4. Духовне читання  

Якщо єзуїти опублікували мало духовних праць, то що вони читали, чим годували свої душі, поки в них не з’явилася власна духовна література? Це важливе питання, яке дозволить прослідкувати духовний вплив, який доповнив головний вплив – Ігнатія і його учнів – на духовний шлях, який привів до появи великих синтетичних праць XVII ст. 

Важливим документом є список книг, рекомендованих в пункті 8 Правил для наставників послушників, вперше опублікований у 1580 р. у виданні Правил Меркуріана. Оскільки згаданий тут Діадох уперше був виданий єзуїтом Турріаном у Флоренції в 1573 р., список у даному виді був складений між цими двома датами і показує нам, із яких джерел вихователі молодих єзуїтів в тамті часи повинні були черпати свою духовну доктрину. Втім, додамо, що з усіх цих книжок вони будуть пропонувати послушникам лише ті, «які відповідають нашому Інституту, щоб вони не набралися тут ідей, чужих цьому Інституту, і чогось не втратили». Ось цей список: 

Св. Василій Великий,  Ascetica і «Правила» 

Св. Григорій Великий, Moralia 

Св. Августин, «Сповідь» і Meditationes 

Св. Бернард 

Св. Бонавентура, Opuscula 

Кас’ян 

Проповіді Доротея, Макарія, Кесарія, єпископа Арльського 

Opuscula Єфрема, Ніла і авви Ісаї 

Діадох 

Гуго де Сен-Віктор,  De claustro animae 

Гумберт (Романський), De eruditione religiosorum

Іннокентій ІІІ, De contempt mundi

Фома Кемпійський, De imitatione Christi й інші Opuscula 

Вінцентій Феррер, Tractatus de vita spirituali 

Луїс де Блуа (Блозій), твори 

Діонізій Картузіанець, Opuscula 

Листи св. Катерини Сієнської 

Лудольф, De vitaChristi 

Історики: 

Григорій Турський, De gloria confessorum і Життя св. Мартина 

Євсевій, «Церковна історія» 

Сульпіцій Север, Життя св. Мартина 

Вибрані Vitae Patrum; Vitae Sanctorum Ліпомана і Сурія 

Петро Даміані 

Петро з Клуні, De miraculis 

Листи з Індії 

Життя нашого отця Ігнатія [Vita на латині, Неаполь, 1572] й інші подібні книжки, придатні для послушників, із яких слід вибрати для читання. 

Зауважмо, що в цьому списку, складеному через двадцять п’ять років після смерті Ігнатія, ще не представлена жодна вже опублікована праця єзуїтів, за винятком місіонерських листів і життєпису св. Ігнатія. Його можна доповнити ще одним списком тамтої епохи, який міститься в Правилах для префекта по читаннях у столовій, правилом 9: серед книжок, рекомендованих для читання під час трапези після читання Святого Письма, фігурують багато позицій з попереднього списку; їх доповнюють «Церковна історія» Никифора Калліста і Високоповажного Бєди, діалоги Григорія Великого, вибрані листи св. Ієроніма, Іоанн Золотоустий (De orando Deo, De Providentia, De sacerdotio), Амброзій (De fuga saeculi, De bono mortis), Августин (проповіді й інші твори й трактати), вибрані проповіді отців, Римський катехизм. 

Ці списки дають нам цінні вказівки щодо джерел духовного читання єзуїтів, і ми можемо помітити вплив цих джерел, наприклад, Рішара де Сен-Віктора, в Itinerario Кордесеса, Кас’яна і Vitae Patrum в Ejercicio Родрігеса. У той час не слід робити поспішні висновки щодо відсутніх творів: дійсно, тут не названі ні Луїс де Гранада, ні бл. Хуан Авільський, великі друзі єзуїтів, яких ті, безсумнівно, багато читали. Може, зі списку Меркуріана послідовно усувались більш пізні автори? Але ми знаходимо тут Луїса де Блуа, який помер у 1566 р. Але в той самий час Меркуріан особисто рекомендував усунути деяких авторів. У тому ж році він розсилає постанову, в якій повідомляє провінціалів про повноваження, надані Григорієм XIII 8 січня 1575 р. стосовно читання заборонених книг. Окрім книг, заборонених Церквою, генерал виділяє й інші твори, що містять аморальні елементи або «по якійсь іншій причині не придатні для наших». Після загальних приписів він зупиняється на книжках Еразма і Луїса Вівеса, посилаючись на судження св. Ігнатія, потім на книжках древніх класиків, які містять аморальні речі. Нарешті додає: «Враховуючи те, що навіть серед авторів духовних книжок зустрічаються такі, які, всупереч своєму благочестю, як здається, у меншій мірі відповідають духові нашого Інституту, не слід дозволяти читати їх навмання і без розторопності: такими є Таулер, Рейсбрук, Генрік Сузо, Хендрик Херп, Раймунд Луллій, «Мистецтво служити Богові» (Альфонсо де Мадріда), твори свв. Гертруди і Мехтильди й інші того самого виду». Слідують практичні розпорядження стосовно застосування цих різноманітних категорій книжок. 

Про цю заборону Меркуріана багато дискутували, часом вбачаючи в ній історичну подію, коли Товариство залишило шлях справжніх містиків, якими були Ігнатій і Борджія, і остаточно стало на стежку аскетизму і антимістицизму. Достатньо зіставити заборонений список з тими, які ми приводили вище і які були складені в той самий час і походили від того самого генерала, щоби побачити довільність подібної інтерпретації: серед рекомендованих книг фігурують такі містики як св. Бернард, св. Катерина Сієнська, а серед заборонених книг чи, скоріше, рекомендованих з застереженнями, є такі виразно аскетичні праці, як твори Альфонсо де Мадріда і Маубурна, чий Rosetum є «апогеєм» застосування духовних методів і вправ. Таким чином, критерій, яким керувався у своєму виборі Меркуріан, був іншим, і його виділити нелегко. В кожному разі, здається, що вирішальну роль відігравало устремління виключити читання книжок, які могли би відвести єзуїтів від покликання до апостольського служіння, схиляючи їх занадто багато шукати єдності з Богом у зануренні в себе і визволенні від усього відчутного і зовнішнього. По суті, в цьому, як ми побачимо, проявлялись ті самі тенденції, які турбували Меркуріана і з якими він активно боровся.