6. Учні поза Орденом  

Для повноти картини потрібно би добавити щось про те, як він вчив і направляв людей поза Товариством. Але про це ми маємо лише часткову інформацію. Ми знаємо, що, навіть ставши генералом, він продовжував сповідати і навчати, по крайній мірі, кількох людей, серед яких є й такі, чиї імена нам відомі, наприклад, художник Якопіно дель Конте, який напише його посмертний портрет, посол Маскареньяс і його дружина, віце-король Сицилії Хуан де Вега… В нас є також листи, написані ним сестрі Терезі Реяделл з монастиря св. Клари в Барселоні, якій Ігнатій у 1536 р. написав два цікавих листи з напуттями. Він пише їй також у 1543 і 1547 рр. У двох останніх листах від 1549 р. він, незважаючи на всі прохання Реяделл, її настоятельки і покровителів, відмовляється прийняти монастир св. Клари під послух Товариства. 

Із документів відразу стає ясно, що основним знаряддям освячення, який користується святий, працюючи навіть з тими, хто вже повністю визначив своє мирське чи духовне покликання, є Духовні Вправи. Знаємо про лист, який він написав із Венеції 16 листопада 1536 р. своєму колишньому духівникові з Алькали Мануелю Міоні: він не знаходить кращого способу виразити йому свою вдячність, як тільки запросити його на місячні Духовні вправи. Він вговорює його так: «Ради любові до Господа Бога нашого і жорстокої смерті, яку Він прийняв ради нас, я прошу Вас приступити до Вправ». Третій раз він пробує те саме: «Двічі і тричі і стільки разів, скільки можу, я прошу Вас, ради служіння Богові, про те, про що вже говорив вам, щоб у майбутньому Його Божественна Велич не змогла мені дорікнути, що я не просив Вас із усіх сил, так як у цьому житті я не можу ні подумати, ні збагнути, ні зрозуміти нічого кращого, що дозволяло би в такій мірі не тільки знайти користь для себе самого, але й принести плоди, допомогу і користь іншим людям; якщо Ви не відчуваєте в цьому необхідності ради першого, то побачите, що це придасться Вас ради другого, і набагато більше, ніж Ви уявляєте». Тих, кому Ігнатій сам давав Вправи в Італії, Венеції, Римі, було відносно небагато. Відомо, що він вирушив на місяць до Монтекассіно, аби дати їх послові Карла V Ортису. 

Отож, нема нічого дивного в тому, що в небагатьох відомих нам порадах і вказівках для сторонніх людей він пояснює ті самі основні думки, що й своїм синам, і в першу чергу, думки про служіння Богові і про Божу славу, яку він завжди, особливо в листуванні, згадує, закінчуючи свої листи. Він також наголошує на необхідності боротьби з невпорядкованими пристрастями шляхом іспиту совісті й самозречення. 

Але існують також і відмінності. Щодо щоденного причастя поради для сестри Реяделл інші, ніж для схоластиків. 15 листопада 1543 р. він пише їй, згадуючи практику древньої Церкви і вчення Отців: «Оскільки все є саме так навіть при відсутності добрих знаків і благих внутрішніх поривів, то головним критерієм є свідчення нашої совісті. Знайте: оскільки все це дозволено вам в Господі, якщо Ви вважатимете, не маючи на душі явних смертних гріхів або тих, які Вам такими видаються, що Ваша душа знаходить більше користі і більше запалюється любов’ю до Господа й Творця, і якщо Ви причащаєтесь із таким наміром, знаючи з досвіду, що ця свята їжа Вас підтримує, заспокоює і дає Вам натхнення і, живлячи Вас, допомагає Вам зростати в служінні Богові і Його славі, не сумнівайтесь, що Вам це дозволено і буде краще причащатись щоденно». Без сумніву, ми маємо справу з індивідуальною порадою, яка стосується, ймовірно, важкою ситуації адресата. Але тут важливу роль відіграла та обставина, що, на відміну від молодих єзуїтів, їй не потрібно було берегти сили і час для навчання, і тому була можливою більша свобода. Можна знайти те саме і в порадах щодо умової молитви: саме в листах до Реяделл і Борджії зустрічаються тексти, написані Ігнатієм, в яких виразно відображено щось з його особистого досвіду влитої споглядальної молитви. Між іншим, слід відмітити, що це відносно ранні листи, які попереджують настанови, в яких святий на основі власного досвіду буде проявляти більшу стриманість щодо довгих молитов. 

Таким чином, як вихователь і наставник душ Ігнатій передовсім намагається вірно передати послання, дане йому Богом, щодо дарів містичного життя, вірно розповсюджувати духовність служіння ради любові. І в той самий час, цілком незалежно від свого духовного шляху, він направляє кожного окремими шляхами, накресленими їм Богом. І тому він дуже слухняно вивчав уроки досвіду, був проникливим і рішучим у розпізнаванні основної Божої волі про кожну душу і намагався виконати її будь-якою ціною. Він постійно намагався пізнавати ці душі щораз глибше і враховувати всі їхні характерні особливості. Він дивився на них дуже широко, ніколи не розглядав їх відособлено, але завжди в границях життя Церкви. Він був настільки реалістичним, що ніколи не плутав прості засоби зі справжньою метою, другорядне з головним. І, перш за все, він був переповнений милосердям, глибоко люблячи ці душі всією своєю любов’ю до Христа, їхнього Визволителя, для Якого хотів їх завоювати. Він забував про себе в усьому, і тут, в духовному керівництві, як і всюди, думав лише про одне: про служіння – найкраще служіння, про більшу Божу славу, про свого всевишнього Господа і возлюбленого Вчителя.