14. Пам’ять про Скаргу  

 

Перша важлива подія після століть забуття – відкриття його гробу. Це була заслуга отця Фелікса Яронського, професора Ягелонського Університету і пароха парафії Всіх Святих, яка після касати єзуїтів розширилася на костел свв. Петра і Павла. Він хотів перевірити правдивість слухів на цю тему і разом із представниками Архибратства Милосердя 15 липня 1814 року дослідив підземелля храму. У гробі під найбільшим вівтарем знайшов труну з латинським текстом, що тут спочиває цей великий проповідник. 

Завдяки старанням заслуженого для Кракова й Університету професора Юзефа Лепковського крипту з тілом Скарги у 1883 році реставрували й відкрили для відвідування. У 1912 році перед криптою встановили бюст отця Скарги, виконаний Яном Томбінським. У 1869 році в катедрі Вавелю встановили мармурний пам’ятник великого проповідника, виконаний в Римі Оскаром Сосновським, який він подарував краківському Архибратству Милосердя. Тут його оглядали Юзеф Ігнатій Крашевський під час поїздки до Кракова в 1871 році і через шість років Болеслав Прус. У 1912 році, в зв’язку зі святкуванням трьохсотої річниці смерті автора Сеймових проповідей, пам’ятник перенесли до костелу свв. Петра і Павла. 

У ХХ столітті культ отця Петра Скарги ще живий. Про це свідчить хоча би святкування ювілею у 1912 році. Літургійні святкування відбувалися в трьох костелах, в яких він працював: у катедрі на Вавелю, в костелі св. Варвари і в костелі свв. Петра і Павла. Під час ювілейних святкувань відбулася урочиста академія в Соколі і театральні виступи в Старому Театрі і в Міському Театрі. Багато людей брало участь в урочистій процесії, яка закінчилася відкриттям пам’ятної таблички і посвячення єпископом Адамом Степаном Сапігою наріжного каменю під Будинок Ремісничої Молоді (так звана Бурса отця Кузновіча). Преса писала: «У такий спосіб гідно вшанували пам’ять отця Петра Скарги. Католицьке суспільство поклало підвалини під заклад, в якому буде панувати живий дух Скарги». Обговорення під патронатом професора і літературного критика Станіслава Тарновського відбувалися у домініканців, де також організували виставку католицької літератури. Станіслав Тарновський з великою пошаною писав про Скаргу: «У Вальгаллі великого польського духу в пам’яті й серцях нащадків цей чорний габіт має своє місце біля найславетніших корон і пурпур, біля мечів, булав і щитів». 

У 1936 році святкували чотирисотріччя уродин Скарги. В Варшаві після урочистої святої Меси на Замковій Площі відкрили бронзову таблицю, вмуровану в стіну королівського замку. На таблиці слова Скарги: «Я напоумлював, щоби вірно й шанобливо любили дві свої матері – Божу Церкву і Батьківщину, з’єднані на одному кінці». На конгресі Софія Коссак Щуцька висунула резолюцію, щоб розпочати беатифікаційний процес отця Петра Скарги. Кардинал Кракова підтримав її такими словами: «Святість Скарги була такою великою, що як після його смерті, так і тепер католицька Польща прагне канонізувати його як святу людину». 

Варто ще згадати про пам’ятник отцю Петру Скарги, виготовлений Чеславом Дзвігою, який в 2001 році за ініціативою Архибратства Милосердя встановили в Кракові на площі св. Марії Магдалини напроти костелу з гробом проповідника. З цієї висоти Скарга кличе сучасних поляків любити Церкву і Батьківщину.