3. Студентські роки  

Так відкривається другий період духовного життя Ігнатія, період, який починається разом з уроками магістра Ардеволя в Барселоні в 1524 р. і продовжується до від’їзду Ігнатія з Парижа в Аспейтію в березні 1535 р.: десять років навчання, що чергувались з більш-менш активним апостольством, в залежності від часу й обставин, але завжди відносно поміркованим. В розмові з Лайнезом, описаній у 1547 р., святий чітко відрізняє другий період від попереднього і наступного: «Те, що він отримав в Манресі, і те, що під час навчання називав своєю ранньою Церквою, було дуже маленьким в порівнянні з тим, що він переживав тепер». Тепер – означає в момент розмови, тобто між 1537 і 1547 р. Таким чином, період великих благодатей в Манресі змінюється «відволіканням на навчання», який пізніше змінюється періодом ще більших благодатей. Розмежування трьох періодів можна знайти також і в «Автобіографії», – там, де Ігнатій говорить про те, як він був у Віченці під час свого рукоположення у 1537 р.: «до нього навідувалось немало духовних видінь і він часто, сказати б, майже регулярно, відчував утіху; коли ж він перебував у Парижі, все було навпаки. В усіх цих мандрах він зазнав великих надприродних пізнань, схожих на ті, які зазвичай приходили до нього в Манресі». Рібаденейра, зі свого боку, повідомляє, що під час навчання Ігнатій повністю віддавався навчанню, задовольняючись месою і короткою молитвою. 

Як розуміти це «відволікання» в період навчання? Ясно, що якщо згадати його семигодинні молитви в Манресі, то «короткі молитви» в Парижі можна тлумачити доволі широко. Щодо двох років в Барселоні, то Хуан Паскваль, який спав з ним в одній кімнаті, свідчить про довгі нічні молитви Ігнатія, що переривались сльозами, зітханнями і екстазами; дочка Хуана також буде говорити про його екстази при виді зображення Тайної Вечері. Ми не маємо безпосередніх даних про його перебування в Алькалі й Саламанці, але деталі свідчень свідків, представлені на двох судових процесах в Алькалі в 1526 і 1527 рр., говорять про те, що Ігнатій багато часу відводив навчанню Духовних вправ і духовному керівництву ближнім, разом з ними довго молився і покутував. Таким чином, як нам підказує сам святий в розмові з Камарою, період його перебування в Парижі ми повинні розглядати як період навчання, відмінний від інших періодів. 

На жаль, в нас немає точних даних про те, якою було внутрішнє життя Ігнатія на протязі семи років – з лютого 1528 р. по березень 1535. Ми знаємо лише, по епізоду його подорожі до Руан, яку він відбув пішки, без їжі, що він відмовлявся, по меншій мірі в крайніх випадках, від безумств Манреси, і що Бог винагороджував його великим втіхами; він не відмовлявся від діл милосердя і апостольства, віддаючись їм в залежності від обставин. Але ми не знаємо, якою тоді була його молитва, яку він обмежував в часі, і які сокровенні думки володіли його душею і керували його вчинками. 

Оскільки Ігнатій був дуже спостережливим і вдумливим, то пережитий духовний досвід, події в Алькалі й дивна поведінка деяких жінок, яких він наставляв, знайомство, навіть поверхневе, з іспанським і французьким гуманізмом, з новонародженим протестантизмом, навчання філософії та богослов’я не могли не позначитись на його духовному житті, але деталі цих змін нам не відомі. І тільки пізніше ми попробуємо розпізнати деякі наслідки цих впливів. 

Але можна з певністю сказати, що «відволікання», про яке говорить святий, не слід трактувати як «розслаблення»; напроти, все, що ми знаємо про його зовнішнє життя в цей період, змушує нас вважати цей час періодом великого інтелектуального збагачення, хоч і в іншій формі, ніж в Манресі. Немає жодних причин вважати, що в молитві він тимчасово позбувся влитих дарів і повернувся до простої умової чи образної молитви або навіть досить спрощеної; його єдність з Богом напевно зберегла пасивний характер, який Боже провидіння, як видається, звичайно не забирає у вірних душ, яким дало це дар. Таким чином, Ігнатій залишається під проводом особливої й великої благодаті, яка зберігає в ньому головне – влиту єдність, але яскраві і незвичайні прояви цього божественного діяння в його душі вже не такі, якими були в Манресі і якими стануть в Італії. 

Побічним, але дуже тонким свідоцтвом думок, які надихали святого, служить лист від 10 листопада 1532 р. до його барселонської благодійниці Ізабели Розер. Ідея служіння і прослави стоїть на першому місці: «служіння і прославлення Божественної Величі»; служіння Богові; служіння Богові і Божа слава, слава Божа і служіння Богові; хвороба є благом, бо вчить «спрямовувати і направляти своє життя до Божої слави і служіння», служіння це ми звершуємо, воюючи зі світом і, за прикладом Христа, переносячи зневаги і наруги… В листі до брата Мартіна в тому самому році на одній сторінці Ігнатій тричі наголошує на «служінні й прославленні Бога», в поєднанні з туманним поясненням порядку діл любові, безсумнівним відгомоном богословських дискусій в Парижі. Отже, існує повна послідовність між думками, які ним володіли в Манресі, і тими, які пізніше знайдемо в Конституціях.