4. Духовне вчення Вправ  

У чому полягає основна риса Вправ: це духовність дієвої і жертовної покори Божій волі. Але слід відмітити й інші особливості, аби дати ширшу картину духовного вчення Вправ. 

Читача, який ніколи не виконував Вправи, вражає, як правило, надмір детальних інструкцій і точних методів. У нього складається враження справжніх духовних тортур, які могли би бути потужним і гідним аскетизмом, але ніколи не дозволять розкритись справжній молитві. Але того, хто виконав Вправи у всій повноті з допомогою досвідченого духовного керівника, вражає отримана щедрість і свобода душі, і він відчуває, що вперше зрозумів, що означає справжня близькість Христа. 

Дійсно, Ігнатій, як і всі виконавці великих замислів, проявляє велику турботу про деталі, знаючи з досвіду їхню вагомість. Звідси всі ці різноманітні зауваги, наприклад, як приступати до молитви, способи використання світла й темряви для отримання бажаного настрою душі, вимоги точності щодо часу, присвяченого кожній вправі. Але якщо Ігнатій завжди турбується про деталі, то ніколи не є їхнім рабом, ніколи не проявляє до них надмірного прив’язання. Подібно тому, як він розумів, що не можна з лінивості йти за фантазіями і капризами, так і з повагою ставився до дії Бога в душі і до безмежно різноманітних форм цієї дії. Навіть коли людина зазнає сухості в молитві, не треба скорочувати час, відведений для вправи, не можна міняти рішення, а скоріше залишатись твердим всупереч посусі й труднощам. Зате керівник наділяється повною владою продовжувати, скорочувати, пристосовувати і порушувати букву книжки згідно з тим, чого потребує стан душі реколектанта, вже отримані або ще очікували плоди, не підміняючи при цьому своїми діями дії благодаті і дозволяючи Творцеві впливати на Своє створіння. Якщо пропонуються якість методи, то дуже різноманітні: способи молитви; метод трьох здатностей душі, більш розумовий; споглядання тайн життя Христа, яке вимагає участі уяви й почуттів і передбачає різні варіанти для сумних і радісних тайн; три способи здійснення молитви, перший з яких є іспитом сумління, поєднаним з молитвою, другий дозволяє вільно смакувати кожне слово усної молитви, третій є повільним і ритмічним промовлянням молитви, що допомагає проникати у почуття, які виражаємо. Споглядання для отримання любові до Бога представляє собою багатий і гнучкий метод, який вчить людину поступово набувати звичку знаходити й любити Бога у всіх Його благодіяннях, у всіх творіннях. І чи не є короткою формою молитви навіть загальний іспит совісті, зі своїми п’ятьма пунктами, плідними і підданими багатьом варіаціям? Для доповнення до всіх цих методів є практика повторювань, що змушує знову повертатись до тих думок, на яких реколектант вже зупинявся, до тих таїн, які вже споглядав, щоб вникнути в них ще глибше, перейти від молитви ще дуже розумової до чогось більш інтуїтивного, глибокого й простого. Ця практика – відмінна особливість методу Вправ і застосування принципу, заявленого в другій заувазі: Адже душу живить та задовольняє не обсяг знань, а глибоке розуміння певної дійсности і здатність відчувати внутрішню насолоду нею (ДВ 2). Піклування про глибоке осмислення кожної дрібниці пояснює відносно невелике число представлених у Вправах правд і таїн і вимогу постійно нагадувати про них реколектантові. Ми також помітимо, що в методах, яким навчає Ігнатій, він точний, навіть скрупульозний у питаннях підготування, введення у предмет, вступах. Але в тому, що стосується самої молитви, він задовольняється кількома загальними, чіткими штрихами, не даючи жодних інструкцій щодо подальшого перебігу молитви або дій молільника, а дозволяє кожному йти за Божими порухами. Так само він чинить і з центральною вправою, тобто з вибором: передбачені різні часи і способи, які можуть мінятись згідно з дією благодаті та індивідуальними обставинами. Дано кілька коротких вказівок. Далі кожний йде своїм шляхом при підтримці керівника. 

Друга важлива особливість – єдність сильного і здорового розуму й твердої волі з покорою до керування благодаті, покорою гнучкою, наповненою любов’ю і самозреченням. Часто підкреслювали логічну силу внутрішнього шляху вправ, що будуються як строгі докази, починаючи з «Засад і основ». В деякому сенсі це вірно: Ігнатій веде реколектанта шляхом християнської логіки до кінця. Ми створені на славу Божу – нашу єдину мету; отож усе має бути підпорядковане їй і слід прийняти всі наслідки цього підпорядкування… На увагу заслуговує наступне: при надходженні вирішального моменту вибору останнє приготування до нього полягає в довгих роздумах про ідеал третього ступеня смирення, коли натхнена благодаттю любов до Христа долає всі самі шляхетні висновки благодатного розуму і доповнює залишені вірою неясності стосовно того, що більш за все сприяє Божій славі в даному, конкретному випадку. Потім, розрізняючи три пори здійснення вибору, Ігнатій спочатку виділяє два випадки, коли благодать, більш або менш ясно і владно, позначає Божу волю за посередництвом світла і порухів. І лише третьому випадкові він відводить «спокійним час», коли розум, просвічений вірою, починає зважувати всі за і проти, аби прийти до того, що найбільше сприяє Божій славі. Окрім того, ці висновки, якими би обдуманими вони не здавались, необхідно піддати в молитві божественному підтвердженню. Таким чином, тут, як і в житті самого Ігнатія, ми знаходимо ті самі два аспекти: з одного боку, сильний і світлий розум, тверде добре розуміння, що змушує обдумувати і зважувати всі дані перед прийняттям рішення, з другого – послушна покірність порухам благодаті, що змушує завжди очікувати саме від неї головного світла для розрізнення Божої волі. 

Третя особливість: місце, відведене Людській природі Христа і таїнам Його земного життя, наслідування Його, Вождя всіх людей – як приклад вищого служіння Отцеві, нашому Творцю. Це знаходить матеріальне вираження в спогляданні таїн земного життя Христа, яке займає значну частину Вправ. Якщо в першому тижні Христос згадується менше, то саме Він, розіп’ятий на хресті, займає основне місце в бесідах про милосердя, якими закінчуються роздуми про гріх і пекло. Але, починаючи з роздумів «Про Христа Царя», думки й серце реколектанта безперервно зайняті Христом, як Його зображають Євангелія, Христом в своїх конкретних людських справах і з усіма їх видимими і самими скромними деталями, скоріше Христом євангельських розповідей і висловів, ніж Христом богословських умовиведень. Використання термінів «роздуми-медитація» і «споглядання-контемпляція» у Вправах не випадкове: тут ніколи не говориться про роздуми якої-небудь сцени з життя Христа. Ігнатіанське споглядання цих сцен, без сумніву, є умовою молитвою, але менш умоглядного, менш абстрактного і більш безпосереднього, спокійного й емоційного характеру. Лише ігнорування цього факту приводить до того, що в Вправах починають бачити просту машину для роздумів. Ігнатій хоче, щоб ми попробували всі засоби, які дало Втілення нашій чуттєвій і розумовій природі – починаючи з чуттєвої і закінчуючи розумовою, – аби піднятись шляхом сповненого любові споглядання від одежі плоті до Слова, Яке одягнуло Себе в цю одежу. Тут, як і в своєму містичному житті, якщо Ігнатій проповідує суворе, немилосердне зречення від усякого себелюбства і мирського почуття, то зовсім не прагне відвернути нас від нашого цілісного людського життя, яке включає як почуття, так і розум. 

Гідним уваги є також і наголос, який ставиться на наслідуванні Христа: Ісус у Своїй Людській природі майже не з’являється у Вправах як Голова, якій ми служимо як члени, беручи від Неї оживляючу силу. Більше наголошується на Його ролі похвальної (відкупительної) причини нашого освячення. Але спочатку Він представлений як приклад для наслідування, взірець усякої святості, всякого досконалого служіння Отцю, і любов до Нього, яка повинна зростати з кожною контемпляцією, буде, перш за все, виражатись у самовідданій вірності, з якою ми будемо йти Його слідами і наслідувати Його вчинки. 

Насамкінець, ясно підкреслюється Його роль Посередника: у кінцевих бесідах, які допомагають нам отримати плоди Вправ перед лицем Бога, ми звертаємось спочатку до Марії, Посередниці при єдиному Посереднику, потім до Христа-Людини, єдиного Шляху, який приведе нас до Трійці, потім до Отця, всевишнього Господа і Творця всього. В «Засаді й основі» була ясно позначена наша єдина мета, Божа слава. Все інше допоможе нам відчути, що, служачи Христові, ми служимо Богові, що тільки в Ньому і через Нього ми можемо прославити нашого Творця. 

Завдяки підкресленню Людської природи Христа, явленої нам у Євангелію, Вправи мають дуже конкретний характер. Навіть за межами споглядання сцен життя Ісуса тут присутня мінімальна кількість абстрактних понять: гріх представлений конкретними гріхами Адама, ангелів, особистими гріхами; два стяги вдягають абстрактну настанову в конкретну, відчутну форму; а три категорії людей, які роздумують про знайдені чи зароблені гроші, зводять роздуми про волю не як про абстрактне поняття, а як про конкретний акт волі. Також і чесноти представлені не абстрактним смиренням і вбогістю, а конкретними Христовими вчинками смирення та бідності, описаними в Євангелію. Ось чому таке велике значення відводиться тому, що Ігнатій називає уявленням місця і застосуванням чуттів до тайн, які контемплюється. Дуже обережно ставлячись до захоплення уявленими видіннями, Ігнатій, як здається, набагато менше від св. Іоанна від Хреста боявся, що звернення до уяви в молитві може стати джерелом ілюзії. Можливо, що він розраховував на те, що діяльне апостольське життя не дозволить сплутати вільну гру уяви з видіннями і словами надприродного походження. Безсумнівним є те, що в такому конкретному підході міститься одна з важливих причин виняткової ефективності Вправ як засобу, який допомагає людям втілити в життя те, у що вони до сих пір вірили більш абстрактною і менш особистою вірою. 

Відмітимо, що це споглядання таїн, покликане, щоб навіяти нам любов до Христа, змусити нас піддатись Його божественній привабливості й схилити наслідувати Його всім своїм життям, між іншим, зосереджене, включаючи навіть споглядання Небесного Царя, на частковому аспекті цих таїн: на вбогості та приниженні Спасителя. Другий тиждень, який починається з віддання себе Христові, щоб йти за Ним у кривдах і зневага, закінчується заохоченням «не прагнути в усьому цьому нічого, крім примноження честі та слави Господа Бога нашого. Кожен має подумати про те, що сягне поступу в усіх духовних справах настільки, наскільки позбудеться любови до себе самого, власної волі та вигоди» (ДВ 189). Цей наголос Вправ на самозреченні як основній умові знаходження і прийняття Божої волі і справжнього наслідування Христа добре узгоджується з місцем самозречення, тими самими формами в підготуванні учнів Ігнатія, і, без сумніву, є наслідком цього глибокого переконання: саме таким повинно бути наше головне положення, наша рішуча позиція на полі битви за душі, щоб покорити вершини святості. 

Слід би було виділити й інші особливості, такі як: місце – скромне, але важливе, яке відводиться посередництву Марії у Вправах; значення мовчання, усамітнення, іншим психологічним факторам, здатним сприяти благодаті; випадковостям, які вважаються нормальними під час Вправ (значні внутрішні порухи, помітні і часом дуже різкі, послідовність утіхи й спустошення); сміливі прийоми, такі як внутрішнє дослідження, яке пропонується для визначення міри покаяння й інших речей (ДВ 89, 213), і, перш за все, важлива роль керівника, наставника, щирість, з якою керований повинен відкривати перед ним душевні порухи, повна покірність, з якою він повинен підпорядковуватись керівникові у всьому, що стосується виконання Вправ, залишаючись повністю незалежним від нього в своїх рішеннях і висновках. Керівник повинен у всьому супроводжувати керованого, день за днем, година за годиною подавати йому вправи, прививати обережність щодо підводних рифів та ілюзій і водночас утримуватись від втручання, «нехай перебуває у рівновазі, наче стрілка ваги, дозволивши безпосередньо спілкуватися і діяти Творцеві зі створінням і створінню з Його Творцем і Господом» (ДВ 15, 17). 

Слід би ще зупинитись на умовчаннях і пропусках, які є у Вправах. Нічого, принаймні прямо, не говориться про освячуючу благодать, про життя Трійці в нас (не рахуючи одного рядка в Спогляданні для здобуття любові), про наше всиновлення і нашу трансформацію в єдине Тіло Христа. Нічого або майже нічого не говориться про піднесене споглядання, про влиті дари, так добре йому відомі з Манреси і Риму. Нічого не говориться про ті речі, про які в інших місцях Ігнатій буде говорити так палко, наприклад, про роль природних дарів у служінні Богові разом з дарами благодаті, хоча це питання, здається, само встає при роздумах про вибір стану життя. Звідки ці умовчання, як і інші, про які також можна було би згадати? Перше пояснення знаходиться в самому способі написання Вправ: вони писалися як низка окремих заміток, нарисів, які роками зберігалися, застосовувались, обдумувались і були зв’язані в єдине ціле за посередництвом могутньої внутрішньої логіки, але без найменшої турботи про композицію. Автор жодного разу не задавався питанням, чи він не пропустив щось таке, що могло би зробити з цих записок трактат, об’ємний виклад питань духовного життя. Вся його турбота полягала в тому, аби зібрати поради і матеріал, підказані йому прозріннями й досвідом, з конкретною метою, яку він перед собою ставить: допомогти душам шукати, знаходити і приймати Божу волю. Друга причина, що пояснює ці умовчання, полягає в тому, що все життя Ігнатія (я маю на увазі і його містичне життя, і аскетичне) було спрямоване скоріше до дії, ніж до умоглядності. Ті аспекти духовного життя, які змушують нас споглядати його сутність, його красу й велич, мало приваблюють його в порівнянні з тими, які, навпаки, показують нам, чого хоче або очікує від нас Бог, і які спонукають нас відповідати на ці очікування. У Вправах, як і всюди, він не затримується на очевидному, на тому, що природним способом слідує із виконання ключових пунктів, на яких він постійно наполягає: будемо служити Богові з любов’ю, самозреченням, великодушністю і вірністю; Він перебуватиме в нам; Його благодать, Його життя буде зростати в нас, і в нас буде вся вічність для споглядання Його чудес і видіння Трійці; а в земному подорожуванні головним є піднесене служіння, яке сприяє більшій Божій славі. Тут, як і в інших місцях, турбота про абстрактні роздуми, навіть у самому кращому значенні цього слова, є чужою для Ігнатія: ми даремно будемо шукати тексти, де реколектанта би закликали зупинитись на спогляданні якоїсь істини ради неї самої. Все націлене на те, щоб заохочувати і спрямовувати дію, внутрішню й зовнішню, надихати людину почуттями та рішеннями. Навіть у спогляданні для здобуття любові до Бога великі істини про божественну велич, божественну допомогу і богоподібність згадуються лише для того, аби пробудити цю любов, яку «необхідно вкладати більше в діла, ніж у слова», а акт пожертвування себе «Візьми, Господи, і прийми» є вираженням неподільного дару себе самого, всього, чим людина є і чим володіє. 

Я не бачу необхідності зупинятись на розгляді нападок, які посипались на книжку Вправ з моменту її виникнення і які продовжуються й сьогодні. Ранні нападки стосувались окремих моментів і не заторкували питань щодо книжки в цілому і її методу. Сучасна критика більш принципова, але виникає або з нерозуміння того, що насправді представляють з себе Вправи, або з однобічних поглядів, які визнають лише один тип духовності і з осудженням або зневагою ставляться до всього, що до нього не зводиться, або не допускають, що один всеохоплюючий метод, одна сукупність ідей і вправ може, залишаючись по суті незмінною, одночасно допомагати початківцю робити перші кроки, і тому, хто вже досяг якихось успіхів на шляху святості, просуватися далі. Ми вже дали попередню відповідь на ці критичні відгуки, пояснили, що таке Вправи по думці св. Ігнатія. Повніша відповідь буде дана тоді, коли ми будемо досліджувати місце Вправ в духовності Товариства в цілому.