Суттєві елементи споглядального життя
9. Від перших століть і до наших днів споглядальне життя в Церкві завжди було живим, почергово змінюючи періоди великої ревності періодами занепаду завдяки постійній присутності Господа і властивій для самої Церкви здатності оновлюватися й пристосовуватися до змін у суспільстві, завжди підтримуючи живі пошуки обличчя Бога і безумовну любов до Христа як специфічний і характерний елемент. Богопосвячене життя – це історія пристрасної любові до Господа і до людства. У споглядальному житті ця історія розгортається день за днем через пристрасні пошуки обличчя Бога й у глибокому зв’язку з Ним. Господові Христові, який «перший полюбив нас» (1 Йо. 4, 19) і «видав себе за вас» (Еф. 5, 2), ви, споглядальні жінки, відповідаєте жертвою всього свого життя, живучи в Ньому і для Нього, «на хвалу його величі» (Еф. 1, 12). У цій динаміці споглядання ви – голос Церкви, яка невтомно прославляє Бога, дякує Йому і просить за все людство, і за посередництвом своєї молитви ви взаємодієте з Богом і підтримує хитких членів Його невимовного тіла [1]. В особистій та спільній молитві ви відкриваєте Господа як скарб свого життя (див. Лк. 12, 34), як своє добро, як «все добро, найвище добро», як своє «достатнє багатство» [2], а віра вас переконує, що «достатньо тільки Бога» [3], що ви вибрали кращу частку (див. Лк. 10, 42). Ви зосередили свій погляд на Господові, віддали Йому своє життя і відійшли до келії свого серця (див. Мт. 6, 5), до самотності затвору й сестринського життя у спільноті. У такий спосіб ви є образом Христа, який йде на гору шукати Отця (див. Мт. 14, 23). 10. Упродовж століть Церква завжди показувала нам Марію як summa contemplatrix (найкращу споглядальницю) [4]. Від Благовіщення до Воскресіння, йдучи дорогою віри, яка осягнула свою вершину у стіп хреста, Марія споглядала Таїну, яка жила в Ній. В Марії ми розпізнаємо містичну дорогу богопосвяченої особи, утвердженої в покірній мудрості, яка смакує таїну остаточного сповнення. На взірець Діви Марії, споглядальна особа – це особа, яка зосереджена на Бозі, особа, для якої Бог є unum necessarium (див. Лк. 10, 42), перед лицем якого все стає таким, яким є, бо дивиться на все новими очима. Споглядальна особа розуміє важливість речей, але вони не крадуть її серце і не блокують її розум, навпаки, вони – драбина до Бога, вони «вказують» [5] на Всевишнього. Той, хто занурюється у таїну споглядання, дивиться на все духовними очима, які дають можливість споглядати світ і людей очима Бога – на противагу тим, які «мають очі, але не бачать» (Пс. 115, 5; 135, 16; пор. Єр. 5, 21), бо дивляться очима тіла. 11. Отож, споглядати – це мати в Ісусі Христі, обличчя якого постійно звернене до Отця (див. Йо. 1, 18), погляд, преображений Святим Духом, погляд, в якому розцвітає захоплення Богом і Його чудами; мати чистий розум, у якому звучать вібрації Слова і голос Святого Духа як подув лагідного вітерцю (див. 1 Цар. 19, 12). Не випадково споглядання народжується з віри, яка є дверима і плодом споглядання: тільки через довірливе «ось я» (див. Лк. 1, 38) можливо ввійти в Таїну. У цю мовчазну і глибоку тишу розуму й серця можуть входити різні спокуси і чинити ваше споглядання простором хороброї духовної боротьби в ім’я усієї Церкви і для її добра – що чинить вас вірними вартовими, сильними й витривалими в битві. Серед спокус, найбільш небезпечних для споглядальника, згадаймо одну, яку Отці Пустелі називали «полудневим демоном»: спокуса, що призводить до апатії, рутинності, відсутності мотивацій, паралізуючої ацедії. В Апостольській Адгортації Evangelii gaudium я писав, що це помалу веде нас до « психологія гробу, яка поступово перетворює християн в музейних мумій. Розчаровані реальністю, Церквою і собою, вони живуть у постійній спокусі піддатися єлейному смуткові, позбавленому надії, який опановує серце як «найдорогоцінніший еліксир диявола» » [6]. [1] Див. Клара з Ассізі, III лист до Інеси Богемської, 8. [2] Франциск з Ассізі, Хвала Богу Всевишньому, 3. 5. [3] Teresa de Ávila, Obras completas. Poesías, Editorial Monte Carmelo, Burgos 2011, 1368. [4] Див. Dionigi il Certosino, Enarrationes en cap. 3 Can. Cant. XI, 6, en Doctoris Ecstatici D. Dionysii Cartusiani Opera Omnia, VII, Typis Cartusiae, Monstrolii 1898, 361. [5] Франциск з Ассізі, Гімн створінь, 4.
[6]
Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24
листопада 2013), 83: AAS 105 (2013), 1054-1055.
| ||