2.2. Гастон Фессард і відкриття духовної діалектики: свобода людини і благодать Бога  

Як зазначає М. Боргесі: «Під впливом Фіоріто і Фессарда він почав відчувати «полярність», протиставлення протилежностей, яке спрямовує душу Ігнатія» ^[1]. У статті «Теорія і практика Г. Фессарда» (1957) маестро Фіоріто широко й детально проаналізував працю французького єзуїта, зазначивши, що Діалектика Духовних Вправ – це екзегеза трьох текстів: текст Духовних Вправ, Elogium sepulcrale S. Ignatii і ігнатіянська сентенція Габріеля Хевенесі, угорського єзуїта з XVIII ^[2]. Почнемо з кількох штрихів на більшу тему: Духовні Вправи з точки зору діалектичної думки Гегеля. 

Фессард зумів помістити духовність св. Ігнатія в рамки богословської інтерпретації історії взаємозв’язків між людською свободою і божественною благодаттю. У своїй праці про Вправи як теорію і практику на перше місце він помістив основний момент, тобто вибір стану життя «як збігу людської і божественної свободи, і дію, діалектика якої конституює історію людства на землі» ^[3]. У такій перспективі зрозуміло, що французький єзуїт особливу увагу приділяє правилам духовного розпізнавання як одному з ключових пунктів у його інтерпретації динаміки Вправ. Інший ключовий пункт такого розуміння – це розгляд вибору як «характерної риси людської свободи». 

Центральне місце вибору визначає розподіл Вправ на чотири тижні, темами яких є, відповідно, медитації про гріх, контемплювання таїн публічного життя Господа, Страсті та Хрест, контемплювання воскресіння і слави. Вибір стратегічно поміщений наприкінці другого тижня. Таїни Христа розподілені до і після особистого вибору у такий спосіб, що конституюють об’єктивний сюжет Вправ. І тому Фессард приймає діалектичну схему вибору з двома до (перший і другий тиждень) і двома після (третій і четвертий тиждень) ^[4]. Він також вважає, що св. Ігнатій відкинув традиційну схему трьох доріг: очищення, просвічення і з’єднання, аби прийняти особистий поділ на чотири тижні. Часова схема чотирьох тижнів – як пояснював Фіоріто – практичніша від просторової схеми трьох доріг; і більше відповідає духовному напрямку всіх типів людей, бо не створює фальшивої проблеми точки досконалості, в якій перебуваємо – очищення, просвічення, з’єднання, – а завжди пропонує справжню проблему точки досконалості, до якої слід прямувати» ^[5]. 

Таке судження дуже добре відповідає Богові, якого св. Ігнатій хоче подати реколектантові – Deus semper maior. Існує внутрішня міцна єдність, «взаємозв’язок Духовних вправ» від Засади й Основи до Споглядання для здобуття любові, бо йдеться про те, щоб жити благодаттю в повноті в одному акті свободи людини в повноті Святого Духа. Взаємозв’язок Вправ містить у собі значення терміну «діалектика»: «Суттєво інтелектуальний і надзвичайно синтетичний характер акту, яким Ігнатій в процесі боротьби духів розпізнає й водночас вловлює в Христі й у Церкві взаємозв’язок усіх речей і усіх правд – як природних, так і надприродних – з Величчю Пресвятої Тройці» ^[6]. У такому розумінні Фессард пропонує синтетичне бачення Вправ, які зводяться до одного моменту: зустрічі людської свободи з волею Бога, який входить у моє особисте життя. 

Наприкінці книжки, присвяченої Спогляданню для здобуття любові, Фессард звертається до elogium sepulcrale, аби встановити історичний зв’язок між св. Ігнатієм і Гегелем і пояснити, як ця максима узагальнює остаточну мету Вправ і підсумовує ігнатіянську духовність у її діалектичному напруженні: 

«Non coerceri maximo, contineri tamen a minimo – Не вміщатися в найбільшому і одночасно реалізувати себе в найменшому. Ці два зустрічні імпульси оживляють кожний момент Вправ, бо проблема мого вільного рішення – id quod volo (те, що я хочу) – стоїть у центрі – як це було в найбільших неспокоях Ігнатія ^[7] . 

Divinum est – Це божественна якість. Це божественний синтез протилежностей, бо Ігнатій не задовольняється розгортанням його у величезну панораму, яка охоплює чотири тижні. Його педагогіка надихається ним у найменших деталях і завжди піклується про рівновагу між протилежностями: нашим безмежним імпульсом до трансцендентного і не меншою потребою іманентного» ^[8] . 

Перед тим як перейти до використання й застосування цієї максими папою Бергольйо, скажемо кілька слів про ігнатіянську сентенцію Габріеля Хевенесі, якою займається кінцева частина Діалектики Вправ. Сентенція звучить так: «Перше правило, якого слід дотримуватися у справах, які нам довірив Бог: довіряй Богові так, наче результат залежить тільки від тебе і нічого не залежить від Бога; і, безсумнівно, віддавайся їм повністю так, наче ти не зробиш нічого, а все зробить Бог» ^[9] . Фессард, подаючи довгий коментар і пояснення до цієї сентенції, яка також підсумовує діалектику ігнатіянської духовності, звертається до пояснення іншого єзуїта, Бальтазара Граціана. Цей арагонський мудрець виразив цю максиму так: «Потрібно шукати людські засоби так, наче немає божественних, а божественні шукати так, наче немає людських»; потім він подав застереження, яким Фессард закінчив свою книжку: «Це заповідь великого Вчителя, і коментарі тут зайві» ^[10] . 

Сентенція Хевенесі запрошує до нових роздумів і до застосування у щоденному житті заклику «теології так, наче», яка вводить у дію благодать Бога і свободу людини. У біографічних споминах Франциска ця «теологія так, наче» асоціюється з думкою Гастона Фессарда ^[11] . Логіка «так, наче» у простішій формі з’являється в структурі контемпляцій, коли реколектантові рекомендують уявити собі євангельську сцену «так, наче ми там справді присутні » (ДВ 114). Але існує ще щось більше, оскільки категорія «так, наче» вписана в полярне напруження, яке підтримує теологію ігнатіянської духовності. 

Фессард висновує, що в сентенції Хевенесі з усією силою зосереджена уся душа Вправ. Як у медитаціях та контемпляціях Вправ благодать і свобода зустрічаються і взаємопроникаються, так само просвічується живий кругообіг невичерпної динаміки: «Бог став людиною, щоб людина стала Богом» ^{[12] [13]} . Окрім того, зв’язок між благодаттю і свободою, між дією Бога і дією людини завжди залишає відкритим вічне питання, покликане постійно оновлюватися у стосунках між Богом і творінням упродовж історії. В теорії діалектики духовності св. Ігнатія, накресленої Фессардом, метод вибору вкорінений у людську свободу і через це є постійною ситуацією людського життя. Ця логіка допомагає духовному розпізнаванню й віддзеркалюється в інші максимі: Non coerceri máximo, contineri tamen a minimo divinum est – Не вміщатися в найбільшому і одночасно реалізувати себе в найменшому – це божественна якість.