VULTUM DEI QUAERERE
переклав о. О. Кривобочок ТІ
неофіційний переклад для особистого вжитку
ФРАНЦИСК
АПОСТОЛЬСЬКА КОНСТИТУЦІЯ
ШУКАТИ БОЖЕ ОБЛИЧЧЯ
ПРО ЖІНОЧЕ СПОГЛЯДАЛЬНЕ ЖИТТЯ
ЗМІСТ
Пошана, похвала і вдячність для
богопосвяченого
життя і для чернечого споглядального життя
Супроводження і керівництво Церкви
Суттєві елементи споглядального життя
Питання, які потребують розпізнавання і перегляду
норм
Вишкіл
Молитва
Центральне місце Божого Слова
Таїнства Євхаристії та Сповіді
Сестринське життя у спільноті
Автономність монастирів
Федерації
Затвор
Праця
Мовчання
Засоби комунікації
Аскеза
Свідчення черниць
ЗАКІНЧЕННЯ І НОРМИ
1. Пошуки обличчя Бога в історії людства, завжди покликаного до
діалогу любові з Творцем. Справді, людина володіє
незгладимим релігійним виміром, який спрямовує її серце на
пошуки Абсолюту, на Бога, потребу якого відчуває – хоча не
завжди усвідомлено. Ці пошуки спільні для всіх людей доброї
волі. Навіть багато тих, які вважають себе невіруючими,
визнають це глибоке прагнення серця, яке присутнє у кожній
людині й оживляє кожну людину, спраглу щастя й повноти,
захоплену, але ніколи не насичену радістю.
Святий Августин у Сповіді висловив це дуже
влучно: «Господи, Ти створив нас для себе, і неспокійне наше
серце, поки не спочине в Тобі». Неспокій серця походить із
глибокої інтуїції, що Бог перший шукає людину, притягуючи її до
себе у таїнственний спосіб.
Динаміка пошуків об’являє, що ніхто не самодостатній, а
змушений стати на шлях, в світлі віри, «виходу» зі свого
егоцентризму, притягнутий обличчям святого Бога і «святою
землею іншої людини», аби ще глибше досвідчити
сопричастя.
Це паломництво в пошуках справжнього Бога, властиве кожному
християнинові й кожному, посвяченому силою Таїнства Хрещення,
стає через дію Святого Духа sequela pressius Christi –
дорогою уподібнення до Господа Христа, яку чернече посвячення
виражає дуже ефективно й особливо в монастичному житті, яке з
самого початку вважалося особливою формою реалізації Таїнства
Хрещення.
2. Богопосвячені особи, які через своє посвячення «наслідують
Господа в особливий, профетичний спосіб», покликані розпізнавати
знаки присутності Бога в щоденному житті, бути мудрими
співрозмовниками, здатними зрозуміти питання, які Бог і людство
їм задають. Для кожної богопосвяченої особи великим викликом є
постійний пошук Бога «очима віри в світі, який ігнорує
Бога», постійно пропонуючи
сучасним людям чисте, вбоге й послушне життя Ісуса як
вірогідний та надійний знак, щоб вони ставали у такий спосіб
«живою екзегезою Божого Слова».
Вже від початку постання богопосвяченого життя в Церкві
чоловіки і жінки, покликані Богом і закохані в Бога, вели
життя, повністю спрямоване на пошуки Божого обличчя, прагнули
знайти і споглядати Бога в серці світу. Присутність спільнот,
які виглядали як місто на горі або як свічки в світильнику
(див. Мт. 5, 14-15),
простотою свого життя наочно показують мету, до якої прямує вся
спільнота Церкви, яка «йде стежками часу, вдивляючись у
майбутнє відновлення всього в Христі і заповідаючи у такий
спосіб небесну славу».
3. Якщо для всіх богопосвячених осіб слова апостола Петра:
«Господи, добре нам тут бути!» (Мт. 17, 4) мають особливе
значення, то ще більше значення мають для осіб контемплятивного
покликання, які в глибокій єдності з усіма іншими покликаннями
християнського життя «є промінням єдиного світла Христа, яке
світить на обличчі Церкви», і «з огляду на свою
особливу харизму багато часу присвячують наслідуванню Матері
Бога, яка ревно роздумувала над словами й ділами свого Сина
(див. Лк. 2, 19.51),
як і Марії з Витанії, яка сиділа у стіп Господа і слухала Його
слова (див. Лк. 10, 38)». Їхнє життя, «поховане з
Христом у Бозі» (див. Кол. 3, 3), стає у такий
спосіб образом безумовної любові Господа, першого
споглядальника, і показує теоцентричне налаштування всього
їхнього життя до тої міри, що вони можуть сказати разом із
апостолом: «Для мене бо життя - Христос» (Фил. 1, 21), і виражає
тотальний характер, який конституює глибокий динамізм
покликання до споглядального життя.
Як чоловіки й жінки, вкорінені в людську історію,
споглядальники, приваблені сяйвом Христа, «найкращого на вроду
між людськими синами» (див. Пс. 45, 3), перебувають у
самому серці Церкви і світу, і в нескінченних пошуках
Бога знаходять знак і критерій автентичності свого
богопосвяченого життя. Святий Бенедикт, батько західного
чернецтва, наголошує, що чернець – це той, хто шукає Бога все
своє життя, і в кандидата до чернечого життя шукає
підтвердження: «si revera Deum quaerit» – чи він справді
шукає Бога.
Незліченна кількість богопосвячених жінок упродовж століть і аж
до наших днів в особливий спосіб присвячували і далі
присвячують «усе своє життя і діяльність спогляданню
Бога»; це знак і пророцтво
Церкви діви, обручниці й матері; це живий знак і свідчення
вірності, з якою Бог підтримує свій народ у земній
історії.
4. Монастичне життя як елемент єдності з іншими християнськими
конфесіями формує власний стиль
пророцтва і знаку, який «повинен ефективно приваблювати всіх
членів Церкви до сумлінного виконання обов’язків християнського
життя». Спільноти молитви,
особливо споглядальні, «які, відокремлюючись від світу, тісніше
з’єднуються з Христом – серцем світу», не пропонують досконалішу
реалізацію Євангелія, а, виконуючи вимоги Хрещення, стають
інстанціями розпізнавання і покликання до служіння всій Церкві:
знаком, який вказує дорогу, пошуки, і нагадує Божому народові
перший і остаточний сенс того, чим він живе.
Див. ІІ Ватиканський Собор, Пастирська Конституція Gaudium
et spes, 19.
I, 1, 1: PL 32, 661.
Див. Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24
листопада 2013), 169: AAS 105 (2013),
1091.
Апостольський Лист A todos los consagrados
з нагоди Року
Богопосвяченого Життя (21 листопада 2014), II, 2:
AAS 106 (2014), 941.
Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita
consecrata (25 березня 1996), 68: AAS 88
(1996), 443.
Бенедикт XVI, Післясинодальна Апостольська Адгортація Verbum
Domini (30 вересня 2010), 83: AAS 102 (2010),
754.
Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita
consecrata (25 березня 1996), 59: AAS 88
(1996), 432.
Див. CIC c. 573/1.
Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita
consecrata (25 березня 1996), 16: AAS 88
(1996), 389.
Бенедикт XVI, Післясинодальна Апостольська Адгортація Verbum
Domini (30 вересня 2010), 83: AAS 102 (2010),
754.
Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita
consecrata (25 березня 1996), 18: AAS 88
(1996), 391-392.
Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen
gentium, 44; Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська
Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 3.29:
AAS 88 (1996), 379-402.
Правило
58, 7.
Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita
consecrata (25 березня 1996), 8: AAS 88
(1996), 382-383.
Id., Апостольський лист Orientale lumen (2 травня 1995),
9: AAS 87 (1995), 754.
ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen
gentium, 44.
Бенедикт XVI, Післясинодальна Апостольська Адгортація Verbum
Domini (30 вересня 2010), 83: AAS 102 (2010),
754.
Див. ІІ Ватиканський Собор, Perfectae caritatis,
5.
|