Чернеча формація  

Новіціат 

Вісім років шкільного навчання у єзуїтів дали Клавдію можливість глибше пізнати їхній спосіб життя. Вирішив вступити до Товариства Ісуса. 25 жовтня 1658 року розпочав новіціат в Авіньйоні. Як пізніше напише в одному з листів, перед вступом до Ордену відчував відразу і сильне знеохочення до стану життя, якому мав посвятитись. Але це не знищило покликання, яке він будував не на забаганках, а на глибоких роздумах і виразній Божій волі, як на непорушній скелі. Не покладався лише на свою розторопність, а шукав поради в сповідника. На момент вступу мав усі прикмети, які Товариство вимагає від своїх кандидатів. Магістром новіціату був о. Ян Папон, який знав Клавдія ще з Ліону, де був його наставником. Два роки новіціату (25 жовтня 1658 – 26 жовтня 1660) є періодом тихої, прихованої від світу праці над власним вдосконаленням, здобуванням ґрунтовних чеснот. У Товаристві Ісуса, від самого початку, це був час самоосвячення на взір Ісуса, який перед своєю публічною діяльністю тридцять років провів у праці й молитві в тиші Назарету. 

Клавдій розпочав новіціат з ревністю, виконуючи всі вправи, які є школою пізнання Бога і себе самого. Щоденна годинна медитація, загальний і частковий іспит совісті – все, як вимагав св. Ігнатій Лойола. Предметом часткового іспиту совісті Клавдій вибрав боротьбу зі схильностями до порожньої слави. Наполегливо формував у собі глибоке прагнення зректися себе самого і шукати лише Божої слави. Звідси його ревність на шляху до чесноти покори. 

Слід згадати одну подію з цього періоду. 29 березня 1660 року до них прибув французький король Людовик XIV. Клавдій навіть мав з ним розмову. Це була перша зустріч майбутнього королівського проповідника з королівським двором. Серед свити був майбутній могутній міністр фінансів Шарль Кольберт, який пізніше віддасть своїх двох синів на навчання Клавдію. 26 жовтня 1660 року Клавдій склав перші чернечі обіти. Стоячи навколішки перед Найсвятішими Дарами, він промовляв цю урочисту присягу: «Всемогутній, вічний Боже, я, Клавдій Ля Коломбьєр, хоча й негідний оглядати Твоє Божественне лице, але довіряючи Твоїй доброті і милосердю і ведений прагненням служити Тобі, обіцяю у присутності Пресвятої Діви Марії і всього небесного двору Твоїй Божественній Величі: вбозтво, чистоту і вічний послух у Товаристві Ісуса, і обіцяю вступити до цього Товариства, аби провести в ньому все своє життя, і це все розумію так, як записано в Конституціях цього Товариства. Покірно благаю Твою безмежну доброту і ласкавість, через Кров Ісуса Христа, аби Ти прийняв мою цілопальну жертву, і так як дав благодать її прагнути, так дай благодать її виконати». 

Навчання 

Після новіціату Клавдій повернувся до вивчення філософії, яку вже вивчав у Ліоні. Можна передбачити, що після року навчання й молитви останній екзамен з філософії він здасть добре. І так сталось, група екзаменаторів визнала, що Клавдій досконало засвоїв увесь курс філософії. Пізніші його аскетичні й гомілетичні праці покажуть, що навчався не для школи, а для життя, умів на практиці застосовувати точність мислення і глибоке розуміння справ, які вивчав теоретично. 

Час між вивченням філософії і богослов’я у молодих єзуїтів наповнений працею над вихованням молоді. З одного боку, це приготування до апостольської діяльності, з другого – досконала допомога в праці над виробленням власного характеру. Клавдій став учителем початкової школи в колегіумі в Авіньйоні. Був там п’ять років. Виправлення стилістичних помилок учнів вправляло його в чесноті терпеливості, а також допомагало формувати власний стиль, в якому з часом він осягнув досконалість. Це покажуть його майбутні листи та духовні науки. 

Генерал єзуїтів, о. Паоло Оліва, пізнавши здібності Клавдія, наказав послати його на богословське навчання до Парижу, де був єзуїтський колегіум Клермонт, де Клавдій розпочав навчання у 1661 році. Колегіум був найбільш відомими католицьким антиянсеністським центром. Міг дати студентам властиві знання про цей напрямок мислення і допомагав зрозуміти, як янсенізм суперечив доктрині про волю Бога, щоб усі спаслися, про Його любов до всіх людей, про Його безмежну доброту щодо грішників. 

На стабільність і рівновагу внутрішнього життя Клавдія мав вплив контакт з вищими сферами суспільства, коли він був учителем синів міністра фінансів Шарля Кольберта. Він тоді відзначався постійністю і внутрішньою рівновагою, які були дуже важливими в часах Церкви, коли янсенізм зі своєю недовірою до людини і справ світу пробував запанувати над ментальністю найзнаменитіших людей Франції. В будинку Кольберта Клавдій зустрічався із відомими письменниками та вченими. Праця вчителя не заважала йому в богословському навчанні. Але він повинен був залишити дім Кольберта, коли той знайшов у кімнаті Клавдія жартівливу епіграму, яких багато тоді кружляло по Франції. Переконаний, що зміст епіграми стосується його, зірвав з Клавдієм стосунки і навіть наполягав, аби настоятелі вислали його з Парижа. Клавдій закінчив навчання і виїхав з Парижу. Це впокорення збагатило його новим досвідом і глибшим знанням світу, і приготувало його до боротьби з владними людьми. 

Священик 

6 квітня 1669 року, у віці двадцяти восьми років, Клавдій був рукоположений в сан священика. Гнів Кольберта спричинив, що молодий спосібний священик був посланий до Ліону до тихої праці серед молоді в колегіумі Пресвятої Трійці. Став учителем риторики. В 1670-73 роках розвинув свій проповідницький талант. Його проповіді ставали простішими і без пафосу. В них було більше почуття, ніж декламування і надмірного стильового орнаменту. Свої проповіді ґрунтовно приготовляв. Повинен був боротися з кальвінізмом і янсенізмом. В полеміці з янсеністами вправно відбивав їхні атаки і помилкові практики, викривав їхнє небажання приступати до Таїнств, їхню фальшиву побожність і надмірну суворість. Найбільший удар він завдасть пізніше, коли буде розповсюджувати культ Пресвятого Серця Ісуса, бо наука про любов і милосердя Ісуса суперечить немилосердній і часто облудній побожності янсеністів. 

Третя пробація 

Хоча Бог промовляє до людини і серед гамору світу, то час від часу корисним буде відійти в тихе місце і ніби в пустелі порозмовляти наодинці з Богом. Тоді Його голос звучить виразніше, ясніше і безпристрасно можна дивитися на свої вчинки, практичніше підходити до свого майбутнього життя. Тим, чим для мирян є кількаденні реколекції, тим для єзуїтів є рік, який називається третьою пробацією. Крім місячних реколекцій в новіціаті, а потім щорічних восьмиденних реколекцій, єзуїти проводять рік в тиші, працюючи над своєю духовністю. Це так зване третє випробування; перше – кандидатура, друге – новіціат. Воно відбувається після кільканадцяти років чернечого життя. Після навчання і перших роках душпастирської праці єзуїти повертаються ніби до новіціату, вивчаючи духовність і Конституції Ордену. Це випробування закінчується урочистими вічними обітами. 

Клавдій Ля Коломбьєр розпочав третю пробацію у вересні 1674 року в будинку св. Йосифа в Ліоні. Інструктором був о. Жільбер Отод, колишній настоятель Клавдія в авіньойському колегіумі. За його сміливою порадою і допомогою Клавдій добре пізнав шлях досконалості, склав особливий обіт виконання всіх чернечих правил і заслужив тим самим на опінію святого. Як п’ятнадцять років тому, вступаючи до Ордену, прагнув одягнутися в нову людину, яка вмерла для світу, а живе лише для Бога, так тепер прагнув чернечої досконалості, а Божественне Серце Ісуса само перемінювало його податливе серце, аби приготувати його до поширення цього культу. Третя пробація – переломний момент в житті Клавдія. Це час входження на дорогу з’єднання з Богом – після дороги очищення з гріхів, після школи пізнання і наслідування Ісуса на дорозі просвічення; це сходження на вершину досконалості. Короною третьої пробації і порою жнив є місячні Духовні вправи св. Ігнатія Лойоли. Клавдій розпочинає їх з добрим приготуванням, рішуче віддаляє від себе всі невпорядковані схильності, які його перешкоджають повністю віддатися Богові. 

Розпочинаючи Вправи, Клавдій вважає, що необхідно записувати внутрішні порухи. Хоче допомогти своєму інструкторові і вважає, що повернення в майбутньому до своїх записок допоможе йому формувати свій дух. Щоденник Клавдія ясно показує його рішучість у послуху порухам Святого Духа, в віддаленню всього, що може бути перешкодою на шляху духовного поступу. Його наміри конкретні. Прагне сміливо стати на шлях повторного навернення. Це важливий момент в духовному житті є великодушним відданням себе Господу на дорозі до християнської досконалості. Ідеалом Клавдія стає прагнення життя в майбутньому лише для того, аби прославляти Бога і вірно Йому служити. В своєму Щоденнику підкреслює ідеал жити ради Бога, подаючи найпевніші засоби, які до цього ведуть. Говорить про серце, вільне від будь-яких прив’язань до видимого світу. 

Перший тиждень Духовних вправ, який відповідає дорозі очищення, веде до медитації про ціль людини, про гріх, про смерть і суд, тобто про ті вічні правди, пізнання яких очищає серце людини з прив’язань до гріха. Клавдій глибоко присвоює прагнення, яке св. Ігнатій виразив у Фундаменті, усвідомлюючи собі що «створений для того, щоб хвалити Господа Бога свого, поклонятися і служити Йому, спасаючи у такий спосіб свою душу» (ДВ 23). Оскільки всі створіння є для людини лише засобом для цього, вирішує не прив’язуватись до них, йти дорогою святої безпристрасності щодо праці, яка його чекає, щодо місця перебування, здоров’я і хвороби, життя і смерті. 

Періоди духовного спустошення були для Клавдія упривілейованим часом очищення від недобрих прив’язань. Треба культивувати в душі довіру, що Бог присутній завжди, і хоче обдаровувати людину своїми благодатями. Хоч дія Бога може бути незрозумілою, то готовність людини прийняти благодать є умовою, необхідною для зустрічі з Ним. Роздумуючи про таємні шляхи земного життя Ісуса, як, наприклад, втеча до Єгипту, Клавдій знаходив у своєму серці питання, на які неможливо відповісти раціонально. На основі власного досвіду стверджував, що відкритість на Святого Духа проявляється у прийнятті всього, що Бог готує для душі. Виходячи на шлях досконалості, християнин може зауважити, що перші кроки робляться у духовному мороці; але якщо йде витривало в благодаті, до з’являється внутрішнє світло. Суттєвим елементом у цій мандрівці є терпеливість в очікуванні на дію благодаті. Гордість може бути перешкодою, і тому необхідно бути вірним у вірі, Бог таким способом реалізує свої плани. 

Другий тиждень ігнатіанських Вправ відповідає дорозі просвічення і веде до пізнання Божої волі і прагнення наслідувати Ісуса Христа. Дві думки, які Клавдій записав у Щоденнику у другому тижні, і які постійно повторюються: Ісус як взірець покори і як взірець самозречення. Клавдій роздумує над життям Ісуса в цих двох напрямках, аби зміцнитися у боротьбі зі спокусами марнославства і самолюбства. Самозречення необхідне – за думкою Клавдія – усім, хто розпочинає апостольську діяльність. Засобом для цього повинно бути життя у спільноті з багатьма невигодами, прикростями і постійна відмова від особистих уподобань і бажань. Взірцем, гідним наслідування, у дотриманні всіх правил Товариства Ісуса стає для Клавдія св. Іоанн Берхсман, який в чернечому житті досконало дотримувався правил. Йдучи за таким провідником, Клавдій вирішив ніколи не сходити з дороги досконалості, вказаної чернечими правилами. 

У другому тижні Вправ Клавдій склав особливий обіт, який був актом героїчного входження на шлях чернечої досконалості. Це сталося, правдоподібно, 21 листопада 1674 року, в день Введення в храм Пречистої Діви Марії. Інструктор, о. Отод, бачив у Клавдію розторопну людину, просту, досвідчену в духовному керівництві. Детально ознайомився з текстом обіту і дозволив його скласти, будучи впевненим, що Клавдій, завдяки Божій благодаті, осягне бажану досконалість. Через обіт дотримання правил Клавдій вирішив стати на дорогу найвищої досконалості, тобто вірного наслідування ідеалу доброго ченця, яким є Ісус Христос. 

Вірність у дотриманні правил несла душі спокій, в записках Клавдія немає згадки, аби йому допікали скрупули і неспокій – чого він так боявся. Таким чином у ньому сповнювалось те, що Апостол народів обіцяв усім, які зберігатимуть Боже право: «А всі ті, хто піде за цим правилом, мир та милість на них, і на Ізраїля Божого!» (Га 6, 16). Складений обіт допоможе Клавдію виконати важке завдання, яке йому доручить Божественне Серце: бути провідником Маргарити Марії Алякок у справі її об’явлень і розповсюджувати культ Найсвятішого Серця Ісуса. 

Маючи свідомість Божого Милосердя, Клавдій з відвагою і спокоєм серця приймав усі впокорення, які виходили з піддання себе волі настоятелів. Був задоволений своєю поставою, бо вона захищала його від гордості і марнославства. В Щоденнику постійно повертається проблема гордості, і відомо, що схильність до неї супроводжувала Клавдія від самого початку чернечого життя. Вона була присутня в хвилині, коли з’явилася думка вступити в Орден, коли Клавдій відчував своєрідну відразу до чернечого життя. Вважав, що в новому стилю життя особливе посвячення непотрібне, потрібне натомість добре розуміння покори. 

Предметом третього тижня Вправ, який можна зарахувати вже до дороги з’єднання з Богом, є роздуми над страстями нашого Господа. На цій дорозі людина вчиться самозречення і несення щоденних хрестів. Клавдій розбудив у собі прагнення страждати задля любові до Ісуса. Кожний біль необхідно приймати з радістю, завдяки Божій благодаті, на яку він розраховував. Оскільки св. Ігнатій заохочував не тільки роздумувати про зневаги і кривди, яких завдано Спасителеві, але спів-відчувати і спів-думати з Ісусом Христом, то Клавдій намагався вникнути в глибину Ісусового Серця. І саме тому він почитає Серце Ісуса. У Щоденнику записує зауваження, в яких найбільше говорить про Серце Ісуса, спокійне, звернене до Отця, в моменті, коли Він стоїть перед своїми ворогами. Бачить Серце, сповнене любові до Іуди, який Його зрадив, до апостолів, які повтікали, до всіх, які над Ним знущалися. Любов Ісуса до учнів і переслідувачів не зменшилась. Клавдій уявляв Серце Ісуса вільним від ненависті і повним справжньої любові до ворогів так далеко, що жодна невірність, жодна зрада не могла довести Його до гніву. 

Клавдій прагне, аби його серце завжди перебувало в Серцях Ісуса й Марії. Завдяки благодаті Спасителя хрест став у серці Клавдія як стяг на час боротьби і різних життєвих труднощів. Благодать вказала на Серце Ісуса як на джерело сили і вогнище любові, приготувала його до праці і переслідувань в Англії, яка стане для нього – як він сам скаже – землею хрестів. Царський шлях хреста заведе його до того Серця, яке задля любові до людей було пробите на хресті і вибрало апостолом свого культу тихого й покірного слугу. 

З’єднання з Богом у чистій любові є межею досконалості, до цього веде четвертий тиждень Вправ. Хто очистився з гріха в першому тижні, хто пізнав, полюбив і забажав наслідувати Ісуса в двох наступних тижнях, той може щиро радіти «з нагоди такої великої слави та радості Господа нашого Ісуса Христа» (ДВ 221) в роздумах четвертого тижня. Про таку радість говорить св. Ігнатій, таку радість відчуває Клавдій, відмовляючись від усіх інших. Споглядання для здобуття любові веде Клавдія, як і кожного єзуїта, який закінчує Духовні вправи св. Ігнатія, до цілковитого віддання себе Богові: «Візьми, Господи, і прийми всю мою свободу, мою пам’ять, мій розум, і всю мою волю – усе, що маю і чим володію. Ти, Господи, все це дав мені – Тобі тепер повертаю: усе Твоє. Розпоряджайся всім згідно з Твоєю волею; мені ж дай любов Твою і благодать, яких мені достатньо» (ДВ 234).