переклав о. О. Кривобочок ТІ неофіційний переклад для особистого вжитку
ФРАНЦИСК
АПОСТОЛЬСЬКА КОНСТИТУЦІЯ
ШУКАТИ БОЖЕ ОБЛИЧЧЯ
ПРО ЖІНОЧЕ СПОГЛЯДАЛЬНЕ ЖИТТЯ
ЗМІСТ
Пошана, похвала і вдячність для богопосвяченого життя і для чернечого споглядального життя
Супроводження і керівництво Церкви
Суттєві елементи споглядального життя
Питання, які потребують розпізнавання і перегляду норм Вишкіл Молитва Центральне місце Божого Слова Таїнства Євхаристії та Сповіді Сестринське життя у спільноті Автономність монастирів Федерації Затвор Праця Мовчання Засоби комунікації Аскеза
Свідчення черниць
ЗАКІНЧЕННЯ І НОРМИ
1. Пошуки обличчя Бога в історії людства, завжди покликаного до діалогу любові з Творцем [1]. Справді, людина володіє незгладимим релігійним виміром, який спрямовує її серце на пошуки Абсолюту, на Бога, потребу якого відчуває – хоча не завжди усвідомлено. Ці пошуки спільні для всіх людей доброї волі. Навіть багато тих, які вважають себе невіруючими, визнають це глибоке прагнення серця, яке присутнє у кожній людині й оживляє кожну людину, спраглу щастя й повноти, захоплену, але ніколи не насичену радістю. Святий Августин у Сповіді висловив це дуже влучно: «Господи, Ти створив нас для себе, і неспокійне наше серце, поки не спочине в Тобі» [2]. Неспокій серця походить із глибокої інтуїції, що Бог перший шукає людину, притягуючи її до себе у таїнственний спосіб. Динаміка пошуків об’являє, що ніхто не самодостатній, а змушений стати на шлях, в світлі віри, «виходу» зі свого егоцентризму, притягнутий обличчям святого Бога і «святою землею іншої людини» [3], аби ще глибше досвідчити сопричастя. Це паломництво в пошуках справжнього Бога, властиве кожному християнинові й кожному, посвяченому силою Таїнства Хрещення, стає через дію Святого Духа sequela pressius Christi – дорогою уподібнення до Господа Христа, яку чернече посвячення виражає дуже ефективно й особливо в монастичному житті, яке з самого початку вважалося особливою формою реалізації Таїнства Хрещення. 2. Богопосвячені особи, які через своє посвячення «наслідують Господа в особливий, профетичний спосіб» [4], покликані розпізнавати знаки присутності Бога в щоденному житті, бути мудрими співрозмовниками, здатними зрозуміти питання, які Бог і людство їм задають. Для кожної богопосвяченої особи великим викликом є постійний пошук Бога «очима віри в світі, який ігнорує Бога» [5], постійно пропонуючи сучасним людям чисте, вбоге й послушне життя Ісуса як вірогідний та надійний знак, щоб вони ставали у такий спосіб «живою екзегезою Божого Слова» [6]. Вже від початку постання богопосвяченого життя в Церкві чоловіки і жінки, покликані Богом і закохані в Бога, вели життя, повністю спрямоване на пошуки Божого обличчя, прагнули знайти і споглядати Бога в серці світу. Присутність спільнот, які виглядали як місто на горі або як свічки в світильнику (див. Мт. 5, 14-15), простотою свого життя наочно показують мету, до якої прямує вся спільнота Церкви, яка «йде стежками часу, вдивляючись у майбутнє відновлення всього в Христі [7] і заповідаючи у такий спосіб небесну славу» [8]. 3. Якщо для всіх богопосвячених осіб слова апостола Петра: «Господи, добре нам тут бути!» (Мт. 17, 4) мають особливе значення, то ще більше значення мають для осіб контемплятивного покликання, які в глибокій єдності з усіма іншими покликаннями християнського життя «є промінням єдиного світла Христа, яке світить на обличчі Церкви» [9], і «з огляду на свою особливу харизму багато часу присвячують наслідуванню Матері Бога, яка ревно роздумувала над словами й ділами свого Сина (див. Лк. 2, 19.51), як і Марії з Витанії, яка сиділа у стіп Господа і слухала Його слова (див. Лк. 10, 38)» [10]. Їхнє життя, «поховане з Христом у Бозі» (див. Кол. 3, 3), стає у такий спосіб образом безумовної любові Господа, першого споглядальника, і показує теоцентричне налаштування всього їхнього життя до тої міри, що вони можуть сказати разом із апостолом: «Для мене бо життя - Христос» (Фил. 1, 21), і виражає тотальний характер, який конституює глибокий динамізм покликання до споглядального життя [11]. Як чоловіки й жінки, вкорінені в людську історію, споглядальники, приваблені сяйвом Христа, «найкращого на вроду між людськими синами» (див. Пс. 45, 3), перебувають у самому серці Церкви і світу [12], і в нескінченних пошуках Бога знаходять знак і критерій автентичності свого богопосвяченого життя. Святий Бенедикт, батько західного чернецтва, наголошує, що чернець – це той, хто шукає Бога все своє життя, і в кандидата до чернечого життя шукає підтвердження: «si revera Deum quaerit» – чи він справді шукає Бога [13]. Незліченна кількість богопосвячених жінок упродовж століть і аж до наших днів в особливий спосіб присвячували і далі присвячують «усе своє життя і діяльність спогляданню Бога» [14]; це знак і пророцтво Церкви діви, обручниці й матері; це живий знак і свідчення вірності, з якою Бог підтримує свій народ у земній історії. 4. Монастичне життя як елемент єдності з іншими християнськими конфесіями [15] формує власний стиль пророцтва і знаку, який «повинен ефективно приваблювати всіх членів Церкви до сумлінного виконання обов’язків християнського життя» [16]. Спільноти молитви, особливо споглядальні, «які, відокремлюючись від світу, тісніше з’єднуються з Христом – серцем світу» [17], не пропонують досконалішу реалізацію Євангелія, а, виконуючи вимоги Хрещення, стають інстанціями розпізнавання і покликання до служіння всій Церкві: знаком, який вказує дорогу, пошуки, і нагадує Божому народові перший і остаточний сенс того, чим він живе [18]. [1] Див. ІІ Ватиканський Собор, Пастирська Конституція Gaudium et spes, 19. [2] I, 1, 1: PL 32, 661. [3] Див. Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), 169: AAS 105 (2013), 1091. [4] Апостольський Лист A todos los consagrados з нагоди Року Богопосвяченого Життя (21 листопада 2014), II, 2: AAS 106 (2014), 941. [5] Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 68: AAS 88 (1996), 443. [6] Бенедикт XVI, Післясинодальна Апостольська Адгортація Verbum Domini (30 вересня 2010), 83: AAS 102 (2010), 754. [7] Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 59: AAS 88 (1996), 432. [8] Див. CIC c. 573/1. [9] Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 16: AAS 88 (1996), 389. [10] Бенедикт XVI, Післясинодальна Апостольська Адгортація Verbum Domini (30 вересня 2010), 83: AAS 102 (2010), 754. [11] Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 18: AAS 88 (1996), 391-392. [12] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium, 44; Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 3.29: AAS 88 (1996), 379-402. [13] Правило 58, 7. [14] Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 8: AAS 88 (1996), 382-383. [15] Id., Апостольський лист Orientale lumen (2 травня 1995), 9: AAS 87 (1995), 754. [16] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium, 44. [17] Бенедикт XVI, Післясинодальна Апостольська Адгортація Verbum Domini (30 вересня 2010), 83: AAS 102 (2010), 754.
[18]
Див. ІІ Ватиканський Собор, Perfectae caritatis,
5.
| ||