греків і
русинів від цієї єдності. У вступі Скарга нагадує королеві
Зигмунтові ІІІ, що обов’язок християнських володарів –
підтримувати зусилля, спрямовані до церковної
єдності.
Діяльність Скарги сприяла Берестейській Унії, яка відбулася у
Брест-Литовську в 1595 році за участю православних, які мешкали
на східних теренах Речі Посполитої. Вирішальними були не лише
релігійні мотиви. Головна причина Унії – зростання могутності
російських царів і створення у 1589 році Московського
патріархату, який обійняв під свою юрисдикцію православних на
землях Речі Посполитої. Остаточно умови Унії усталили на синоді
в Брест-Литовську в жовтні 1596 року. Після підписання угоди
королем Зигмунтом ІІІ Вазою і підтвердження її папою
Климентієм VIII
митрополит Михайло Рагоза, п’ять єпископів і три архимандриди
склали на синоді визнання віри і послух папі. Уніати зберегли
православну літургію, юліанський календар і жонате
священство.

|