1. ДУХОВНА БОРОТЬБА І «ПОКЛИКАННЯ ДО СВЯТОСТІ В СУЧАСНОМУ СВІТІ»
Перший натяк Франциска на текст ігнатіянських Вправ міститься в адгортації Gaudete et exsultate, про покликання до святості в сучасному світі, в описі земної місії християнина «як дороги святості», зазначаючи, що «кожний святий – це місія; це план Бога по відображенню і втіленню у кожному визначеному моменті історії якогось аспекту Євангелія» (GE 19). Отож ця місія набирає повного значення у світлі Христа, відтворюючи «у своєму житті різні аспекти земного життя Ісуса: приховане життя і життя у спільноті, близькі стосунки з іншими людьми, вбогість та інші аспекти жертовності ради любові” (GE 20). У серці досвіду Вправ св. Ігнатій пропонує контемлювати таїни життя Господа, який «нас спрямовує і втілює ці таїни в наші вибори й постави» [1]. У проєкті місіонерської реформи, яку папа Франциск хоче і прагне, духовність займає виняткове місце у значенні наступних слів: «І тому я хотів закінчити Evangelii gaudium духовністю місії, Laudato si’ – екологічною духовністю, Amoris laetitia – духовністю родинного життя» (GE 28). Дійсно, у своїй програмі аргентинський Папа закликав уважно ставитися до нагального завдання наших часів, яке полягає у тому, щоб увесь Божий люд готувався розпочати «з Духом» новий етап євангелізації [2]. Із цих попередніх роздумів, які об’єднують апостольську адгортацію Gaudete et exsultate з духовними Вправами св. Ігнатія, хочемо визначити загальну мету цієї праці: прослідкувати духовне коріння, яке підтримувало реформаторську працю Хорхе Маріо Бергольйо в часі: спочатку як мандрівного єзуїта, потім як провінціала єзуїтів, потім як пастиря великого мегаполісу, такого як Буенос-Айрес, і, врешті, як Єпископа Рима. У 2006, тоді ще кардинал, Хорхе М. Бергольйо давав Духовні Вправи іспанським єпископам. Пізніше ці вправи і медитації були видані окремою книжкою під назвою Тільки в Ньому наша надія. Цей текст буде особливо важливим при поясненні духовності актуального Папи. З цього тексту ми взяли фразу для назви першого розділу: «духовна боротьба», принцип, який «лежить у серці місіонерської герменевтики папи Франциска» [3]: «Господь посилає нас на духовну боротьбу. Смертельна боротьба, яку Він веде і до якої запрошує нас, щоб ми знайшли своє місце в битві, свідомі, що це війна Бога. Війна ведеться «проти ворога людської природи», – як Ігнатій називає демона. І тому це війна «товариша людської природи», Господа, який хоче здобути нас для Бога і відновити все добро творіння, аби віддати його Отцеві на Його прославу» [4]. Цей фрагмент синтезує ігнатіянське підґрунтя Франциска в дусі однієї з найхарактерніших контемпляцій Духовних Вправ – медитації про Два Стяги. Отець Єронім Надаль сказав, що Товариство Ісуса постало з двох медитацій: Заклик Земного Царя і Два Стяги [5]. Там християнське життя виглядає як битва, і християнин покликаний битися під стягом Христа, під стягом хреста. І тому ця стаття переслідує подвійну мету. Спершу ми хочемо дослідити, як єзуїт Бергольйо прийняв і засвоїв духовний заповіт св. Ігнатія Лойоли під час богословського вишколу, який співпадає з першим післясоборним періодом, коли ІІ Ватиканський Собор запустив у дію ressourcement для чернечого життя, тобто динаміку повернення до харизми засновників (згідно з декретом Perfectae caritatis). Все це відбувалося для майбутнього папи в особливих умовах Аргентини, у бурхливі часи – як церковні, так і політичні – першого післясоборного періоду. Як ми побачимо, на засвоєння ним основного джерела ігнатіянської харизми наклали відбиток три великі учителі: Хуго Ранер, Мігуель Анхель Фіоріто і Гастон Фессард. Вони залишили свої інтерпретації й застосування ігнатіянських Вправ, зосереджені на розпізнаванні, виборі й реформі життя. Потім хочемо показати, як ігнатіянська духовність перетворилася у рису ідентичності понтифікату першого в історії папи-єзуїта [6]. І тому ми заглибимося в апостольську адгортацію Gaudete et exsultate, оживлену дуже простим твердженням: «Кожен своїм шляхом» (GE 11), універсальне покликання до святості, ініційоване ІІ Ватиканським Собором. У цьому контексті, який аналізує актуальну ситуацію і двох сучасних ворогів святості – гностицизм і пелагіанство, – хочемо висвітлити драматичне розуміння духовного життя в останній частині: «боротьба, пильність і розпізнавання» як однозначний ігнатіянський дух, де наголошується, що розпізнавання – «Це зброя у боротьбі, аби краще наслідувати Господа» (GE 169). [1]Cf. S. Arzubialde, Ejercicios espirituales de S. Ignacio. Historia y análisis (Mensajero – Sal Terrae, Bilbao-Santander 1991) 559-583. G. UrÍBARRI, “Los misterios de la vida de Cristo como epifanía de la voluntad de Dios”, en ÍD. (ed.), Dogmática ignaciana. “Buscar y hallar la voluntad divina” (Ej 1) (Mensajero – Sal Terrae, Maliaño 2018) 177-204. [2]Cf. S. Madrigal, “Aproximación a una mística eclesial: evangelizadores con Espíritu desde el espíritu del Vaticano II”, en ÍD., El giro eclesiológico en la recepción del Vaticano II (Sal Terrae, Maliaño 2017) 455-477. [3]E. J. Echeverría, El Papa Francisco. El legado del Vaticano II (Desclée de Brouwer, Bilbao 2017) 267. [4]J. M. Bergoglio (Papa Francisco), En Él solo la esperanza. Ejercicios espirituales a los obispos españoles (BAC, Madrid 2013) 63 (n. 44). [5]Cf. J. Nadal, Las pláticas del P Jerónimo Nadal. La globalización ignaciana, ed. y trad. M. Lop Sebastiá (Mensajero-Sal Terrae, Bilbao-Santander 2011) 167.
[6]Cf. J. Corkery, “Francisco, heredero
e innovador: un papa argentino y jesuita en la tradición
posconciliar”, en M. Tenace (ed.), Del clavo a
la clave. La teología fundamental del papa Francisco (BAC,
Madrid 2018) 105-117. S. Kiechle, Grenze
überschreiten. Papst Franziskus und seine jesuitische
Wurzeln (Echter, Würzburg. M. SIEVERNICH, “Das theologische
Profil von Papst Franziskus / Pater Jorge Mario Bergoglio SJ”,
Theologsich-Quartalschrift 163 (2015) 20-29.
Íd., “Der
neue Stil des Papstes. Jesuitische und
lateinamerikanische Quellen seiner Patoral”, en K.
Bieberstein
— J. Bründl
(eds.), Der Papst, der alles anders macht?
(Lit-Verlag, Berlín 23-41.
| ||