12. Свічка о. Скарги  

У червні 1612 року Петро Скарга попрощався із Зигмунтом ІІІ, родиною монарха й усім королівським двором і приїхав до Кракова. Поселився в єзуїтському домі при костелі свв. Петра і Павла. Жив тут чотири місяці. Поки дозволяло здоров’я, відправляв щоденно святу месу, читав твори Отців Церкви, а для відпочинку – як говорив проповідник на похороні – «робив каламарі, свічки, оправи до книжок, канцелярські шкатулки, хустинки для новиків, а для себе – хустинки й сорочки». За кілька днів до смерті послав на Ясну Гору для образу Ченстоховської Божої Матері велику воскову свічку, вилиту своїми руками. «Подія дивна й гідна, щоб її пам’ятати, – говорив Бірковський, – в той день і в ту годину, тобто 27 вересня, після Вечірні, ця свічка, догорівши, згасла, а той, який її послав, у той самий час згас у Кракові». 

Скарга помер під час праці над трактатом про християнські чесноти 27 вересня 1612 року в Кракові у віці 76 років. Відійшов з цього світу в славі святості. Безпідставними були чутки, що помер в летаргічному стані – що би не дозволило розпочати процес беатифікації. Поховали наступного дня. Процесія з тілом богобоязливого священика в простій дерев’яній трун рушила до костелу свв. Петра і Павла, ще недобудованого, бо праця йшла дуже повільно. Міняли архітекторів – спочатку був Юзеф Брітіус, потім Ян Марія Бернардоні, а від 1605 року – королівський архітектор Джованні Баттіста Тревано. Ченці внесли на своїх плечах труну до костелу, положили на скромний катафалк у головній наві святині. Відспівали officium defunctorum, а після жалобної меси на амвон вийшов відомий домініканський проповідник Фабіан Бірковський, проповідь якого – чудовий пам’ятник заслугам, чеснотам і праці отця Петра Скарги. Він говорив: 

«Згасла свічка Божого слова, яка освітлювала половину Церкви; помер не лише славний, але й досконалий у житті проповідник, який, служачи проповідником 50 і більше років, тримав на собі великий і перший тягар єпископського уряду. Під землю йде єдина прикраса цього ордену і Батьківщини». 

Скаргу поховали у підземеллях костелу свв. Петра і Павла, який постав за його стараннями. У 1695 році з фондів Катерини з Собеських Радзивіллів, сестри короля Яна ІІІ, впорядковували труни в підземеллі. Отець Станіслав Бєліцький переложив кістки Скарги в цинкову труну, на якій написав: «У цій труні спочиває преподобний слуга Божий отець Петро Скарга, золотий Златоуст королів. Сумно, що в такій малій труні лежить той, хто наповнював двори монархів апостольськими чеснотами, християнський світ – ревністю, бібліотеки вчених – наукою, Товариство Ісуса – славою, небо – душами. Але цей шанувальник чернечого вбозтва, живучи, погордив би навіть і цим гробом, який у 1695 році для першого королівського проповідника коштами Катерини з Собеських Радзивіллів спорудив отець Станіслав Бєліцький ТІ». Тоді також до другої кам’яної труни склали рештки шат померлого й те, що по ньому залишилося.