1. Перші спроби
Коли ми роздумуємо про те, як Ігнатій розумів і
реалізував духовний вишкіл своїх учнів, нас зразу дивує
те, що на цьому шляху він не добився повного успіху з
першого разу, але спочатку зазнав низку часткових
невдач.
Ми бачили, що вже в Манресі він починає
займатись «допомогою в духовних справах деяким душам, які
приходили до нього». Нам відомі деякі родини і окремі
побожні люди, які спілкувались з ним у той час, але ми
нічого не знаємо ні про методи, ні про результати цього
апостольства.
Після повернення зі Святої Землі, в Барселоні,
ми знову бачимо довкола прочанина невелике коло побожних
людей, і в перших рядах Ізабелу Розер і Інесу Паскваль.
Незважаючи на деякі деталі, відомі з розповідей Інеси і
її сина Хуана, ми не можемо виокремити нічого конкретного
щодо порад, за посередництвом яких він тоді керував
душами. Ми лише знаємо, що ці барселонські родини
зберегли тверду прив’язаність до нього і залишились
глибоко християнськими. І пізніше, Ізабела Розер буде
через листування просити порад студента, потім
засновника, до якого вона приєднається у Римі, щоб між
1543 і 1547 рр. заснувати під його керівництвом жіночу
спільноту (ця спільнота жінок-єзуїток була причиною того,
що Ігнатій відмовився від подібних спроб створити жіночу
вітку єзуїтів, хоч його до цього схиляли в Іспанії та
Португалії, а також просив Папу звільнити Орден від
постійного керівництва жіночими чернечими спільнотами).
Труднощі, які вона створить Ігнатію, заставляють думати,
що якщо він і зміг свою благодійницю перетворити в
серйозну християнку, то все-таки йому не вдалось
по-справжньому поставити її на шлях
святості.
Більш значущою і більш успішною, як здається,
була діяльність Ігнатія в деяких монастирях Барселони –
щоб оживити їхню ревність і повернути необхідний порядок.
Тут він займається апостольством у формі розмов, часом
кожний день; і нам відомо, що плоди були значні, щоб
спровокувати замах на його життя, який на два місяці
прикував його ліжка.
Нарешті, також у Барселоні він знайде трьох
друзів, готових розділити його спосіб життя: Каліста де
Са, Хуана де Артеагу і Лопе де Касереса, які підуть за
ним в Алькалу, де до них приєднається молодий француз Жан
Реналь. Четверо перших учнів розділять його життя в
бідності й молитві, їх не похитнуть ні труднощі, ні
випробування двох судових процесів в Алькалі, і підуть за
своїм наставником в Саламанку. Але коли він піде до
Парижу, то вони залишаться в Іспанії і розійдуться:
Реналь стане ченцем, інші будуть займатися іншими
справами. З тих, хто спілкувався з Ігнатієм в Алькалі,
лише його духівник Міона і Дієго де Егіа пізніше
вступлять у Товариство.
Разом з товаришами у святого в Алькалі були й
слухачки. Завдяки двом розслідуванням вікарія Фігероа,
хоч покази слухачок містять очевидні помилки, ми відносно
непогано обізнані з духовним порадами, які вони
отримували. Ігнатій їм «показував служіння Богові» –
відмітимо цей вираз. Він пояснював їм «три здатності
душі, п’ять почуттів, Божі заповіді, простий і
смертельний гріхи, заставляв їх двічі на день робити
іспит совісті та ходити до сповіді й причастя кожну
неділю…» Одним словом, все, що складає перший тиждень
Вправ, включаючи перший із «трьох способів здійснення
молитви». Він також учив їх не дивуватись і не сумувати в
стані спустошення, яке буде чергуватись з утіхою –
порада, яка провіщає майбутні «Правила духовного
розпізнавання» для першого тижня Вправ. Розслідування
виявляє стан нервового збудження, в якому перебували
слухачки Ігнатія, їхні припадки й зомління. Він явно
приписує ці ексцеси дияволові, який, будучи роздратований
успіхами цих жінок в благочесті, терзає їх спокусами і
заставляє непритомніти від відрази, яку вони в собі
відчувають; святий потішає, бачачи їх в такому стані,
заохочує зберігати рішучість у спокусах і говорить, по
їхніх словах, що якщо вони будуть так чинити, то все
зникне через два місяці; все це йому відоме з досвіду, за
винятком зомлінь, яких він не переживав.
Ці дрібні деталі цікаві тому, що показують, що
Ігнатій вже тоді володів, по крайній мірі, частиною
методів, які входять у Вправи, і був достатньо
просвіченим і досвідченим у духовних речах, щоб
допомагати людям уникати нерозумних вчинків, які так
легко було чинити в подібному середовищі, як показують
перші суди «алумбрадос», сучасні тим подіям:
розторопність святого проявляється в його настійних
спробах відговорити Марію дель Вадо і її дочку від думки
подорожувати по світі, щоб вправлятися в бідності й
чистоті, в яких вони могли не гірше вправлятися і в
Алькалі. Водночас ми бачимо, як він проходить «школу»
духовного керівництва: якщо ми співставимо те, що можна
витягнути з цих матеріалів, з тими настановами, які
пізніше глава Товариства буде давати своїм монахам, ми
відчуємо прогрес, які цей і наступний досвід спричинили в
непростому мистецтві керування душами.
Ніщо не свідчить про те, що в Парижу він також
займався апостольством серед жінок. Це легко пояснюється
тим, що Ігнатій не знав французької мови або знав її
недостатньо, у той час як в університетських колах латина
дозволяла йому спілкуватись з неіспанцями, наприклад, з
Пьєром Фавром. Між тим і тут свої перші перемоги – хоч
недовговічні – він отримав над своїми співвітчизниками.
Після першої подорожі до Фландрії за засобами для
існування у 1528 р. Ігнатій дає вправи трьом іспанцям,
Хуану де Кастро, Педро де Перальте і Амадору, зміни в
житті яких створили Ігнатію серйозні труднощі. Тоді ж,
каже він нам, «він почав з більшим напруженням, ніж
звичайно, віддаватись духовним вправам». Пізніше, у 1535
р., Ігнатій знов зустріне Кастро, тепер картуза монастиря
Вааль-де-Крісто, а Перальта, коли стане каноніком в
Толедо, допоможе єзуїтам, коли вони будуть мати проблеми
з Сілісео. Але жоден з цих трьох не залишиться з ним, щоб
заснувати Орден. Лайнез дозволяє нам заглянути в його
більш широку апостольську діяльність в університетських
колах. «В колегії, де він перебував, – розповідає Лайнез,
– багато людей вирішили висповідатись і причаститись,
інші – повністю залишити світ, ставши на шлях бідності й
хреста, треті в ступили в ордени, де постійно подавали
добрий приклад: одні в Орден св. Франціска, інші в Орден
св. Домініка, треті – до картузів». Здається, що в часі
вивчення вільних мистецтв Ігнатій майже повністю
відмовився від апостольства серед студентів; саме цим він
пояснює спокій, яким тоді насолоджувався: «Причина в
тому, що я ні з ким не говорю про Божественні речі»,
розраховуючи при цьому відновити бесіди після закінчення
курсу.

|