2. Коли і як були написані Вправи?  

Книжка в її сучасному виді існувала вже в 1541 р.: копія versio prima, зроблена в той час і ідентична, за винятком деяких невеликих змін, іспанському «автографу», є безумовним доказом. З другого боку, вірогідні очевидці і сам Ігнатій говорять про початок написання книги в Манресі, тобто у 1522 р. Таким чином, книжка в тому вигляді, в якому ми її читаємо сьогодні, була написана Ігнатієм між цими датами. 

Сам автор 20 жовтня 1555 р. відповів на запитання Гонзальвеза, що «Вправи він уклав не відразу: деякі речі, які він спостерігав у своїй душі й вважав їх корисними, могли, як йому здавалось, принести користь іншим, і тоді він їх записував – про іспит сумління з допомогою ліній тощо. Про вибір він сказав мені, що почерпнув його з тої різноманітності духа й думок, які переживав, коли перебував хворим у Лойолі». У 1547 р. у листі до Полянко Лайнез говорить, що в Манресі Ігнатій в той час «відбув загальну сповідь з усього життя і почав, по суті, виконувати ті самі роздуми, які ми називаємо Вправами». Він отримав стільки просвічень від Бога стосовно Пресвятої Трійці, що, «хоч і був простою людиною, яка вміла лише читати й писати, але, незважаючи на це, розпочав писати про це книжку». Сам Полянко в іспанському життєписі святого говорить нам, що «серед того, чого навчив Ігнатія в Манресі Той, Хто дає людям знання, були й роздуми, які ми сьогодні називаємо «Духовними вправами», і спосіб здійснення їх – хоч пізніше практика й досвід у багатьох справах змусили його ще більше вдосконалювати свою початкову працю». Надаль, зі свого боку, відповідаючи в 1553 р. на нападки о. Педроче на Вправи, укладені людиною без освіти, пише: «Коли перший раз Ігнатій написав значну частину Вправ, він ще не мав освіти; бо, залишивши свою країну, готувався замолювати свої гріхи покаянням і сповідями, і записував у книжці ті роздуми, які допомагали йому найбільше. Пізніше, роздумуючи про життя Ісуса Христа, він чинив так само, але таким способом, що відкривав своєму духівникові не тільки те, що тоді записував, але й усі думки, які видавались його порухами духів… Закінчивши навчання, він зібрав свої перші нариси Вправ, багато додав, привів усе в порядок і подав на розгляд і суд Апостольському престолу». 

З цього й інших свідчень випливає: первісне ядро Вправ існувало вже в Манресі, й існувало у письмовій формі. Судові процеси в Алькалі, як ми бачили, підтверджують, що в 1526-27 рр. Ігнатій викладав там своїм слухачкам, по крайній мірі, зміст першого «тижня», і нам відомо від нього самого, що в Саламанці він передав бакалавру Фріасу письмовий текст, «усі свої папери, на яких були Вправи, щоб їх розглянули». Знову ж таки, в Парижу, в 1535 р., він залишає інквізитору Валентину Лєвену свої «записи Вправ», які той, переглянувши, дуже хвалить і просить залишити йому копію. На жаль, ця копія, яка могла би дати уявлення про стан книжки на той час, не збереглася. 

Зате в нас є два латинських тексти Вправ, залежних від versio prima або, у якійсь мірі, споріднених з нею, які майже співпадають з нею. Це текст, залишений П’єром Фавром картузам Кельна, коли він був у тому місті в 1543-44 рр., і текст, який англійський гуманіст Джон Хельяр залишив у записнику – сьогодні він зберігається у Ватиканській бібліотеці. Хельяр, без сумніву, отримав текст від самого Ігнатія у Венеції в 1536 р. або на початку 1537 р. Нам невідомо, коли Фавр переписав свій текст versio prima, але якщо його примірник і цікавий як один із варіантів, то він і так не може прояснити стан книжки до 1541 р., дати versio prima. Записки Хельяра не є копією, за винятком деяких частин; інші, як здається, були записані зі слів. Крім того, здається сумнівним, що сучасний порядок тих записок співпадає з тим, в якому Вправи давались молодому англійцю. 

Отож, навіть найбільш оптимістичні гіпотези відсилають нас до періоду перед 1541 р. Якщо ми хочемо уточнити зміст Вправ, який був у Манресі, то питання стає дуже трудним, і навіть найбільш компетентні історики розходяться у думках. 

Вже згадані свідчення, дані в 1527 р. на судовому процесі в Алькалі, показують, що тоді Ігнатій вже викладав перший «тиждень» і способи здійснення молитви. Окрім того, він вимагав, аби ті, хто просив його «показати їм служіння Богові», спілкувались з ним «цілий місяць». Відмітимо, що з усіх свідків в Алькалі самі точні показання дала Марія де ля Флор, яка провадила перед тим не дуже похвальне життя. Ймовірно, що Ігнатій дав їй лише ту частину, яку пізніше радитиме застосовувати широко, залишаючи інше лише для вибраних душ. 

У тих самих свідченнях говориться про духовне розпізнавання, яке своїми коріннями сягає Манреси і навіть Лойоли. До тих часів належить також низка заміток щодо споглядання таїн життя Христа. Ще з часів Лойоли новонавернений сумлінно переписував євангельські події і слова в зошит, яким так дорожив, і який є джерелом серії «пунктів» про таїни, включені в книжку Вправ. 

У латинському життєписі св. Ігнатія, яким розпочинаються «Хроніки» Полянко, є уривок, який, на перший погляд, дозволяє нам зрозуміти більше. Розказавши про просвітлення, отримані новонаверненим, він переходить до його апостольства в Манресі й пише: «Після згаданих явищ і виконання духовних вправ, які були способом очищення душі від гріхів шляхом покаяння і сповіді, а також допомагали подвизатись у роздумах про таїни Христові, у здійсненні доброго вибору щодо стану життя й інших справ, і, нарешті, у справах, які стосувались любові до Бога і різних способів молитви, він почав ревно займатись корисними справами ради ближніх; хоч з плином часу все це вдосконалював». Чи це означає, що з часів Манреси структура чотирьох «тижнів» разом з їхнім вмістом і заключна контемпляція для здобуття любові вже існували? Не думаю: мені важко побачити в цій красивій латинській конструкції щось інше, ніж літературне розбудування короткої іспанської фрази Полянко, згаданої вище. 

Більш значущими є свідчення двох близьких друзів Ігнатія, і ці свідчення однакові. Манар в одному зі своїх «Напуть» говорить, що під час духовних вправ після свого навернення Ігнатій «виконував в основному дві вправи, а саме – Про два стяги і Про небесного царя, готуючись так до боротьби зі злим духом і зі світом». У невиданому напутті з 1554 р. Надаль також заявляє, що в Манресі «Господь навіював йому Вправи, ведучи таким способом до того, щоб він повністю віддався лише служінню Богові і спасінню душ. Він особливо яскраво проявив свою побожність у двох вправах, а саме – в роздумах про Царя і про стяги. В них він усвідомив – у чому полягає його покликання, у чому він повинен бути ревним, у чому бачити мету всіх своїх діл, до якої змагає також і Товариство». Що стосується роздумів про Царя, то ці тексти лише підтверджують те, що, як ми бачили, явно випливає з ролі «Квітів святих» в навернені Ігнатія, особливо якщо він читав цю книжку у виданні з передмовою брата Гауберто Вагада: ця медитація – ні що інше, як основні думки, пов’язані з наверненням святого, викладені для загального застосування. 

Питання про джерело роздумів «Про два стяги» може викликати сумніви: о. Ф. Турньє порівняв загальний план цієї медитації з проповіддю бенедиктинського абата абатства св. Василій Вернера, який помер у 1174 р., – подібність така, що, зовсім не применшуючи оригінальність Ігнатія, важко вважати її випадковою і не признати залежності сучасного тексту Вправ від цієї проповіді. Але ніщо не говорить, що Ігнатій міг читати латинський текст Вернера до навчання. І ніщо не заважає припустити, що в Парижу середньовічний автор міг просто надихнути його на те, аби завершити викладення роздуму, вся основна суть якого, так тісно пов’язана з медитацією про Царя, існувала в виді ескізів ще з часів Манреси. 

Чи слід віднести до манреських Вправ також і «Засаду й основу», а також і «Споглядання для здобуття любові», розміщене перед четвертим «тижнем»? Я би поставився до такого твердження з великим сумнівом, незважаючи на текст Полянко, на який покликується о. Кодіна, особливо у зв’язку з другою вправою. В тому, що Ігнатій між вже тоді запропонувати роздуми про даровані Богом благодаті, які є в першому пункті «Споглядання для здобуття любові» і які являють собою загальне місце християнського благочестя, немає нічого неймовірного. Але характерний розвиток цих роздумів у наступних пунктах, де Ігнатій закликає розглянути Бога і Його благодаті через Його присутність, всемогутність і сутність, зумовлюють схоластичне розуміння Божої безмежності, співдії і образоподібності, вряд чи міг з’явитись до навчання в Парижу. 

Щодо «Засади й основи», то в жодному документі з часів Манреси й Алькалі про це не згадується. Окрім того, не перебільшуючи значення цього факту, ми можемо відмітити, що в замітках Хельяра про Вправи ці роздуми знаходяться на початку, між п’ятьма із двадцяти зауваг завершеного тексту і попередженням про доброзичливість у тлумаченні почутих слів. Можна задуматись, чи була «Засада й основа», як тепер, на видному місці на початку Вправ, коли робились ці замітки; чи не була вона тоді лише попередньою заувагою, що закликала до безпристрасності (як п’ята заувага закликає до великодушності), заувагою, важливість і дієвість якої Ігнатій краще усвідомив лише з досвідом і тому відділив її від інших зауваг, аби зробити відправним пунктом для першого «тижня» в цілому. По суті, те, як «Засада й основа» представлена в директивах, продиктованих самим Ігнатієм о. Вікторії, як здається, підтверджує цю гіпотезу: роздуми про ціль людини і про засоби для її осягнення треба було подавати реколектантові після зауваг 1, 20, 5 і 4 і спосіб представлення показує, що це не великий принцип, який повинен володіти й керувати всім нашим духовним життям, а ряд практичних зауважень, які допомагають пояснити реколектантові необхідність виконання Вправ перед вибором свого стану і способу життя. Окрім того, якщо ідея служіння Богові, і служіння величного, з самого початку є головною в духовному житті Ігнатія, то більш абстрактна, більш раціональна концепція мети й засобів, співмірності засобів для осягнення цілі, необхідності безпристрасності до тих засобів, як видається, знаходила своє місце в його думці поступово, по мірі її розвитку. Вона не відразу стала такої чіткою, як на початку Вправ: це ставалось у тій мірі, в якій навчання знайомило його зі щораз більш умоглядними міркуваннями, а досвід і дія Бога в його душі розвивали в ньому – разом з великодушним поривом служити Богові, який ніколи його не залишав – звичку до детальних роздумів, до глибокодумного і розумного зважування вартостей, що також стане характерною рисою його життя і діяльності. 

«Правила єдності з Церквою», якими закінчується книжка, за загальноприйнятою думкою, додаток з паризьких часів, натхнений одним з багаточисленних кодексів антилютеранських тверджень цієї епохи, ймовірно, декретами паризького собору 1528 р. і творами Жосса Кліштова, їхнього натхненника. 

Ще в 1539 р. Франциск де Естрада написав до Ігнатія з Сієни, де проповідував, з проханням «неодмінно вислати йому правила духовного розпізнавання разом з усіма іншими правилами Вправ». Згодом він нагадує про своє прохання: «В іншому листі я просив вислати мені правила для 1, 2 і 3 тижнів Вправ і інші, нові речі, якщо щось додалось». Чи слід бачити в цих останніх правилах нариси директив для давання Вправ? У ті часи, за десять років до затвердження і видання книжки, мені це здається малоймовірним. Я би скоріше побачив тут вказівку на те, що в тамті часи сам текст Вправ вважався ще незакінченим, і тому його можна було доповнювати. 

Доповнення могли тоді стосуватись лише другорядних пунктів. Але слід признати, що ми не володіємо жодними даними про те, коли деякі, навіть дуже важливі, частини (роздуми «Про три класи людей» чи «Про три ступені смирення») ввійшли до Вправ, і про їх приналежність до початкового ядра. По суті, апріорне твердження, нібито всі частини, які складають суть книжки, сягають своїм корінням Манреси, вимагає винятково непростого й тонкого підходу: значення цієї «суті» буде різним в залежності від того, яке уявлення ми будемо мати про основну мету Вправ. І, що найважливіше, ми не можемо вважати без додаткових доказів, що ранні свідки, які доводили манреське походження цієї суті, розуміли її так само, як розуміємо її ми після трьох століть застосування Вправ. Отож треба задовольнятися лише достовірними фактами: перші й головні витоки Вправ лежать в досвіді, здобутому в Манресі; з тих часів існує корпус письмових документів, які святий застосовував в своєму апостольстві; ці документи містили, по меншій мірі, основу першого «тижня», роздуми  «Про Небесного Царя» і «Про два стяги», споглядання таїн життя Ісуса, замітки про вибір життєвого стану, способи здійснення молитви, принципи духовного розпізнавання… Здається, що більше нічого ми не можемо стверджувати з впевненістю, хоча ймовірно, що й інші частини тоді вже існували, принаймні як нариси.