2. Перші товариші  

Припинення духовного апостольства не було цілковитим: Лайнез говорить, що в 1535 р., коли святий повинен залишити Париж, його оточує «десять чи дванадцять людей, які шляхом молитви вирішили служити нашому Господові, залишивши все мирське; двоє з них стали францисканцями, один пізніше покинув чернече життя. Інші десятеро залишились в Парижу…». Таким чином ми підходимо до низки довершених «перемог» – перемог над тими, хто 15 серпня 1534 р. посвятив себе служінню Христу і Його намісникові: Фавром, Ксаверієм, Лайнезом, Сальмероном, Бобаділою і Родрігезом, а також над тими, хто приєднається до них пізніше: Ле Же, Брое і Кодюром. Як Ігнатій готував цю першу групу і всіх тих, які, поступово зростаючи чисельно, сформували ядро Ордену Єзуїтів? 

У цьому процесі підготування необхідно розрізнити два періоди: перший, коли святий думає лише про те, щоб мати друзів в убогому й апостольському житті; другий, коли, вирішивши разом з ними в 1539 р. заснувати чернечий орден і отримавши в 1540 р. від Павла ІІІ підтвердження вибраного ним способу життя, він повинен буде зайнятись набором рекрутів і їх регулярним вишколом. Розглянувши методи, які він застосовував у кожному з цих періодів, необхідно було би коротко затриматись на його благодатному впливі на людей поза Товариством. 

Про духовний вишкіл його перших товаришів між 1530 і 1540 р. ми маємо лише фрагментарну інформацію, яка дає можливість побачити лише зовнішні обставини. Між іншим, не підлягає сумніву один важливий факт: для всіх головним знаряддям підготовки служили Вправи, які відбувалися на протязі одного місяця. Фавр робить їх на початку 1534 р., будучи вже багато років прив’язаним до Ігнатія, за порадою якого він робить генеральну сповідь перед доктором Кастро, майбутнім картузом, який робив Вправи у 1528 р. Що стосується інших, то ми не знаємо точних дат, коли вони робили тридцятиденні вправи, але, як здається, всі вони, як і Фавр, робили їх через деякий час після знайомства з Ігнатієм. Чи не цим досвідом керувався Ігнатій, коли писав у своїх заувагах (ДВ 18), що лиш душі, попередньо приготовані, зможуть у всій повноті скористатись плодами Вправ, виконаних повністю? 

Рисою, яка нагадує «ранню Церкву» Ігнатія в Манресі, є суворе покаяння, в якому виконувались ці Вправи. Святий сам розкаже Гонзальвезу да Камарі про цю «строгість, з якою викладались Вправи на початку; тоді ніхто їх не робив, не попостившись кілька днів, хоч ніхто не змушував цього робити. Тепер він не насмілився би дозволити навіть один день посту сильній людині, хоч раніше дозволяв це без усіляких сумнівів. Всі перші отці виконували вправи точно і суворо кожний окремо, і той, хто постив менше всіх, не їв і не пив три дні, і лише Симон Родрігез, не бажаючи залишати навчання і не тішачись міцним здоров’ям, не залишав свого дому і обходився без цих крайностей, а отець просто подавав йому теми роздумів тощо. Фавр виконував вправи у передмісті Сен-Жак тоді, коли по замерзлій Сені їздили саньми. Хоча отець звертав увагу на те, чи не злипаються губи у тих, хто виконував вправи, щоб взнати, чи вони постяться, то коли він оглянув Фавра, то виявив, що той вже шість днів нічого не їсть, спить в одній сорочці на дровах і медитує у дворі на снігу. Отець сказав йому: «Я впевнений, що тим ти не згрішив, навпаки, багато заслужив; через годину я прийду і скажу тобі, що робити». Отець пішов до церкви помолитись: він хотів, щоб Фавр постився стільки, скільки колись він сам постився, а до цього залишилось зовсім мало. Але, незважаючи на це бажання, він не посмів після молитви цього допустити. Він вернувся, щоб розвести вогонь і заставити його поїсти. Магістр Франциск, по причині своїх успіхів у стрибках, в доповнення до своїх постів перев’язав усе своє тіло і ноги шнурком, і так зв’язаний, що не міг ворухнутися, медитував».

Ми знову спостерігаємо життя, сповнене суворості й молитви, коли в 1537 р., після рукоположення, Ігнатій і його товариші розсіються по околицях Венеції, аби приготуватися до своєї першої меси. Спочатку, після прибуття до Венеції, вони розійшлися по «лікарнях» міста, щоби служити хворим: це були вчинки милосердя і апостольства, але й підготовчі вправи в самозреченні й смиренні, які через кілька років будуть міцно закріплені Конституціями майбутніх єзуїтів.