7. Особливості ігнатіанської містики  

В духовному щоденнику ця містика постає перед нами головно як тринітарна і євхаристична – з точки зору об’єкта; скоріше як містика служіння любові, ніж як містика любовного з’єднання – з точки зору загальної орієнтації; скоріше як результат божественної дії на все людське життя, розумове й фізичне, ніж як містика самозаглиблення – з психологічної точки зору. 

Передовсім, це тринітарна й євхаристична містика. В 1553 р., диктуючи свою автобіографію Гонзальвезу да Камарі, Ігнатій відмітить, що після видінь Тройці в Манресі він «з крайнім благоговінням почитав Пресвяту Трійцю і тому кожний день молився трьом Особам окремо». І завершить, що «на все життя в нього залишилось це враження від почуття великого благоговіння при молитві до Пресвятої Трійці». Було би важко виявити більший містичний розквіт цього почуття від того, який вгадується в щоденнику за 1544 р. 

І цей розквіт дуже відчутний: на 50 сторінках видання Monumenta містяться подробиці отриманих благодатей, тут ми знаходимо 170 уривків, що відносяться до Трійці. Але значення має не стільки кількість цих уривків, ні навіть кількість мес, відслужених Трійці, скільки місце цієї таїни серед влитих благодатей, дарованих святому. Із витягів, які він обвів чорнилом, тому що в них описуються важливі дари, дванадцять описують видіння Трійці, чотири стосуються Ісуса, Христа-Людини в ролі Посередника Трійці. 

Дуже різноманітні «прозріння» Ігнатія, пов’язані з цією таїною. 11 лютого він «відчув або побачив» Святого Духа, але так і не зміг «ні побачити, ані відчути жодну з двох других Божественних Осіб». 27 лютого він бачить себе зануреним в лоно Пресвятої Трійці, хоч і відрізняє «не так чітко, як раніше, три Особи». 28 він бачить людську природу Ісуса «біля ніг Пресвятої Трійці». 29 він має прозріння щодо «трьох Осіб, і в Отці – Другу і Третю». 

В інших місцях божественна Сутність являє Себе в Своїй одності: 3 березня він благоговіє перед Пресвятою Трійцею, не бачачи «так, як в минулі дні, Осіб окремо», але відчуваючи, «ніби в світлій ясності, одну Сутність». Його благоговіння спрямовується «до Пресвятої Трійці, без "впізнання" чи бачення трьох Осіб окремо: просто сприйняття чи представлення Пресвятої Трійці». І він додає: «Точно так само кілька разів відчував те саме, підносячись до Ісуса, ніби знаходжусь в Його тіні, ніби Він мене веде; але благодать від Пресвятої Трійці не зменшилась: навпаки, здавалось, що ще тісніше з’єднуюсь з Божественною Величчю. І під час молитов до Отця не міг і не відчував бажання отримати благоговіння – хіба що всього декілька разів, коли інші Особи являлись мені в Ньому, так що посередньо чи безпосередньо все зверталось до Пресвятої Трійці». 6 березня, на словах Teigitur під час меси, святий бачить «не тьмяно, а ясно, і дуже ясно, Само Божественне Створіння, або Сутність, у виді кулі…, і з цієї Сутності з’являвся чи виходив Отець, так що на словах «Тебе», тобто «Отець», Божественна Сутність постала мені раніше від Отця». Того самого дня після меси має місце це саме видіння Божественної Сутності в формі кулі, але на цей раз з Трьома Особами, Які всі виходили чи з’являлись із Сутності, «не виходячи за границі кулеподібного видіння». 10 березня його знову навідує видіння Сутності й Отця, спочатку Сутності, а потім Отця, «тобто, – він додає, – благоговіння спрямовувалось спочатку до Сутності, а потім до Отця». 

У декількох приведених текстах вже показалась ще одна риса цих видінь: явна домінація Трійці, Яка всюди постає як зосередження всього. Душа Ігнатія бачить або відчуває людську природу Христа, Пресвяту Діву, святих, але завжди явно – як посередників чи заступників, головна роль яких – вести його до Трійці, випрошувати для нього прихильність або прощення Трьох Божественних Осіб. 

23 лютого, під час приготування до меси, святий відчуває потяг наслідувати Ісуса. Йому здається: оскільки Ісус – глава Товариства, то це самий вагомий доказ на користь того, щоб прийняти, за Його прикладом, повну вбогість, і йому здається, що «це деяким чином справа Пресвятої Трійці, явлення Ісуса або відчування Його», що нагадує йому видіння в Лясторта, коли «Отець помістив мене разом із Сином». Наступного дня він відчуває, що твердження, яке він бажав отримати від Пресвятої Трійці щодо свого вибору відносно вбогості, передане йому через Сина. Він просить Ісуса отримати для нього прощення в Трійці за те, що кілька днів назад проявляв до неї недостатню пошану. 25, на месі, в молитвах, звернених до Отця, він відчуває, що Ісус «представляє або супроводжує промовлені ним молитви до Отця». 

15 лютого, після помилки, згаданої вище, він, червоніючи, просить заступництва у Пресвятої Діви і відчуває, що Отець задоволений тим, що за нього молиться Марія, «бачити Яку я не міг». На месі він «відчував і бачив», що Пресвята Діва заступається за нього перед Отцем; це почуття супроводжує його в молитвах до Отця і Сина, і він не може не відчувати, що саме завдяки Їй до нього приходять благодаті, і не може не знати при освяченні, що Її тіло – в Її Сині, «з таким розумінням, що і не описати». 

Містика Ігнатія є не тільки тринітарною, але і в вищій мірі євхаристичною. Але не в цьому значенні, що в ній ми знаходимо такі ж чисельні прозріння щодо цього Таїнства, які щойно згадали щодо таїни Трійці. В Манресі, як ми бачили, він мав великі євхаристичні просвічення; в «Щоденнику» ми нічого подібного не знаходимо. Єдине «зрозуміння», пов’язане з цим Таїнством, – щойно зачитане, отримане 15 лютого. До цього можна додати «думку чи судження» від 10 березня «про те, що, виконуючи обов’язок служити Месу, мені треба діяти або бути як ангел»; і це все. Зате щоденна меса є очевидним зосередженням благодатей, які він підмічає увесь день. Пробудження і вставання з думкою про месу, молитва і внутрішнє приготування до меси, приготування вівтаря і риз, початок меси і різні її частини, подячна молитва – ось моменти, з якими пов’язана велика кількість відмічених ним благодатей. І навіть ті, які він отримує на протязі дня, майже завжди виявляються продовженням або завершенням ранішніх. У першій частині рукопису немає жодного дня, коли б у записах Ігнатія явно не згадувався зв’язок отриманих дарів з месою. У другій частині, де, починаючи з 13 березня, замітки стають коротшими і, нарешті, в кінці травня, зводяться майже повністю до згадок про отримані сльози, ці замітки робляться завжди і представлені алгебраїчними значками, що розпочинають записи кожного дня і означають зв’язок цих дарів з месою: «перед, на, після». 

Приведені приклади дозволяють зауважити: прозріння щодо Трійці стосуються Осіб, до Яких звернені, до Який «застосовуються» молитви меси, тих Осіб, які зв’язані зі словами цих молитов. 25 лютого дари, поєднані зі святою людською природою Христа і отримані після розмови з кардиналом Карпі, продовжують дари меси. Те саме відбувається і 4 березня з дарами, з прозріннями про Трійцю, отриманими під час перебування у кардинала Бургоса, а потім на вулицях, і 6 березня разом з видінням Божественної Сутності, які навідували Ігнатія в базиліці св. Петра: йому являється «у тому ж світлому кольорі… Це ж Саме Божественне Створіння» і «точно так само», як і перед тим, під час його особистої меси. Таким чином влиті дари, якими Бог наділяє Ігнатія, зосереджуються на жертвоприношеннях Христа, а головне місце в них займає Пресвята Трійця. 

Якщо, розглянувши їхній предмет, ми зупинимось на їхній природі, на загальному спрямуванні, то зауважимо, передовсім, наступне: в житті цього святого ні дари пізнання, подаровані розуму, ні дари любові, подаровані волі, виразно не переважають одні одних. Ми вже відмічали чисельні й великі прозріння, особливо пов’язані з Трійцею; дари влитої любові не видаються ні менш чисельними, ні менш гідними захоплення. У м’ясопусну неділю, 17 лютого, під час меси і особливо під час читання (2 Кор 11, 19…), він проливає рясні сльози, не відчуваючи «ні розуміння, ні різниць в Особах або у відчуванні щодо них, але сильну любов, жар і велику солодкість у Божественному, зі значною втіхою». 4 березня він проглядає «Вхідну пісню» меси, «увесь спрямований до благоговіння й любові, підносячись до Пресвятої Трійці». Потім, під час приготування до меси, він «залився слізьми, заридав і відчув настільки сильну любов, що здалось, ніби дуже тісно наблизився до любові Пресвятої Трійці, настільки світлої й солодкої, що подумалось: це насичене «відвідання» і любов відмічені особливо і виділяються з числа інших «відвідувань». Коли він увійшов у каплицю і одягнувся, то «у великій надмірності залився сльозами, заридав і відчув сильну любов, а це все від любові до Пресвятої Трійці». На початку меси від надміру сліз він відчуває в одному оці таку біль, що боїться його пошкодити… В кінці, кажучи: «Placeat tibi, Sancta Trinitas», він відчуває «надзвичайно сильну любов», заливається «великим сльозами» і замічає, що всі дари, отримані до і під час меси, «спрямовувались до Пресвятої Трійці, підносячи й захоплюючи мене до її любові». Після меси, коли він молився біля вівтаря, то переживає «таке сильне ридання і вилив сліз, які повністю спрямовуються до Пресвятої Трійці, що подумалось: не хочу підніматись з колін, відчуваючи таку любов і таку духовну солодкість». 

Таким чином, якщо ми захочемо звернутися до стародавнього поділу споглядальних душ на серафичні і херувимські, в залежності від того, чи Бог спрямовує їх з допомогою влитих дарів, які торкають більш явно і безпосередньо волю або розум, то не зможемо зарахувати св. Ігнатія до жодної з цих двох категорій. Скоріше ми зможемо зарахувати його до третьої, доданої монсеньйором Содро, категорії під назвою ангельські. В цих душах влиті дари зосереджуються не тільки для того, щоб зв’язати з Богом лише чисто духовні здібності людини. Вони торкають також конкретні й практичні здібності, пам’ять і уяву, і тим самим, за посередництвом цих здібностей і безпосередньо, спонукають людину не тільки до єдності, але й до служіння. 

Дуже помітною і чіткою рисою щоденника Ігнатія, як і всіх наявних документів про його внутрішнє життя, є повна відсутність того, що можна би назвати «шлюбним» аспектом містичного союзу. В Духовних Вправах (353 і 365) він представлятиме нам Церкву як Наречену Христа, але ніде не розглядає душу як наречену Бога, Христа. Ніде ця єдність з Трійцею й Ісусом, яку він описує усіма можливими способами і представляє як щось глибоко інтимне, не розглядається ним як духовний шлюб. Ця єдність не постає також і як перетворювальний союз, що перетоплює життя душі в життя Бога і якимось чином змушує наше власне життя зникнути в житті присутнього в нас Христа. Ніщо в нашому святому не нагадує ліризм «Духовної пісні» або «Живого полум’я» св. Іоанна від Хреста: в засновнику Товариства немає не тільки чудового поетичного дару кармелітського вчителя; у творах Ігнатія немає жодних рис, характерних для містики св. Іоанна – палаючого устремління до рівності любові, до досконалої єдності в повній наготі духа, передчуття присутності Возлюбленого за завісою, що стає все тоншим і тоншим, цього руху до ясного бачення. 

Напроти, у всіх його відношеннях з божественними Особами, з Христом переважає покірний і сповнений любові погляд слуги, турбота про те, щоби відрізнити найтонші нюанси цього служіння, яке Він бажає, великодушне устремління виконати бажане повністю і досконало, чого б це не коштувало, в радісному пориві любові, і водночас з глибоким почуттям безмежної величі Бога і Його трансцендентної святості. Таким чином, через двадцять років ми знову знаходимо ці думки про величне служіння найбільшому з Учителів, Чия благодать вже відірвала від світу пораненого в Памплоні. 

Дуже значуща з цієї точки зору вся перша частина «Щоденника», з 2 лютого по 12 березня, повністю зайнята роздумами про бідність церков Товариства: чи необхідно виключити всякі постійні прибутки, і не тільки для утримання ченців, але також і для утримання богослужбових видатків будинків ченців? Сорок днів Ігнатій, зі свого боку, сам буде застосовувати всі поради, які дає у Вправах для здійснення доброго вибору, для пізнання Божої волі у визначеному питанні. Але благодаті, даровані йому в цей період, навіть влиті, будуть спрямовані до однієї мети: до розпізнавання Божої волі. Основне місце в цих роздумах займає, згідно з другою порою вибору у Вправах (176), досвід внутрішніх порухів, які старанно записуються з перших днів: 2 лютого надмір благоговіння і сліз, і все схиляє швидше до «нічого», до того, щоб нічого не мати; те саме відбувається 3, 4, 5, 6 і 7 лютого. Ігнатій підносить Богові своє рішення не приймати жодного майна для церков і відмічає отримані благодаті для підтвердження цього, наприклад, 10 лютого. Згідно з тим, що радить людям, які виконують вправи, він не задовольняється однією вказівкою, але хоче отримати достатню ясність у своїх переживаннях, він просить довго і наполегливо, він звертається до своїх Посередників, щоб вони випросили в Бога виразно підтвердити його рішення. Такі моління, гарячі, часом тривожні, майже нетерпеливі, про отримання божественного підтвердження займуть більшу частину записів за ці сорок днів і 12 березня, пройшовши крізь сутінки та спокуси, завершаться останнім просвітленням і безповоротним рішенням. 

Ту саму загальну орієнтацію низки прозрінь і відчувань ми знаходимо і на початку другої частини «Щоденника», і вони поєднані зі смиренним преклонінням перед божественною Величчю. 14 березня з рясними слізьми і звичайним благоговінням, яке спрямовувалось то до Отця, то до Сина, Ігнатій відчуває, як його душу пронизує думка про те, з «якою пошаною і преклонінням я повинен, ідучи на месу, вимовляти ім’я нашого Господа Бога», і про те, що шукати треба не сліз, а цієї пошани і преклоніння. Він віддається цьому почуттю преклоніння, що йде не від нього, а від Бога, що лише підсилює благоговіння і сльози. Він переконаний, що «це і є той шлях, який Господь хотів мені вказати, коли в минулі дні я думав, що Він хоче мені щось показати; і тому, служачи месу, я переконався, що ця благодать і пізнання більше сприяють духовному розвитку моєї душі, аніж усі попередні». Цей дар влитого преклоніння зберігається і в наступні дні: слова acatamiento, reverencia, umildad кожний день повторюються в його записах з 14 по 27 березня. 30 березня проливається світло на любовний характер цього преклоніння: воно повинно породжуватись не страхом, а любов’ю. 4 квітня святий відмічає, що «не відчувши пошани чи преклоніння, сповненого любов’ю, потрібно шукати преклоніння, сповненого страхом, оглядаючись на власні промахи, щоб осягнути преклоніння, сповненого любові». Ці роздуми підказані, без сумніву, тим, що напередодні, 3 квітня, ані до меси, ані на ній, ані після неї в нього не було сліз, що він прийняв зі смиренням і упованням, а 4 квітня вже були сльози, просвічення і внутрішні почуття. 

Ми можемо запитати, чи така спрямованість містичних дарів, описана в щоденнику, не зумовлена служінням, пошуками і виконанням Божої волі, і, перш за все, особливими обставинами, в яких Ігнатій писав ці замітки. Але якщо зіставити між собою всі вказівки, які нам дають ці спостереження, які ми вже зробили і ще зробимо, то мені здається, що тут перед нами постійна особливість божественної дії на душу Ігнатія, що перебуває у повній згідності з усім, що відомо про його духовне життя, починаючи з перших кроків. Це покажуть і дальші спостереження, які ми зробимо на основі Вправ, Конституцій і листування, де думки про служіння Богові, про Його славу, знання і виконування Його волі направляють і підпорядковують собі все. Таким чином, поради і методи святого видаються нам, перш за все, відгомоном тих дарів, посередництвом яких Бог своїм провидінням задав рішучий напрямок його духовному життю, а також їхнім практичним застосуванням для інших. Так, наприклад, потрійна бесіда у Вправах, коли ми повинні просити в Марії, Христа і Небесного Отця необхідної для Вправ благодаті – що це, якщо не транспозиція містичних благодатей, про які ми говоримо? 

Містики любові не виключають розуму, а містики розуму не виключають любові. Ні перші, ні другі не виключають і не забувають про служіння Богові – як плід і необхідний наслідок з’єднання. Так само і містичний шлях Ігнатія не виключає єдності з Трійцею посередництвом віри й любові в Христі. Але як іншим містикам особливого характеру надає світло розуму чи полум’я любові, так і особливе обличчя містики Ігнатія творить великодушне і покірне служіння, сповнене любові, в якому, як в єдиному центрі, сходяться, зосереджуються і концентруються всі чудові влиті дари, якими він обдарований. 

Окрім того, якщо би було потрібно, то психологічні особливості цих дарів могли би підтвердити, що перед нами не містика самозаглиблення, єднання з Богом у самій глибині душі, так далеко, як тільки можливо, від усього чуттєвого, але божественний вплив, що охоплює всю душу повністю, з усіма її здатностями, які тільки можуть бути поставлені на служіння Богові.