6. Військова духовність?  

Визначення «військова» не раз застосовувалось до неї як узагальнення рис, які створили особливий характер духовних поглядів Ігнатія: завжди й у всіх своїх справах Ігнатій ніби зберігав відбиток офіцерського життя, яке провадив до навернення, і назавжди залишився солдатом з Памплони. 

Що розуміється під військовою духовністю? Найчастіше, на мій погляд, ці слова породжують в уяві духовне життя, підпорядковане суворій, твердій, принаймні, трошки вузьколобій дисципліні, коли здатності душі діють впорядковано й розмірено, «здійснюючи вправи» за програмою, відповідно до детальної теорії, яка виключає будь-яку фантазію. Одним словом, казармову духовність. У цьому значенні після всього сказаного ми легко виснуємо, що нема нічого менш військового, менш казармового, ніж духовність Ігнатія, яка завжди підпорядковує свої методи вільним порухам благодаті. Це відбувається під наглядом керівника, роль якого не в тому, щоб усе обмежувати рамками жорсткої теорії, але в тому, щоб застосовувати людські засоби відповідно до стану душі і, перш за все, до порухів благодаті в ній. Нема нічого менш однорідного, менш «серійного», ніж таке керівництво. 

Слово «військовий» може бути також синонімом слова «молодецький» і позначати духовне життя, наповнене бурним ентузіазмом, з яскравими уніформами і музичними парадами. У цьому значенні також нема нічого менш військового, ніж життя, яке Ігнатій вибрав для себе і своїх синів. Він відкинув усе, що в інших формах чернечого життя може кидатися в очі й викликати ентузіазм через зовнішність: жодної особливої одежі, жодних спільних молитов і урочистих церемоній, звичайне життя гідних священиків… Йому можна навіть дорікнути, що задумав і заповів своїм синам досить неяскраве духовне життя, недостатньо хвилююче, позбавлене належної поезії і пишності. 

Слово «військова» може також означати «войовнича», тобто духовність боротьби, битви, коли бійці з радістю кидаються в бій з негідним ворогом, показуючи йому свою мужність і насолоджуючись терпким смаком небезпеки та ризику… І тут також, всупереч деякій видимості, слід сказати, що духовність Ігнатія не є бойовою духовністю. Поза сумнівом, щось з цього духа було присутнім у перших мріях про духовні подвиги, які плекав новонавернений з Лойоли, але це був лише етап, який швидко залишився позаду – вже в Манресі. Поза сумнівом також і те, що Вправи розпочинаються зі слів «подолати себе самого», що «виступ проти чуттєвості» в роздумах «Про Небесного Царя» є бойовим завданням, і цей духовний бій займає значне місце у вказівках святого. Вмертвляти, а значить, долати свої пристрасті, себелюбство, воюючи зі світом, з ворогом людського роду – ці настанови зустрічаються у нього знову й знову. І все ж, придивившись до них пильніше, ми легко зауважимо, що ця боротьба, яку він безустанно веде в різних формах, є для Ігнатія лише суворим наслідком тих обставин, в яких ми вимушені служити Богові, необхідністю, яка приймається, без сумніву, хоробро, але не за власним бажанням. Так, сама мирна країна може бути втягнута в безперервну боротьбу з ворогом, що безперервно її атакує. Але в його духовному житті немає нічого від духу блискучого лицаря, який любить відчути під собою норовистого коня і отримати задоволення, приборкавши його, нічого від звичок фехтувальника, який завжди готовий схрестити з кимось шпаги. В нього не йдеться навіть про «моральне» задоволення філософа, який почувається господарем свого духовного життя, який своїм аскетизмом добивається у собі панування розуму, повноти істинно людського життя. Ні, для нашого святого в боротьбі, довгій і жорстокій, є лише один сенс, одна мета, про яку він сам говорить знову і знову: дати душі можливість знаходити, приймати та виконувати Божу волю «для більшої слави і служіння її Творцеві й Господові». 

Таким чином, якщо ми збережемо в слові «військовий» лише саме його високе значення, значення «служіння», добровільного й безкорисливого, служіння благородній справі понад усе, справі країни, її честі й незалежності, героїчного служіння аж до самопосвяти життя, якщо це буде потрібно, тоді дійсно можна сказати, що ігнатіанська духовність – духовність військова, бо це духовність служіння, безкорисного служіння Божій славі, добровільного служіння з любові, героїчного служіння самозречення. Вона є військовою також і в іншому, не менш високому, значенні – як духовність служіння вірі, натхненного й обдуманого, сміливого й розумного, мужнього й майстерного. Якщо ми візьмемо в якості типового носія військового духа не старшину чи командира відділення, а великого воєначальника, то переконаємося: аби бути на висоті положення, він повинен у вищій мірі поєднувати в собі і вогонь натхнення, і міцну, сильну волю. Без них він буде не керівником, справжнім вождем людей, а простим начальником штабу. Водночас він повинен володіти глибокими знаннями, ясним і точним розумом. Вони допоможуть йому розпізнати ніби чуттям те стратегічне місце на полі бою, на яке необхідно кинути всі сили і точно розрахувати свої можливості, точне співвідношення жертв, яких вимагає операція, і реальну користь її успіху для кінцевої мети – перемоги. З цієї точки зору Ігнатій також володіє якостями вождя, і то великого вождя, і його духовність – духовність великого керівника і незрівнянного стратега.