Пошана, похвала і вдячність для богопосвяченого життя і для чернечого споглядального життя
5. Із перших століть свого існування Церква проявляла велику пошану й щиру любов до чоловіків і жінок, які, послушні поклику Отця й порухам Святого Духа, вирішили бути «ближче» Христа [1] і віддалися Йому з неподільним серцем (див. 1 Кор. 7, 34). Зворушені безумовною любов’ю до Христа і до людей, передовсім до вбогих і стражденних, вони покликані відтворити у різних формах – посвячені діви, вдови, пустельники, ченці й черниці – земне життя Ісуса: чисте, вбоге й послушне [2]. Споглядальне монастичне життя, переважно жіноче, закорінене в мовчанні затвору, де воно видає цінні плоди благодаті й милосердя. Споглядальне жіноче життя завжди представляло в Церкві й для Церкви її молільне серце, сторожа безкорисливості й багатої апостольської плідності, і було наочним свідком таємничої і багатогранної святості [3]. Із початкового індивідуального досвіду дів, посвячених Христові, – спонтанної відповіді любові на любов Христа-Обручника, швидко постав визначений і впорядкований стиль життя, визнаний Церквою, в якій почали публічно приймати обіт дівоцтва. З плином століть більшість богопосвячених дів об’єдналися у монастирі – спільнотне життя, яке Церква старанно охороняє, давши йому відповідні норми, які передбачають затвор як сторожа духу для суто споглядальної мети, яку собі ставили монастирі. Поступово через співпрацю між Духом, який діє в серцях віруючих і постійно збуджує нові форми наслідування, і материнською й турботливою опікою Церкви формувалися нові форми життя – частково споглядальні і повністю споглядальні [4], які сьогодні знаємо. У той час, як на Заході споглядальний дух проявився у різноманітності харизм, на Сході збереглася велика єдність [5], яка завжди свідчила про багатство й красу життя, повністю відданого Богові. Упродовж століть досвід цих сестер, зосереджених на Господові як на першій та єдиній любові (див. Ос. 2, 21-25), дав рясні плоди святості. Яку ж апостольську дієвість випромінюють монастирі через молитву й посвячення! Яку ж радість і пророцтва проголошує світові мовчання затворів! За плоди святості й благодаті, які Господь завжди давав через жіноче монастичне життя, піднесімо до «найвищого, всемогутнього і доброго Господа» гімн подяки: «Laudato si’ – Славен будь!» [6]. 6. Дорогі споглядальні сестри, як би виглядала Церква без вас і без тих, які живуть на периферіях людства й стоять в авангарді євангелізації? Церква дуже цінить вашу повну самопосвяту. Церква розраховує на вашу молитву і вашу жертву, аби нести добру новину Євангелія сучасним людям. Ви потрібні Церкві. Цьому світові, який у великій мірі підданий логіці послуху владі, економіці й споживацтву, не легко зрозуміти ваше особливе покликання і вашу приховану місію, але, безперечно, ви йому дуже потрібні. Як мореплавець у відкритому морі потребує маяка, який показує напрямок до порту, так само світ потребує вас. Будьте маяками для тих, хто близько, і ще більше для тих, хто далеко. Будьте факелами, які темної ночі освітлюють людям дорогу. Будьте сторожею світанку (див. Іс. 21, 11-12), яка сповіщає про схід сонця (див. Лк. 1, 78). Своїм преображеним життям і простими словами, продуманими в мовчанні, вкажіть нам Того, хто є дорогою, правдою і життям (див. Йо. 14, 6), єдиного Господа, який дає повноту нашому існуванню і життя в надмірі (Йо. 10, 10). Крикніть до нас так, як Андрій до Симона: «Ми знайшли Месію» (див. Йо. 1, 41); звіщайте, як вранці воскресіння звістила Марія Магдалина: «Бачила я Господа» (Йо. 20, 18). Підтримуйте живим пророцтво про ваше віддане життя. Не бійтеся жити радістю євангельського життя згідно зі своєю харизмою. [1] Там само , 1. [2] Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 14: AAS 88 (1996), 387. [3] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium, 46; Декрет Christus Dominus, 35; ID., Декрет Perfectae caritatis , 7.9; CIC c. 674. [4] Див. CIC c. 667 § 2-3. [5] Див. Йоан Павло II, Апостольський лист Orientale lumen (2 травня 1995), 9: AAS 87 (1995), 754.
[6]
Франциск з Ассізі, Гімн створінь, 1.
| ||