3. Студентські роки
Так відкривається другий період духовного життя
Ігнатія, період, який починається разом з уроками
магістра Ардеволя в Барселоні в 1524 р. і продовжується
до від’їзду Ігнатія з Парижа в Аспейтію в березні 1535
р.: десять років навчання, що чергувались з більш-менш
активним апостольством, в залежності від часу й обставин,
але завжди відносно поміркованим. В розмові з Лайнезом,
описаній у 1547 р., святий чітко відрізняє другий період
від попереднього і наступного: «Те, що він отримав в
Манресі, і те, що під час навчання називав своєю ранньою
Церквою, було дуже маленьким в порівнянні з тим, що він
переживав тепер». Тепер – означає в момент розмови, тобто
між 1537 і 1547 р. Таким чином, період великих благодатей
в Манресі змінюється «відволіканням на навчання», який
пізніше змінюється періодом ще більших благодатей.
Розмежування трьох періодів можна знайти також і в
«Автобіографії», – там, де Ігнатій говорить про те, як
він був у Віченці під час свого рукоположення у 1537 р.:
«до нього навідувалось немало духовних видінь і він
часто, сказати б, майже регулярно, відчував утіху; коли ж
він перебував у Парижі, все було навпаки. В усіх цих
мандрах він зазнав великих надприродних пізнань, схожих
на ті, які зазвичай приходили до нього в Манресі».
Рібаденейра, зі свого боку, повідомляє, що під час
навчання Ігнатій повністю віддавався навчанню,
задовольняючись месою і короткою
молитвою.
Як розуміти це «відволікання» в період
навчання? Ясно, що якщо згадати його семигодинні молитви
в Манресі, то «короткі молитви» в Парижі можна тлумачити
доволі широко. Щодо двох років в Барселоні, то Хуан
Паскваль, який спав з ним в одній кімнаті, свідчить про
довгі нічні молитви Ігнатія, що переривались сльозами,
зітханнями і екстазами; дочка Хуана також буде говорити
про його екстази при виді зображення Тайної Вечері. Ми не
маємо безпосередніх даних про його перебування в Алькалі
й Саламанці, але деталі свідчень свідків, представлені на
двох судових процесах в Алькалі в 1526 і 1527 рр.,
говорять про те, що Ігнатій багато часу відводив навчанню
Духовних вправ і духовному керівництву ближнім, разом з
ними довго молився і покутував. Таким чином, як нам
підказує сам святий в розмові з Камарою, період його
перебування в Парижі ми повинні розглядати як період
навчання, відмінний від інших періодів.
На жаль, в нас немає точних даних про те, якою
було внутрішнє життя Ігнатія на протязі семи років – з
лютого 1528 р. по березень 1535. Ми знаємо лише, по
епізоду його подорожі до Руан, яку він відбув пішки, без
їжі, що він відмовлявся, по меншій мірі в крайніх
випадках, від безумств Манреси, і що Бог винагороджував
його великим втіхами; він не відмовлявся від діл
милосердя і апостольства, віддаючись їм в залежності від
обставин. Але ми не знаємо, якою тоді була його молитва,
яку він обмежував в часі, і які сокровенні думки володіли
його душею і керували його вчинками.
Оскільки Ігнатій був дуже спостережливим і
вдумливим, то пережитий духовний досвід, події в Алькалі
й дивна поведінка деяких жінок, яких він наставляв,
знайомство, навіть поверхневе, з іспанським і французьким
гуманізмом, з новонародженим протестантизмом, навчання
філософії та богослов’я не могли не позначитись на його
духовному житті, але деталі цих змін нам не відомі. І
тільки пізніше ми попробуємо розпізнати деякі наслідки
цих впливів.
Але можна з певністю сказати, що
«відволікання», про яке говорить святий, не слід
трактувати як «розслаблення»; напроти, все, що ми знаємо
про його зовнішнє життя в цей період, змушує нас вважати
цей час періодом великого інтелектуального збагачення,
хоч і в іншій формі, ніж в Манресі. Немає жодних причин
вважати, що в молитві він тимчасово позбувся влитих дарів
і повернувся до простої умової чи образної молитви або
навіть досить спрощеної; його єдність з Богом напевно
зберегла пасивний характер, який Боже провидіння, як
видається, звичайно не забирає у вірних душ, яким дало це
дар. Таким чином, Ігнатій залишається під проводом
особливої й великої благодаті, яка зберігає в ньому
головне – влиту єдність, але яскраві і незвичайні прояви
цього божественного діяння в його душі вже не такі, якими
були в Манресі і якими стануть в Італії.
Побічним, але дуже тонким свідоцтвом думок, які
надихали святого, служить лист від 10 листопада 1532 р.
до його барселонської благодійниці Ізабели Розер. Ідея
служіння і прослави стоїть на першому місці: «служіння і
прославлення Божественної Величі»; служіння Богові;
служіння Богові і Божа слава, слава Божа і служіння
Богові; хвороба є благом, бо вчить «спрямовувати і
направляти своє життя до Божої слави і служіння»,
служіння це ми звершуємо, воюючи зі світом і, за
прикладом Христа, переносячи зневаги і наруги… В листі до
брата Мартіна в тому самому році на одній сторінці
Ігнатій тричі наголошує на «служінні й прославленні
Бога», в поєднанні з туманним поясненням порядку діл
любові, безсумнівним відгомоном богословських дискусій в
Парижі. Отже, існує повна послідовність між думками, які
ним володіли в Манресі, і тими, які пізніше знайдемо в
Конституціях.

|