1. Духовне життя і апостольська праця Ордену  

Духовні твори, вчення і благочестиві діла, які розповсюджує чи відстоює якась духовна школа, – це та частина історії будь-якої духовності, яку найлегше вивчати, провіряти й оцінювати. Але це не основна її частина, бо цінність будь-якої духовності полягає, перш за все, у духовному житті, яке вона плекає і вирощує у своїх прихильниках, і в ділах освячення, які вона спонукає чинити в душах інших людей. Таким чином, для Товариства, як і для будь-якої організації, яка володіє своєю духовністю, важливим чинником є не література, а духовне життя його членів і плоди святості, які вони з Божою благодаттю вирощують у людських душах. І ці плоди святості буде приносити їх діяльність, а не писані твори. 

Яким було духовне життя єзуїтів? Як і наскільки успішно вони освячували душі? Ось дві теми, на яких слід зупинитися в першу чергу, щоби зрозуміти, якою була їхня духовність у ці півтора століття, які відділяють смерть Аквавіви у 1615 від вибрання Річчі у 1758, від цієї дати, коли розпочнуться масові гоніння, які в 1773 закінчаться скасуванням Ордену. Щоб уберегти читача від надмірного розчарування, відразу слід признати, що в цій праці ми змогли тільки намітити деякі загальні положення і «прощупати грунт». По суті, тільки численні довгі й мозольні дослідження, присвячені різним відрізкам цього періоду і різним країнам, де жили й працювали сини св. Ігнатія, дали би нам можливість чітко представити собі, яким було в дійсності духовне життя «пересічного єзуїта», побачити справжні результати різноманітних місій освячення, одним словом – справжні досягнення духовності Товариства. Можливості й обмеження цієї книжки не дають нам можливості це зробити.