1. Перші спроби  

Коли ми роздумуємо про те, як Ігнатій розумів і реалізував духовний вишкіл своїх учнів, нас зразу дивує те, що на цьому шляху він не добився повного успіху з першого разу, але спочатку зазнав низку часткових невдач. 

Ми бачили, що вже в Манресі він починає займатись «допомогою в духовних справах деяким душам, які приходили до нього». Нам відомі деякі родини і окремі побожні люди, які спілкувались з ним у той час, але ми нічого не знаємо ні про методи, ні про результати цього апостольства. 

Після повернення зі Святої Землі, в Барселоні, ми знову бачимо довкола прочанина невелике коло побожних людей, і в перших рядах Ізабелу Розер і Інесу Паскваль. Незважаючи на деякі деталі, відомі з розповідей Інеси і її сина Хуана, ми не можемо виокремити нічого конкретного щодо порад, за посередництвом яких він тоді керував душами. Ми лише знаємо, що ці барселонські родини зберегли тверду прив’язаність до нього і залишились глибоко християнськими. І пізніше, Ізабела Розер буде через листування просити порад студента, потім засновника, до якого вона приєднається у Римі, щоб між 1543 і 1547 рр. заснувати під його керівництвом жіночу спільноту (ця спільнота жінок-єзуїток була причиною того, що Ігнатій відмовився від подібних спроб створити жіночу вітку єзуїтів, хоч його до цього схиляли в Іспанії та Португалії, а також просив Папу звільнити Орден від постійного керівництва жіночими чернечими спільнотами). Труднощі, які вона створить Ігнатію, заставляють думати, що якщо він і зміг свою благодійницю перетворити в серйозну християнку, то все-таки йому не вдалось по-справжньому поставити її на шлях святості. 

Більш значущою і більш успішною, як здається, була діяльність Ігнатія в деяких монастирях Барселони – щоб оживити їхню ревність і повернути необхідний порядок. Тут він займається апостольством у формі розмов, часом кожний день; і нам відомо, що плоди були значні, щоб спровокувати замах на його життя, який на два місяці прикував його ліжка. 

Нарешті, також у Барселоні він знайде трьох друзів, готових розділити його спосіб життя: Каліста де Са, Хуана де Артеагу і Лопе де Касереса, які підуть за ним в Алькалу, де до них приєднається молодий француз Жан Реналь. Четверо перших учнів розділять його життя в бідності й молитві, їх не похитнуть ні труднощі, ні випробування двох судових процесів в Алькалі, і підуть за своїм наставником в Саламанку. Але коли він піде до Парижу, то вони залишаться в Іспанії і розійдуться: Реналь стане ченцем, інші будуть займатися іншими справами. З тих, хто спілкувався з Ігнатієм в Алькалі, лише його духівник Міона і Дієго де Егіа пізніше вступлять у Товариство. 

Разом з товаришами у святого в Алькалі були й слухачки. Завдяки двом розслідуванням вікарія Фігероа, хоч покази слухачок містять очевидні помилки, ми відносно непогано обізнані з духовним порадами, які вони отримували. Ігнатій їм «показував служіння Богові» – відмітимо цей вираз. Він пояснював їм «три здатності душі, п’ять почуттів, Божі заповіді, простий і смертельний гріхи, заставляв їх двічі на день робити іспит совісті та ходити до сповіді й причастя кожну неділю…» Одним словом, все, що складає перший тиждень Вправ, включаючи перший із «трьох способів здійснення молитви». Він також учив їх не дивуватись і не сумувати в стані спустошення, яке буде чергуватись з утіхою – порада, яка провіщає майбутні «Правила духовного розпізнавання» для першого тижня Вправ. Розслідування виявляє стан нервового збудження, в якому перебували слухачки Ігнатія, їхні припадки й зомління. Він явно приписує ці ексцеси дияволові, який, будучи роздратований успіхами цих жінок в благочесті, терзає їх спокусами і заставляє непритомніти від відрази, яку вони в собі відчувають; святий потішає, бачачи їх в такому стані, заохочує зберігати рішучість у спокусах і говорить, по їхніх словах, що якщо вони будуть так чинити, то все зникне через два місяці; все це йому відоме з досвіду, за винятком зомлінь, яких він не переживав. 

Ці дрібні деталі цікаві тому, що показують, що Ігнатій вже тоді володів, по крайній мірі, частиною методів, які входять у Вправи, і був достатньо просвіченим і досвідченим у духовних речах, щоб допомагати людям уникати нерозумних вчинків, які так легко було чинити в подібному середовищі, як показують перші суди «алумбрадос», сучасні тим подіям: розторопність святого проявляється в його настійних спробах відговорити Марію дель Вадо і її дочку від думки подорожувати по світі, щоб вправлятися в бідності й чистоті, в яких вони могли не гірше вправлятися і в Алькалі. Водночас ми бачимо, як він проходить «школу» духовного керівництва: якщо ми співставимо те, що можна витягнути з цих матеріалів, з тими настановами, які пізніше глава Товариства буде давати своїм монахам, ми відчуємо прогрес, які цей і наступний досвід спричинили в непростому мистецтві керування душами. 

Ніщо не свідчить про те, що в Парижу він також займався апостольством серед жінок. Це легко пояснюється тим, що Ігнатій не знав французької мови або знав її недостатньо, у той час як в університетських колах латина дозволяла йому спілкуватись з неіспанцями, наприклад, з Пьєром Фавром. Між тим і тут свої перші перемоги – хоч недовговічні – він отримав над своїми співвітчизниками. Після першої подорожі до Фландрії за засобами для існування у 1528 р. Ігнатій дає вправи трьом іспанцям, Хуану де Кастро, Педро де Перальте і Амадору, зміни в житті яких створили Ігнатію серйозні труднощі. Тоді ж, каже він нам, «він почав з більшим напруженням, ніж звичайно, віддаватись духовним вправам». Пізніше, у 1535 р., Ігнатій знов зустріне Кастро, тепер картуза монастиря Вааль-де-Крісто, а Перальта, коли стане каноніком в Толедо, допоможе єзуїтам, коли вони будуть мати проблеми з Сілісео. Але жоден з цих трьох не залишиться з ним, щоб заснувати Орден. Лайнез дозволяє нам заглянути в його більш широку апостольську діяльність в університетських колах. «В колегії, де він перебував, – розповідає Лайнез, – багато людей вирішили висповідатись і причаститись, інші – повністю залишити світ, ставши на шлях бідності й хреста, треті в ступили в ордени, де постійно подавали добрий приклад: одні в Орден св. Франціска, інші в Орден св. Домініка, треті – до картузів». Здається, що в часі вивчення вільних мистецтв Ігнатій майже повністю відмовився від апостольства серед студентів; саме цим він пояснює спокій, яким тоді насолоджувався: «Причина в тому, що я ні з ким не говорю про Божественні речі», розраховуючи при цьому відновити бесіди після закінчення курсу.