2. У СЕРЦІ ІГНАТІЯНСЬКОЇ ДУХОВНОСТІ ЗМІН: «НАШ СПОСІБ ДІЯННЯ»  

На п’єдесталі статуї св. Ігнатія в Генеральній Курії єзуїтів у Римі написано: Ite, inflammate omnia (Йдіть і запаліть увесь світ). Відлуння цього гасла я знаходжу в останньому розділі Evangelii gaudium, в якому Франциск, після запрошення жити проголошенням Євангелія «sine glossa, без коментарів», додає: «У такий спосіб зазнаємо місіонерської радості ділення життя з вірним Божим людом, намагаючись запалити вогонь у серці світу» (EG 271). Здається, що метафора вогню з’єднує радикальну місіонерську харизму св. Ігнатія з пастирською програмою і стилем папи-єзуїта. 

Під натхненням Святого Духа св. Ігнатій накреслив чудовий шлях розвитку місії католицької Церкви у важкі часи, коли закладався фундамент сучасної цивілізації та культури. І цей проєкт, який виражав його внутрішнє навернення, охоплював виховання дітей, наукові та університетські середовища, євангелізацію далеких Індії та Америки, соціальну працю серед найубогіших, боротьбу за католицьку єдність перед лицем складного культурного та релігійного феномену Реформації ^[1]. Все те, що Ігнатій відчував як Божу волю продовжувати місію Христа, передану Церкві, в цей історичний момент, він виразив простою фразою: наш спосіб діяння ^[2]. 

Це проєкт, який прийняв і якому навчався Хорхе Маріо Бергольйо, вступивши 11 березня 1958 року до Товариства Ісуса, і який, згідно з Формулою Інституту, є «шляхом до Бога». Основним джерелом духовного досвіду, богословської думки та служіння папи Бергольйо є основоположна харизма св. Ігнатія Лойоли; без цього контексту неможливо зрозуміти місіонерський стиль його служіння як єпископа Рима і дар, який він представляє для життя і реформи Церкви, несучи вогонь Євангелія сучасному світу. 

2.1. Ігнатіянська харизма і пастирський стиль Франциска: «Маестро Фіоріто» і шлях розпізнавання 

Почнемо з найпростішого: що спонукало Папу прийняти рішення вступити до Товариства Ісуса? Хорхе М. Бергольйо вступив до семінарії в Буенос-Айрес при Вілла Девото, якою опікувалися єзуїти. Він говорив, що йому подобалися домініканці, але вступив до єзуїтів. У Товаристві Ісуса його вразили три речі: « місіонерський характер, спільнота і дисципліна» ^[3] . На питання, який аспект ігнатіянської духовності найбільше допомагає йому виконувати послугу Понтифіка, не вагаючись, відповів: «Розпізнавання». І додав: «Розпізнавання – це річ, яку Ігнатій найкраще опрацював на своєму внутрішньому досвіді. Для нього це зброя боротьби, аби краще знати Господа й вірніше йти за Ним» ^[4] . 

Зупинимось на цьому пункті: « Розпізнавання – це зброя боротьби, аби краще знати Господа й вірніше йти за Ним» ^[5], думка, яку Бергольйо постійно повторює і яка випереджає серцевину його розуміння ігнатіянської духовності. Хто наблизив його до такого розуміння ігнатіянської харизми? Як він пройшов такий філософсько-богословський вишкіл? Папські біографи вже наголошували, що під час богословських студій на молодого єзуїта великий вплив мала «праця по відновленню ігнатіянського духа професора філософії о. Мігуеля Анхеля Фіоріто» ^[6] , який шукав повернення (ressourcement) до первісної та основоположної харизми Товариства Ісуса як фундаменту справжньої церковної реформи, здатної належним чином відповісти викликам сучасності. 

Недавно, 13 грудня 2019, Франциск брав участь у презентації п’ятьох томів творів Мігуеля Анхеля Фіоріто (1916-2005), яка відбулася в Генеральній Курії Товариства Ісуса ^[7]. Тоді він сказав: «Маестро Фіоріто – так його називали аргентинські єзуїти – вчив нас мистецтва розпізнавання». У біографічному тоні додав це свідчення ^[8]: 

«Я познайомився з Фіоріто у 1961 після повернення з юніорату в Чилі. Він викладав метафізику у Вищому Колегіумі Сан-Хосе, нашому будинку формації у Сан-Мігель, провінція Буенос-Айреса. Відтоді я довіряв йому свої проблеми, радився з ним. Він переживав внутрішню трансформацію, хотів залишити викладання філософії і повністю присвятити себе духовності та реколекціям. ІІ том (1961-1962) містить тільки одну статтю: «Христоцентризм Засади й Основи св. Ігнатія» ^[9]. Тільки одна стаття, але вона мене надихала. Там я познайомився з деякими авторами, які мене вже не покидали: Гвардіні, Хуго Ранер і його книжка про історичний генезис духовності св. Ігнатія ^[10], Фессард і його Діалектика Духовних Вправ» ^[11]. 

В короткому переліку улюблених авторів слід дещо виділити. Перш за все, дослідники зазначили, що твори Романо Гвардіні вплинули на чотири бергольянські принципи у прийнятті теорії «полярних протилежностей» – основної ідеї Протилежність (1925) ^[12]; по-друге, деякі тексти енцикліки Laudato si’ беруть за основу Сутінки сучасної епохи. Безсумнівно, що під впливом Фіоріто в сферу його зацікавлень потрапили й інші твори італійсько-німецького богослова, такі як Господь: медитації про особу й життя Ісуса Христа (1949), Суть християнства (1953) і, особливо, Образ Ісуса Христа в Новому Завіті (1953). Папа говорив, що «Фіоріто вказував на «збіг образу Господа, передовсім у св. Павла, як пояснював Гвардіні, з образом Господа, який, як вважаємо, можемо знайти у Вправах св. Ігнатія»» ^[13]. 

З другого боку, Франциск визнав, що великий вплив на нього мав Гастон Фессард; говорив, що «Діалектику Духовних Вправ св. Ігнатія Лойоли перечитав багато разів» (1956); перше знайомство з французьким єзуїтом, послідовним Моріса Блонделя й близьким товаришем Анрі де Любака, відбулося в роках 1962-1964 ^[14]. Окрім того, як побачимо, існує велика конвергенція між інтерпретацією Вправ Фіоріто і Фессарда у такий спосіб, що вони обидва відіграли вирішальну роль в інтелектуальному й духовному розвитку Бергольйо ^[15]. 

На цьому також наголошував Жак Серве, розглядаючи богословів, які спрямовували Франциска у вивченні Духовних Вправ: саме Фіоріто втаємничив молодого єзуїта Бергольйо у вивчення ігнатіянських Вправ, і саме Фіоріто пропагував і підтримував інтерпретацію Гастона Фессарда (1897-1978) з ідеєю діалектики, тобто напруження між благодаттю і свободою, яка – до Гегеля – знаходить примирення в Таїні Бога, який діє в історії. До цього ми ще повернемося. До Романо Гвардіні, Анрі де Любака і Ганса Урс фон Бальтазара Серве додає ще Еріка Пшивару з його монументальною працею Deus semper maior – теологією Вправ, яку Бергольйо цитує в коротких резюме, і Іспанський теологумен (1962) Альфонса Лопеза Квінтаса ^[16]. 

Повертаючись до біографічних свідчень, про які ми згадували вище, цей список потрібно поповнити о. Хуго Ранером (1900-1968). І справді, Бергольйо в особливий спосіб виділяє німецького єзуїта, бо він мав вплив на спрямування Фіоріто до духовності і також позначив «цілий етап життя нашої провінції, а в моєму понтифікаті позначив те, що поєднане з розпізнаванням і духовним супроводженням» ^[17]. Потім Франциск сказав, що Хуго Ранер вклав у душу вчителя і його учнів три благодаті: 

«Ігнатіянське більше (magis), що позначало духовні здатності Ігнатія та його безмежні устремління; розпізнавання (discernimiento) духів, яке дозволяло святому спрямувати цю енергію без марних спроб та помилок; розторопна любов (charitas discreta), яка виходила з душі Ігнатія як особистий внесок у боротьбу між Христом і дияволом; і ця лінія боротьби проходила не поза святим, а через його душу, розділену на два «Я», які були двома можливими альтернативами для фундаментального вибору» ^[18]. 

У книжці Хуго Ранера Народження і розвиток ігнатіянської духовності Фіоріто знайшов суттєві елементи ігнатіянської духовності, найглибша динаміка якої виражена максимою Non coerceri maximo, contineri tamen a minimo divinum est – Не вміщатися в найбільшому і одночасно реалізувати себе в найменшому – це божественна якість. «No amilanándose uno ante lo más grande, se preocupa de lo más pequeño [...]. Tendiendo siempre a lo que está más allá, atiende también a lo de acá – Не зупинятися перед найбільшим, але займатися найменшим [...]. Завжди прямувати до найдальшого, але також займатися найближчим» ^[19]. Це гасло чи надгробний ігнатіянський панегірик, походження якого з’ясував німецький дослідник. Йдеться не про фразу, вирізьблену на гробниці св. Ігнатія в церкві дель Джезу в Римі, як вважав і написав Гельдерлін, а про фрагмент з Elogium sepulcrale S. Ignatii невідомого автора в монументальній праці Imago primi Saeculi, виданій в Антверпені (1640) на честь сотої річниці існування Товариства Ісуса ^[20]. 

З другого боку, Фіоріто стверджував справжню «христологію в зародку» в Засаді й Основі Вправ, наголошуючи, що «коли Ігнатій говорить: «Бог, наш Господь», то має на увазі саме Христа – втілене Слово, Господа не тільки історії, але й нашого практичного життя» ^[21]. Одним словом, Фіоріто належав до піонерів-інтерпретаторів Вправ, які намагалися розвинути христологію Засади й Основи, щоб вказати, що вибір є провідною ниткою через увесь духовний досвід. Хуго Ранер розумів і описав це у подібний спосіб: «Увесь процес Вправ у найглибшому вимірі – це «розпізнавання духів», «розділення духів», боротьба Христа з сатаною» ^[22]. 

Бергольйо, який називає себе учнем «маестро Фіоріто», багато від нього навчився, починаючи від христологічної інтерпретації Засади й Основи Духовних Вправ (ДВ 23). Це вже виразно видно у тексті Вправ, які він давав іспанським єпископам і яким можна надати назву: «Споглядати Господа». Його пояснення віддзеркалюють навчання Фіоріто, Ранера і Гвардіні: 

«У Засаді й Фундаменті Ігнатій подає образ Христа – нашого Творця і Спасителя, говорячи про налаштування, які ми повинні мати як створіння, яких спасли і які шукають спасіння. І коли подає нам програму безпристрасності й розторопної щедрості для вибору «того, що нас більше зворушує», то подає нам «Христа, який завжди більший», «Бога, який завжди більший», «який ближчий мені, ніж я сам собі». Образ «Бога, який завжди більший», дуже властивий Ігнатію, бо витягує нас із нас самих і підносить до прославлення, пошани й прагнення кращого служіння Богові. «Людина створена» ^[23] цим Господом і для Нього». 

В основі цього короткого фрагменту звучить Deussempermaior, впроваджений Е. Пшиварою в його монументальну Теологію Вправ. Бергольйо мислить так само, коли говорить, що такий образ Бога «дуже властивий Ігнатію». Це підтверджують також інші роздуми – з часів, коли він був настоятелем єзуїтів і зазначав, який єзуїтський спадок слід передати наступним поколінням: «Успадкований нами Бог – це Ісус, проявлений і прихований «Бог, який завжди більший». У Ньому божественна трансцендентність з’єдналася з нашою іманентністю. У Ньому знаходить свою основу єзуїтське гасло: Non coerceri máximo, contineri tamen a minimo divinum est – Не вміщатися в найбільшому і одночасно реалізувати себе в найменшому – це божественна якість” ^[24]. 

Важливо відмітити, що ці роздуми взяті з праці Відповідальність провінції щодо майбутніх покликань, опублікованої в 1981, де Бергольйо у виносці під сторінкою вказує на два джерела натхнення, тобто на дві праці Фіоріто: Особистий вибір св. Ігнатія, яка починається з його розуміння твору Х. Ранера Народження і розвиток ігнатіянської духовності, і Теорія і практика Вправ за Г. Фессардом, а це аналіз книжки Діалектика Духовних Вправ. І так ми бачимо суттєвий збіг в інтерпретації Вправ Фіорітом і Фессардом, наріжним каменем яких є знаменита ігнатіянська максима. Фіоріто говорив, що перша частина посмертного панегірика «ставить своєю метою зазначити фундаментальну рису ігнатіянської духовності, яка заслуговує на епітет божественна, бо діалектично виражає – через протиставлення протилежностей – фундаментальну динаміку святої душі Ігнатія, яка завжди тягнеться до найбільшого ідеалу – Бога, але займається найменшими деталями божественного плану» ^[25]. Пізніше побачимо, як діалектика великого й малого, протиставлення протилежностей, що характеризує духовність Лойоли, трансформується Гастоном Фессардом у основний пункт бергольянської концепції. 

^[1] Véase: “¿Qué son los jesuitas? Origen, espiritualidad, características propias”, en J. M. Bergoglio, Reflexiones espirituales sobre la vida apostólica (Ed. Diego Torres, Buenos Aires 1987) 245-262. 

^[2] Cf. J. Nadal, Las pláticas del P. Jerónimo Nadal, 172: “Este instituto o modo de proceder, que así lo llama el Padre Ignacio, va siempre enderezado a buscar la mayor gloria y honra de Dios nuestro Señor”. 

^[3] A. Spadaro, “Entrevista. Papa Francisco: Busquemos ser una Iglesia que encuentra caminos nuevos” en Razón y Fe 268 (2013) 249-276, 252. M. de França Miranda, A reforma de Francisco. Fundamentos teológicos (Paulinas, Sao Paolo 2017) 174-195: “A herança inaciana de Francisco”. 

^[4] A. Spadaro, “Entrevista. Papa Francisco”, 253-254. 

^[5] J. M. Bergoglio, Meditaciones para religiosos (Ed. Diego Torres, Buenos Aires 1982) 193. Cf. A. Spadaro, “La reforma de la Iglesia según Francisco. Las raíces ignacianas”, en A. Spadaro — C. Galli (eds.), La reforma y las reformas en la Iglesia (Sal Terrae, Maliaño 2016), 33-50, 36-45. 

^[6] M. Borghesi, Jorge Mario Bergoglio. Una biografía intelectual. Dialéctica y mística (Encuentro, Madrid 2018) 37. A. Ivereigh, Elgran reformador. Francisco, retrato de un papa radical (B ediciones, Barcelona 2015) 116. 

^[7] M. A. Fiorito, EscritosEV, Edición preparada por J. L. Narvaja (La Civiltà Catto- lica, Roma 2019). 

^[8] Francisco,“Miguel Ángel Fiorito, maestro del diálogo”: La Civiltà Cattolica Iberoamericana: https://www.civiltacattolica-ib.com/miguel-angel-fiorito-maestro-del -dialogo/ (consulta: 25/4/2020), 5. 

^[9] M. A. Fiorito, “Cristocentrismo del Principio y Fundamento de San Ignacio”, en Escritos II, 27-51. 

^[10] Íd., “La opción personal de S. Ignacio: Cristo o Satanás”, en Escritos I, 162-183, 164. 

^[11] G. Fessard, La dialéctica de los “Ejercicios espirituales” de san Ignacio de Loyola (Mensajero-Sal Terrae, Bilbao-Santander 2010). 

^[12] M. Borghesi, Jorge Mario Bergoglio. Una biografía intelectual, 139-182. 

^[13] M. A. Fiorito, “Cristocentrismo del Principio y Fundamento”, en Escritos II, 51, nota 88. Аудіозапис з 3 січня 2017 говорить: “До вісімдесят шостого року я вивчав Гвардіні, також і його духовні тексти, такі як El Señor, La madre del Señor тощо. Моє сприйняття суттєво змінилося, коли я взяв у руки Der Gegensatz (El contraste, праця на тему філософської антропології, опублікована Гвардіні в 1925)”. Cf. M. BoRGHESI, Jorge Mario Bergoglio. Una biografía intelectual, 139. M. Sievernich (ed.), Papst Franziskus. Texte, die ihn prägten (Lambert Schneider, Darmstdt 2015) 115-130. 

^[14] Papa Francisco, аудіозапис (3 січня 2017), cf. M. Borghesi, Jorge Mario Bergoglio. Una biografía intelectual, 40. 

^[15]Cf. J. C. SCANNONE, “La filosofía dell’azione di Blondel e l’agire di papa Francesco”, La Civiltà Cattolica 3969 (2015) 216-233, 216. 

^[16]J. SERVAIS, “Jorge Bergoglio and the theologians who shaped his readings of the Spiritual Exercises”, Gregorianum 99, 3 (2018) 483-507, 488. 

^[17] Francisco, “Miguel Ángel Fiorito, maestro del diálogo”, 5. 

^[18] Cf. M. A. Fiorito, “La opción personal de S. Ignacio: Cristo o Satanás”, en Escritos I, 163-164. 

^[19] Cf. M. A. Fiorito, “La opción personal de S. Ignacio: Cristo o Satanás”, en Escritos I, 175. 

^[20]H. Rahner, “Die Grabschrift des Loyola”, Stimmen der Zeit (1947) 321-339. 

^[21] Francisco, “Miguel Ángel Fiorito, maestro del diálogo”, 5. 

^[22] H. Rahner, Ignacio de Loyola: el hombre y el teólogo (Mensajero-Sal Terrae, Bilbao-Santander 2019) 227; 229-231 (nota 18). 

^[23] J. M. Bergoglio (Papa Francisco), En Él solo la esperanza, 10 (n. 7). En Meditaciones para religiosos, 265, insiste en esta misma idea. Cf. J. Servais, “Jorge Bergoglio and the theologians”, 490. 

^[24] J. M. Bergoglio, Meditaciones para religiosos, 35. 

^[25] J. M. Bergoglio, Meditaciones para religiosos, 35, nota 1. La cita puede verse en: M. A. Fiorito, “Teoría y práctica de los Ejercicios espirituales según Gaston Fessard”, Escritos I, 233-250; aquí: 249. 

<< Previous    1  2  [3]  4  5  ...9    Next >>