2. Другорядні джерела
Ми не будемо зупинятися на обговоренні кожного
з джерел, з яких були почерпнуті деякі уривки Вправ,
таких як Arte de server Dios Альфонса де Мадрида, праця, яка вплинула на
«Начала й основи», сторінки з «Уставу християнського
воїна» Еразма, звідки було почерпнуте вчення про
застосування засобів з урахуванням остаточної мети,
проповідь абата Вернера, яка надихнула роздуми «Про два
стяги», план Spiritualibus ascensionibus Гархарда з Цутфена, який підказав деякі
особливості порядку Вправ, Scala meditatoria з Rosetum’a Яна Момберта (Маубурна), яка вплинула на метод
трьох здатностей душі, і деякі інші. Можна, не
применшуючи принципіальної оригінальності св. Ігнатія,
визнати дуже правдоподібним і навіть дуже ймовірним
існування таких запозичень, які дозволили йому поповнити
первісний текст деяких частих своєї праці, додати якісь
примітки, а може й цілу вправу до вже готового стрижня
книжки. Це було би подібним до того, що сталося з
Конституціями. Але дуже рідко можна вказати на подібні
запозичення з впевненістю, якщо немає других даних про
те, що святий дійсно знав і читав цю книжку. По суті,
йдеться про ідеї й порівняння, які в якійсь мірі були
спільними для всіх духовних течій того часу. Ми могли
говорити про залежність контемпляції «Про Небесного Царя»
від прологу Гауберта Вагада з «Квітів святих», тому що
відомо достовірно, що Ігнатій читав цю книжку, і
ймовірно, що саме це видання. Але, роздумуючи апріорі, ми
могли би накреслити цікаву паралель між цією
контемпляцією і прологом до Правила св. Бенедикта: тут
святий патріарх звертається до учня, який, «відмовившись
від власної волі, аби воювати під проводом Господа нашого
Христа, істинного Царя, бере до рук тверду і прекрасну
зброю послуху». Якщо добавити до цього тексту слова
ніжної прив’язаності до Христа з того ж Правила: «Нічого
не ставити вище любові до Христа… Не, думати, що в нас є
щось цінніше від Христа», – то можна визнати, що збіг тут
не стільки в словах, скільки в тому, що складає найглибшу
суть цього споглядання. Хоча Ігнатій був у Монтсеррат, то
малоймовірно, що читав монастирське Правило, і ми знаємо,
що вже з часів Лойоли він носив у собі ідею величного
служіння Христові, величному Цареві.
Після того, що вже було сказано про укладення
Конституцій, слід додати декілька слів про їхні джерела.
Серед Series dubiorum зібраних Полянко між 1547 і 1549 рр., друга
містить 144 пункти, взяті з уставу св. Августина і
Правила св. Бенедикта, з правила і конституцій
францисканців. Ці пункти були запропоновані для того, щоб
їх розглянути й вирішити, чи не буде доречно включити їх
у Конституції. Для основних рис, для нової концепції
чернечого життя, вперше розробленої в Конституціях, і яка
вже знаходилась у своїх основних рисах в «Положеннях»
Павла ІІІ, було би важко знайти інші джерела поза
особистим досвідом Ігнатія в питаннях потреб Церкви, а
також ідеї цілопальної жертви, неподільного служіння
Христу в особі Його Намісника, як це було представлено
вже в обітах на Монмарті. І цей досвід з самого початку є
особистим досвідом Ігнатія. Деякі важливі пункти хтось
міг йому підказати. Ми знаємо від нього самого, що ідея
заснування колегіумів разом зі схоластикатами прийшла від
Лайнеза. Полянко, окрім значної ролі в праці над
впорядкуванням і укладенням Конституцій, сам представив
чи передав Ігнатію багато окремих пропозицій. Але
найважливіші ідеї і найхарактерніші формулювання належать
Ігнатію, і тому посеред тексту, написаного вправним пером
Полянко, ми раптом зустрічаємо абзац у складному, але
ясному й сильному стилі Ігнатія: секретар не посмів це
редагувати.

|