І. Перші покоління (1556-1581)
В історії духовності єзуїтів після смерті
засновника природним способом виділяються періоди. Це,
перш за все, перші покоління, коли було ще багато живих,
вихованих безпосередньо Ігнатієм. У той час, щиро бажаючи
зберегти вірність думці святого, про себе заявляють
різноманітні течії, які виявляють відчутний вплив більш
давніх і вже повністю сформованих духовних вчень. Одним
словом, спостерігаються деякі коливання і водночас
відрадне бажання створити систему духовних переконань,
яка матиме характерний відбиток думки Ігнатія і його
спільноти. В період довгого керування генерала Аквавіви
(1581-1615) завершується формування системи, а в
адміністративному плані – створення організації, яка
відповідає задуму Конституцій. Якщо перед тим єзуїти
публікували мало духовних праць суто практичного
характеру, то при Аквавіві і на початку керування його
наступника Вітеллескі з’являється багато прекрасних
духовних трактатів, які характеризуються широтою задуму і
продуманою структурою, де викладається у різних аспектах
духовне вчення, яке стане традиційним ученням Товариства.
В XVII і XVIII ст., незважаючи на доволі яскраву
індивідуальність деяких авторів чи груп авторів,
наприклад Лалемана і його послідовників у Франції, саме
це вчення формує основу духовності єзуїтів аж до
ліквідації Товариства у 1773р. Саме воно визначає їхнє
відношення до благочестивих рухів і суперечок цієї епохи
і служить основою для їх особистого духовного життя і
духовного керівництва. Нарешті, саме це вчення
постараються зберегти і передати нащадкам вцілілі єзуїти,
покликані встановити зв’язок між старим і новим
Товариством, яке відроджувалось на початку
XIX ст. Коли в 1814 р. Пій VII офіційно відроджує Товариство, починається
період реконструкції, незвичайно багатий апостольськими
ділами і духовним впливом на розквітаючі нові чернечі
спільноти і щедрий не стільки новими масштабними та
самобутніми виданнями, скільки перевиданнями і
популярними працями, що поволі веде єзуїтів до активної
участі в поглибленні духовного життя, яке оживляє Церкву
на початку XX ст.
В першому періоді ми бачимо групу безпосередніх
послідовників Ігнатія, які, як і він, будуть
канонізовані. Це Ксаверій, Фавр, Боржіа і Канізій, до
яких слід додати п’ятого святого того часу, Станіслава
Костку, що помер у 1568 р., так само як і блаженних
мучеників, убитих у 1570 р. з Ігнатієм де Асеведою.
До другої групи належать ті, яким засновник повіряв свої
самі сокровенні думки і хто допомагав йому в будівництві
Товариства: Лайнез, Сальмерон, Полянко, Надаль,
Рібаденейра… Поряд з цими двома групами яскравих
представників духовності перших поколінь з’являються
перші духовні автори, формуються різноманітні течії і
розгортаються суперечки.
1.
Святі
2. Довірені св.
Ігнатія
3. Перші духовні
автори
4. Духовне
читання
5. Труднощі й
суперечки

|