Чого можемо навчитися від Любака  

Приклад «людини Церкви» 

За Любаком, кожний християнин покликаний любити Церкву, покликаний до містичного досвіду Пісні над піснями. Великий теолог каже, що Церкву треба любити, подолавши всяку нехіть, любити її в її багатій традиції та заглиблюватись у її щоденне життя – як зерно заглиблюється в землю. Треба піти до кінця, керуючись логікою Втілення. 

Для людини Церкви досвід минулих віків оживає. Людина, прищеплена до Церкви, черпає з духовного багатства святих. Оріген і св. Августин стають нашими сучасниками. Людина Церкви відчуває спорідненість з тими, які перед ним у Церкві молилися до Христа і жили для Нього. Ісус Христос через свою Церкву виливає на своїх учнів пасхальну радість. Назовні вона проявляється як нова гармонія, дає їм чудову силу, і всі, що їх бачать, мають бажання співати нову пісню, яка сповіщає всім людям, що ярмо Ісуса є солодким, а тягар легким. 

Церква, наша Мати, щоденно в Євхаристії дає нам Ісуса Христа: „Завдяки Тобі наша ніч купається у світлі. Через Тебе священик кожного ранку приступає до вівтаря Бога, який розвеселяє його молодість. Під твоєю земною постаттю приховується Гордість Лівану. Ти щодня даєш нам Того, який є Дорогою і Правдою. Через Тебе маємо в Ньому надію життя. Спомин про Тебе є солодшим від меду, і хто Тебе слухає, ніколи не буде засоромленим”. 

Якщо християнин справді з’єднаний з Христом, то переживає зустріч з живим Богом, любить також і спільноту Церкви, вміє радіти духовними дарами, які уділяє Церква, особливо в Таїнстві Євхаристії. 

Досвід віри людини Церкви вписується у досвід тих, які раніше Ісуса Христа наслідували, любили і прославляли. Все багатство Христа, виражене в житті мучеників і святих, згромаджене й надалі живе в Церкві, ним можуть користуватися всі віруючі. Церква є нашим святим Домом, більшим, ніж всесвіт; у ній усього є достатньо. 

Справжній учень Ісуса любить Церкву, незважаючи на її морок, гріх, слабкість людей Церкви і духовне лінивство багатьох християн. Важкий і наповнений терпінням досвід Церкви є для нього нагодою очищувати віру і брати участь у хресті Христа. Бачачи зло в Церкві, справжня людина Церкви ще більше довіряє Богові, до Нього звертається і відчуває необхідність черпати натхнення зі Святого Письма. Душею Церкви є Дух Христа, а її членами є люди. А люди ніколи не доростають до місії, довіреної їм Богом. Люди Церкви часто не піддаються натхненням Христового Духа. 

Необхідність духовного розпізнавання 

Анрі де Любак може бути провідником усіх, хто прагне переживати свою християнську віру в контексті кризи європейської культури, позначеної у багатьох своїх проявах духом нігілізму і втрати надії. Християнин у таких обставинах повинен повертати людям почуття сенсу життя. Він знає, що Бог діє також і через різноманітні випробування – аби людина духовно зростала. У часи криз і духовного загублення ми повинні слухати справжніх пророків, тих, які спонукують людей до переміни життя через повне самозречення – аби не жити лише тим, що на поверхні. Суспільство, яке призвичаєне жити в брехні, часто відкидає цих пророків. Анрі де Любак перестерігає перед фальшивими пророками, які служать дзеркалом суспільства, якому прагнуть сподобатися. 

У книзі Драма атеїстичного гуманізму автор спонукає всіх учнів Христа давати свідчення живої віри. Вважає, що християнству треба повернути силу, яка є в нас самих: а це означає, що треба її знайти в своїх ідеалах, у своїй автентичності. Необхідно, щоб ми переживали свою віру зріло, результативно, героїчно – якщо це необхідно, отож у її внутрішній правді. В ній нема що міняти, коригувати, додавати щось до неї (очевидно, що її завжди можна поглиблювати), допасовувати до теперішньої моди. Треба знову віднайти християнського духа. І тому треба знову повернутися до самого Євангелія, щоб зачерпнути з нього нові сили. Багато людей повертаються до язичництва тому, що звітріла сіль науки Христа. Треба відкрити поновно, що християнство є релігією Любові. Все повинно бути підпорядковане любові, прагнення домінування є земною спокусою. Остаточним критерієм духовного розпізнавання залишається Євангеліє. 

Місія Церкви 

Медитації про Церкву о. де Любака повні духовної радості, закоріненої в Христі. Ісус Христос притягає до себе всіх. Віра в Христа відчиняє на всіх людей і спричинює, що в нас збільшується католицький дух, дух конкретного універсалізму, який охоплює всю людину і всю її історію. Церква проминає, як і світ, але триває, і те, що зі світу береться для життя, Церква накопичує в собі. 

Анрі де Любак своєю богословською творчістю нагадує, що вся Церква має виконати місію в світі. Повинна бути місіонерською, і тому не повинна боятися світу, бо прищеплена до Ісуса Христа, Спасителя людини. Єдиною місією Церкви є уприсутнення людям Ісуса Христа! Церква повинна проголошувати Його всім людям, тому її брами повинні бути відчинені для всіх людей: „Чи не загрожує нам зачинення в якомусь зачарованому колі? Чи ми не відгороджуємося від тих, до кого нас послали? Чи не придушуємо або й фальшуємо в собі самих духа, якого повинні оживляти? Коротко, чи Євангеліє проголошується достатньо?” 

Автор Медитацій нагадує, що саме через нас повинен проголошуватися Ісус Христос, саме через наше посередництво Він повинен показуватися світові. Все в Церкві повинно підпорядковуватися Слову. Християнин завжди повинен бути в його світлі. У кожному з нас Церква повинна відсуватися на задній план перед своїм Господом, повинна бути пальцем, який вказує на Нього, голосом, який переказує Його Голос. Кожний з нас повинен бути, у свій спосіб і на свою міру, слугою Слова. Анрі де Любак був переконаний, що якщо би в кожному з нас Церква залишалася вірною своїй місії, то, без сумніву, пробуджувала би, як і її Учитель, більше любові й знаходила би більше послуху. Й водночас, як і Він, була би відкинутою та переслідуваної. 

Своїми творами Анрі де Любак допомагає нам відкрити духа живої віри, пориву пасхальної радості, яка проникає всю його творчість і про яку він пише, та внутрішній мир, який є плодом духовного розпізнавання. Наша радість від зустрічі Ісуса Христа не була би повною, якщо би ми не прагнули ділитися нею з іншими людьми. 

„Ані люди, які ніколи не чули Слово, ані ті, які його відкинули, ані невіруючі, ані політики, ані соціологи, ані самотні містики його не знають. Ані ми, його діти, які промовляємо в його імені. Всюди на світі зустрічаємося з нерозумінням його таїни. Постійно мусимо розпорошувати слова, які затемнюють його образ, і показувати його світло. Але передовсім мусимо постійно коригувати свої погляди на його тему, які нам підсуває «тіло і кров». Наших зусиль у його зглибленні недостатньо. Навіть наша вірність, любов і ревність в обороні або поширенні Церкви повинні постійно очищуватися. У цій справі найбільшою допомогою буде контемплювання Діви Марії”. 

Автор нагадує, що саме Марія найбільше допомагає нам знаходити Ісуса Христа в Церкві. Вона є справжньою Обручницею Бога, прикладом для Церкви. Коли Марія стояла під Хрестом Ісуса, то в ній стояла вся Церква. Завдяки їй збереглася віра Церкви. Марія каже нам дивитися на цілісність духовного життя Церкви, показує, чого вона найбільше потребує – бути послушній Слову: „Навіть наша найбільша невірність ніколи не відділить Церкву від Божої любові, яка є в Ісусі Христі. Своїм свідченням і правами Церква назавжди залишиться Таїнством Ісуса Христа і завжди буде уприсутнювати Його нам у правді. За посередництвом своїх найкращих дітей буде завжди віддзеркалювати Його славу. Коли нам здається, що Церква проявляє втому, то невидиме бродіння готує нову весну і, незважаючи на перешкоди, «завжди будуть народжуватися святі»”. 

Актуальність праць отця де Любака 

Кардинал Анрі де Любак учить нас відкривати Бога Ісуса Христа в Церкві у єдності з вірою поколінь, які жили перед нами в нашому паломництві. Як вірний учень св. Ігнатія Лойоли, мав глибоке духовне співвідчуття з наукою Церкви. У своїх працях показав, що велика теологія, яка черпає свою силу з глибокої медитації Божого Слова і живої Традиції Церкви, може і повинна бути духовною поживою кожного віруючого. 

Анрі де Любак усі свої праці написав сам на друкарській машинці (10 тисяч сторінок, 100 тисяч нотаток!) Лише наприкінці життя, коли став кардиналом, йому допомагав особистий секретар. З ним працювали молоді єзуїти – оо. Нофельд і Салєз, які опрацьовували бібліографію його праць. Бельгійський єзуїт о. Шантрен видав його останні праці, а від 1999 року працює над повним зібранням творів. Книжки Анрі де Любака перекладені на багато мов, італійці вже переклали майже всі його праці.