І. Перші покоління (1556-1581)   

В історії духовності єзуїтів після смерті засновника природним способом виділяються періоди. Це, перш за все, перші покоління, коли було ще багато живих, вихованих безпосередньо Ігнатієм. У той час, щиро бажаючи зберегти вірність думці святого, про себе заявляють різноманітні течії, які виявляють відчутний вплив більш давніх і вже повністю сформованих духовних вчень. Одним словом, спостерігаються деякі коливання і водночас відрадне бажання створити систему духовних переконань, яка матиме характерний відбиток думки Ігнатія і його спільноти. В період довгого керування генерала Аквавіви (1581-1615) завершується формування системи, а в адміністративному плані – створення організації, яка відповідає задуму Конституцій. Якщо перед тим єзуїти публікували мало духовних праць суто практичного характеру, то при Аквавіві і на початку керування його наступника Вітеллескі з’являється багато прекрасних духовних трактатів, які характеризуються широтою задуму і продуманою структурою, де викладається у різних аспектах духовне вчення, яке стане традиційним ученням Товариства.  

В XVII і XVIII ст., незважаючи на доволі яскраву індивідуальність деяких авторів чи груп авторів, наприклад Лалемана і його послідовників у Франції, саме це вчення формує основу духовності єзуїтів аж до ліквідації Товариства у 1773р. Саме воно визначає їхнє відношення до благочестивих рухів і суперечок цієї епохи і служить основою для їх особистого духовного життя і духовного керівництва. Нарешті, саме це вчення постараються зберегти і передати нащадкам вцілілі єзуїти, покликані встановити зв’язок між старим і новим Товариством, яке відроджувалось на початку XIX ст. Коли в 1814 р. Пій VII офіційно відроджує Товариство, починається період реконструкції, незвичайно багатий апостольськими ділами і духовним впливом на розквітаючі нові чернечі спільноти і щедрий не стільки новими масштабними та самобутніми виданнями, скільки перевиданнями і популярними працями, що поволі веде єзуїтів до активної участі в поглибленні духовного життя, яке оживляє Церкву на початку XX ст. 

В першому періоді ми бачимо групу безпосередніх послідовників Ігнатія, які, як і він, будуть канонізовані. Це Ксаверій, Фавр, Боржіа і Канізій, до яких слід додати п’ятого святого того часу, Станіслава Костку, що помер у 1568 р., так само як і блаженних мучеників, убитих у 1570 р. з Ігнатієм де Асеведою. До другої групи належать ті, яким засновник повіряв свої самі сокровенні думки і хто допомагав йому в будівництві Товариства: Лайнез, Сальмерон, Полянко, Надаль, Рібаденейра… Поряд з цими двома групами яскравих представників духовності перших поколінь з’являються перші духовні автори, формуються різноманітні течії і розгортаються суперечки. 

1. Святі 

2. Довірені св. Ігнатія 

3. Перші духовні автори 

4. Духовне читання 

5. Труднощі й суперечки