12. Свічка о. Скарги
У червні 1612 року Петро Скарга попрощався із Зигмунтом ІІІ,
родиною монарха й усім королівським двором і приїхав до
Кракова. Поселився в єзуїтському домі при костелі свв. Петра і
Павла. Жив тут чотири місяці. Поки дозволяло здоров’я,
відправляв щоденно святу месу, читав твори Отців Церкви, а для
відпочинку – як говорив проповідник на похороні – «робив
каламарі, свічки, оправи до книжок, канцелярські шкатулки,
хустинки для новиків, а для себе – хустинки й сорочки». За
кілька днів до смерті послав на Ясну Гору для образу
Ченстоховської Божої Матері велику воскову свічку, вилиту
своїми руками. «Подія дивна й гідна, щоб її пам’ятати, –
говорив Бірковський, – в той день і в ту годину, тобто 27
вересня, після Вечірні, ця свічка, догорівши, згасла, а той,
який її послав, у той самий час згас у
Кракові».
Скарга помер під час праці над трактатом про християнські
чесноти 27 вересня 1612 року в Кракові у віці 76 років.
Відійшов з цього світу в славі святості. Безпідставними були
чутки, що помер в летаргічному стані – що би не дозволило
розпочати процес беатифікації. Поховали наступного дня.
Процесія з тілом богобоязливого священика в простій дерев’яній
трун рушила до костелу свв. Петра і Павла, ще недобудованого,
бо праця йшла дуже повільно. Міняли архітекторів – спочатку був
Юзеф Брітіус, потім Ян Марія Бернардоні, а від 1605 року –
королівський архітектор Джованні Баттіста Тревано. Ченці внесли
на своїх плечах труну до костелу, положили на скромний катафалк
у головній наві святині. Відспівали
officium defunctorum,
а після жалобної меси на амвон вийшов відомий домініканський
проповідник Фабіан Бірковський, проповідь якого – чудовий
пам’ятник заслугам, чеснотам і праці отця Петра Скарги. Він
говорив:
«Згасла свічка Божого слова, яка освітлювала половину Церкви;
помер не лише славний, але й досконалий у житті проповідник,
який, служачи проповідником 50 і більше років, тримав на собі
великий і перший тягар єпископського уряду. Під землю йде єдина
прикраса цього ордену і Батьківщини».
Скаргу поховали у підземеллях костелу свв. Петра і Павла, який
постав за його стараннями. У 1695 році з фондів Катерини з
Собеських Радзивіллів, сестри короля Яна ІІІ, впорядковували
труни в підземеллі. Отець Станіслав Бєліцький переложив кістки
Скарги в цинкову труну, на якій написав: «У цій труні спочиває
преподобний слуга Божий отець Петро Скарга, золотий Златоуст
королів. Сумно, що в такій малій труні лежить той, хто
наповнював двори монархів апостольськими чеснотами,
християнський світ – ревністю, бібліотеки вчених – наукою,
Товариство Ісуса – славою, небо – душами. Але цей шанувальник
чернечого вбозтва, живучи, погордив би навіть і цим гробом,
який у 1695 році для першого королівського проповідника коштами
Катерини з Собеських Радзивіллів спорудив отець Станіслав
Бєліцький ТІ». Тоді також до другої кам’яної труни склали
рештки шат померлого й те, що по ньому
залишилося.

|