6. Учні поза Орденом
Для повноти картини потрібно би добавити щось
про те, як він вчив і направляв людей поза Товариством.
Але про це ми маємо лише часткову інформацію. Ми знаємо,
що, навіть ставши генералом, він продовжував сповідати і
навчати, по крайній мірі, кількох людей, серед яких є й
такі, чиї імена нам відомі, наприклад, художник Якопіно
дель Конте, який напише його посмертний портрет, посол
Маскареньяс і його дружина, віце-король Сицилії Хуан де
Вега… В нас є також листи, написані ним сестрі Терезі
Реяделл з монастиря св. Клари в Барселоні, якій Ігнатій у
1536 р. написав два цікавих листи з напуттями. Він пише
їй також у 1543 і 1547 рр. У двох останніх листах від
1549 р. він, незважаючи на всі прохання Реяделл, її
настоятельки і покровителів, відмовляється прийняти
монастир св. Клари під послух
Товариства.
Із документів відразу стає ясно, що основним
знаряддям освячення, який користується святий, працюючи
навіть з тими, хто вже повністю визначив своє мирське чи
духовне покликання, є Духовні Вправи. Знаємо про лист,
який він написав із Венеції 16 листопада 1536 р. своєму
колишньому духівникові з Алькали Мануелю Міоні: він не
знаходить кращого способу виразити йому свою вдячність,
як тільки запросити його на місячні Духовні вправи. Він
вговорює його так: «Ради любові до Господа Бога нашого і
жорстокої смерті, яку Він прийняв ради нас, я прошу Вас
приступити до Вправ». Третій раз він пробує те саме:
«Двічі і тричі і стільки разів, скільки можу, я прошу
Вас, ради служіння Богові, про те, про що вже говорив
вам, щоб у майбутньому Його Божественна Велич не змогла
мені дорікнути, що я не просив Вас із усіх сил, так як у
цьому житті я не можу ні подумати, ні збагнути, ні
зрозуміти нічого кращого, що дозволяло би в такій мірі не
тільки знайти користь для себе самого, але й принести
плоди, допомогу і користь іншим людям; якщо Ви не
відчуваєте в цьому необхідності ради першого, то
побачите, що це придасться Вас ради другого, і набагато
більше, ніж Ви уявляєте». Тих, кому Ігнатій сам давав
Вправи в Італії, Венеції, Римі, було відносно небагато.
Відомо, що він вирушив на місяць до Монтекассіно, аби
дати їх послові Карла V Ортису.
Отож, нема нічого дивного в тому, що в
небагатьох відомих нам порадах і вказівках для сторонніх
людей він пояснює ті самі основні думки, що й своїм
синам, і в першу чергу, думки про служіння Богові і про
Божу славу, яку він завжди, особливо в листуванні,
згадує, закінчуючи свої листи. Він також наголошує на
необхідності боротьби з невпорядкованими пристрастями
шляхом іспиту совісті й самозречення.
Але існують також і відмінності. Щодо щоденного
причастя поради для сестри Реяделл інші, ніж для
схоластиків. 15 листопада 1543 р. він пише їй, згадуючи
практику древньої Церкви і вчення Отців: «Оскільки все є
саме так навіть при відсутності добрих знаків і благих
внутрішніх поривів, то головним критерієм є свідчення
нашої совісті. Знайте: оскільки все це дозволено вам в
Господі, якщо Ви вважатимете, не маючи на душі явних
смертних гріхів або тих, які Вам такими видаються, що
Ваша душа знаходить більше користі і більше запалюється
любов’ю до Господа й Творця, і якщо Ви причащаєтесь із
таким наміром, знаючи з досвіду, що ця свята їжа Вас
підтримує, заспокоює і дає Вам натхнення і, живлячи Вас,
допомагає Вам зростати в служінні Богові і Його славі, не
сумнівайтесь, що Вам це дозволено і буде краще
причащатись щоденно». Без сумніву, ми маємо справу з
індивідуальною порадою, яка стосується, ймовірно, важкою
ситуації адресата. Але тут важливу роль відіграла та
обставина, що, на відміну від молодих єзуїтів, їй не
потрібно було берегти сили і час для навчання, і тому
була можливою більша свобода. Можна знайти те саме і в
порадах щодо умової молитви: саме в листах до Реяделл і
Борджії зустрічаються тексти, написані Ігнатієм, в яких
виразно відображено щось з його особистого досвіду влитої
споглядальної молитви. Між іншим, слід відмітити, що це
відносно ранні листи, які попереджують настанови, в яких
святий на основі власного досвіду буде проявляти більшу
стриманість щодо довгих молитов.
Таким чином, як вихователь і наставник душ
Ігнатій передовсім намагається вірно передати послання,
дане йому Богом, щодо дарів містичного життя, вірно
розповсюджувати духовність служіння ради любові. І в той
самий час, цілком незалежно від свого духовного шляху,
він направляє кожного окремими шляхами, накресленими їм
Богом. І тому він дуже слухняно вивчав уроки досвіду, був
проникливим і рішучим у розпізнаванні основної Божої волі
про кожну душу і намагався виконати її будь-якою ціною.
Він постійно намагався пізнавати ці душі щораз глибше і
враховувати всі їхні характерні особливості. Він дивився
на них дуже широко, ніколи не розглядав їх відособлено,
але завжди в границях життя Церкви. Він був настільки
реалістичним, що ніколи не плутав прості засоби зі
справжньою метою, другорядне з головним. І, перш за все,
він був переповнений милосердям, глибоко люблячи ці душі
всією своєю любов’ю до Христа, їхнього Визволителя, для
Якого хотів їх завоювати. Він забував про себе в усьому,
і тут, в духовному керівництві, як і всюди, думав лише
про одне: про служіння – найкраще служіння, про більшу
Божу славу, про свого всевишнього Господа і возлюбленого
Вчителя.

|