13. Пророк – візіонер
Парадоксально, але поділи Речі Посполитої і втрата державності спричинили зростання зацікавлення особою отця Петра Скарги. У пам’ятний рік другого поділу Польщі, після довгої перерви, вийшли Сеймові проповіді отця Петра Скарги ТІ, виголошені в присутності Зигмунта ІІІ (Варшава 1792), видані стараннями варшавських піярів. Відкриття Сеймових проповідей після двох років забуття – це, безсумнівно, одне з подивугідних явищ епохи поділів. З того часу їх друкували постійно. Вони стали невід’ємною поживою народу, зануреного в біль після чергових поразок. В період неволі в Скарзі побачили натхненного пророка, який помітив можливість втрати незалежності. Здійснилося те, що королівський проповідник заповідав у третій проповіді: «Великі землі й князівства, які з Короною з’єдналися і зрослися в одне тіло, відпадуть і через вашу незгоду повинні розірватися. При яких тепер може ваша сильна рука і сила для ворога страшна. Обдеруть вас як халупи при яблуках, коли плоди зберуть, і які вітер у будь-який момент розвіє. І будете як осиротіла вдова, ви, які різними народами володіли. І станете посміховиськом і зневагою для своїх ворогів. [...] Будете не тільки без пана своєї крові й без вибирання його, але також без батьківщини і королівства свого, всюди злиденні вигнанці, погорджені, вбогі, волоцюги, де вас попихати ногами будуть там, де колись поважали. І де знайдете таку другу батьківщину, в якій таку славу, такий достаток, гроші, скарби і клейноти, і розкіш мати будете? Чи вам і синам вашим народиться така друга мати? Якщо цю втратите, то про другу й не думайте!» (Третя проповідь: Про другу хворобу Речі Посполитої, якою є внутрішня незгода). Завдяки візіям падіння Польщі, які містилися в Сеймових проповідях, Скарга в добу поділів став пророком поразок народу. Але він сам ніколи не вважав себе пророком і щиро визнавав: «Я особливого об’явлення від Господа Бога про вас і про згубу вашу не маю. Але місію до вас маю від Господа Бога, і маю доручення вашу злобу вам показувати й кару за неї, яку отримаєте, якщо від неї не відступите». Створювати легенду про пророка першим почав Адам Міцкевич. Автор Пана Тадеуша прочитав 25 червня 1841 року у французькому коледжі лекцію, повністю присвячену королівському проповідникові. В ній доводив, що «Скарга не є представником ані одної партії, ані одної епохи; охоплює собою увесь край, увесь народ з його минулим, теперішнім і навіть майбутнім. Його родина – Польща. [...] Скарга не приховує правду перед слухачами; впихає слово в сумління народу і обертає ним на всі боки. Проповідує нещастя народу не лише в формі символів – як пророки Старого Завіту, яких часом звинувачували в образах із подвійним значенням, але робить це дуже виразно й фахово. Майбутнє стає перед його очима як розгорнута книга історії, а він прочитує всі сторінки й переповідає. [...] Перевищує всіх мовців особливим даром неба, пророчим даром, безперечним і найяснішим доказом цього є його проповіді». Ян Матейко увіковічнив Скаргу як пророка-візіонера у своїй картині Сеймова проповідь – перше велике історичне полотно розміром 224 x 397 см, закінчене в квітні 1864 року в болючих днях поразки січневого повстання. Представив найбільшого польського проповідника в момент проповідування. Його слухає король Зигмунт ІІІ Ваза і представники найвідоміших родів. Скарга, худий, блідий, аскет, з ентузіазмом, піднесеними догори руками і широко розплющеними очима, які не дивляться на жодний близький предмет, ніби волає, як у восьмій сеймовій проповіді: «Господь Бог розіб’є вас як це горнятко, кавалки якого не можуть з’єднатися!» Його очі бачать щось страшне, неуникненне, невблаганне. Не бачить ані короля, ані когось іншого. Говорить над ними до епох і поколінь слова, які виражають глибину почуттів і промовистості. Дивне й натхненне обличчя проповідника, яке на полотні ніби літає як птах на фоні темряви, проявляється живим, реальним, страшно присутнім. Ніби не людина, а сам розгніваний Бог скидає погрози й блискавки на голови легкодумних слухачів. Постать Скарги на полотні Матейка стає ніби символом громадянської турботи і ревного патріотизму. Окрім вимовної голови Петра Скарги на полотні видно добре виражені обличчя всіх найважливіших осіб тодішнього політичного життя. Художник надав приємний вираз обличчя Янові Замойському, який сидить високо з лівого боку. Ці дві голови, гетьмана і проповідника, розміщені на одному рівні, єднає нитка доброго порозуміння. Решта слухачів – представники різних психічних станів: від байдужих чотирьох осіб справа (кардинал Гаетано, австрійський та іспанський посли, нунцій Маласпіна) через групу трьох магнатів всередині композиції (Януш Радзивил, Миколай Зебжидовський, Станіслав Стадницький), яких художник безпосередньо демаскує, через зосередженого короля Зигмунта ІІІ Вазу, який не проявляє своєї реакції, аж до відданої побожній медитації Анні Ягеллонці і молодій Катерині Острожській, яка глибоко переживає слова Скарги. Ніхто не байдужий, навіть ті, які вдають, що не слухають. Автор розмістив картину в катедрі на Вавелю. Всі елементи добре продумані, докладно вивчені й підпорядковані дії. Матейко показує свій перший зрілий твір з двох часових перспектив. Спочатку так, як сприймали пророцьку мову безпосередні слухачі отця Скарги. Потім так, яка на Проповідь Скарги дивився народ після кількох десятків років неволі, коли пророцтва здійснилися. Отець професор Владислав Хотковський вважає, що кожному полякові, який дивиться на картину, автор ставить запитання через «мальовану мову», чи ми вже виправилися з гріхів, які проповідник перерахував як причину падіння?
| |
