1. Людина   

Клавдій Аквавіва, син герцога Атрі, народився у цьому місті 14 вересня 1543 р. Як молодшого сина, батьки спрямовували його на церковну кар’єру, і дали йому благочестиву освіту. Він вивчав право в Перуджі й одночасно Отців Церкви, читання яких пізніше, на фоні труднощів правління, буде його головним натхненням. У віці 20-и років він стає камерарієм Пія IV, потім Пія V, які обдаровували його особливою симпатією. Саме Борджіа і Полянко, яких він часто бачив на папському дворі, куди вони приходили у справах, спонукали його пізнати і полюбити Товариство, до якого він вступив 22 липня 1567 р. Його приймав Борджіа. 

Після новіціату, де його товаришами були св. Станіслав і його власний кузен Рудольф, блаженний мученик Сальсеттський, два роки вивчає теологію. У 1574 р. викладає теологію, але перериває за станом здоров’я. Після одужання стає ректором колегіуму в Неаполі, а в 1576 р. провінціалом. У 1580 р. починає керувати провінцією Риму, а 19 лютого 1581р., у віці 37-и років, стає генералом. Залишається на цій посаді до 1615 р., тобто 35 років. 

Про його особисте духовне життя ми знаємо мало. Але одну рису відмічають усі, які більш-менш його знали: «Серед дарів, які він мав, виділялась його велика любов до всього Божого, м’яка і ніжна побожність, яка ніколи його не підводила, яку не подавляв жодний надмір праці, яку ніщо не турбувало». 

Це свідоцтво Бернарда де Анджеліса, який 15 років був його секретарем, підтверджене свідоцтвом Саккіні, показує нам у цьому великому керівникові людину молитви, яка знаходила радість у богослужіннях, у читанні Святого Письма і Отців. Якщо не було термінових справ, говорить Саккіні, то вранці у святкові дні він читав Отців, особливо Ареопагіта, Василія, Григорія з Назіянсу, Золотоустого з греків, з латинян Амвросія, Августина, Григорія Великого, Касяна, Кипріяна і Льва Великого. Саме тут, в дусі молитви, який дозволяв йому легко знаходити Бога в усьому, він черпав мир, рівну вдачу, м’якість без слабкості, що всі відмічають у його манері управління. Така терпеливість і самозречення, про які розповідає Саккіні, не зіпсули би і справжнього святого. 

Esercizii spirituali, написані в 1571 р., на початку його чернечого життя, мало що кажуть про внутрішнє життя Аквавіви, тим більше, що важко сказати, чи він сам їх написав чи це просто замітки про теми для роздумів, запропонованих кимось іншим. Зате том «Роздумів про псалми 64 і 118», знайдені в його паперах і опубліковані відразу після його смерті, набагато краще можуть допомогти проникнути в душу цього великого настоятеля: вони стали плодом його молитви і ранкових читань Святих Отців, як і інші його твори, особливо Industriae, і як трактат Россіньйолі, натхнений Аквавівою і бажанням обґрунтувати свої духовні настанови вченням Отців. 

У нас є більше документів, які свідчать про погляди Аквавіви на різноманітні питання життя, ніж про його особисте життя: по суті, ми маємо дві книжки. Одна з них була підготована численними нарисами і довгим обміном думками, але переглянута і опублікована ним самим – «Інструкції до Вправ»; друга, його власна праця, Industriae ad curandos animi morbos. Окрім того, в нас є важливі листи з духовними питаннями, з якими він звертався до Товариства. І насамкінець, в нас є вимовне свідчення його думки – всі документи, видані ним на посаді генерала, щоб забезпечити міцність і ревність духовного життя єзуїтів.