LAUDATE DEUM  

АПОСТОЛЬСЬКА АДГОРТАЦІЯ 

ПРОСЛАВЛЯЙТЕ БОГА 

СВЯТІШОГО ОТЦЯ 

ФРАНЦИСКА 

ДО ВСІХ ЛЮДЕЙ ДОБРОЇ ВОЛІ 

ПРО КЛІМАТИЧНУ КРИЗУ 

переклав о. Олег Кривобочок ТІ 

неофіційний переклад для особистого вжитку 

1. «Прославляйте Бога за всі Його створіння». Цей заклик св. Франциск з Ассізі реалізував своїм життям, піснями й ділами. У такий спосіб він прийняв пропозицію біблійних псалмів і відтворив чулість Ісуса до створінь Свого Отця: «Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони: не працюють і не прядуть. Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них» (Мт. 6, 28-29). «Хіба п'ять горобців не продаються за два шаги? А ні один з них не забутий у Бога» (Лк. 12, 6). Як не захоплюватися такою чулістю Ісуса до всіх істот, які супроводжують нас у нашій мандрівці? 

2. Уже минуло вісім років від публікації Енцикліки Laudato si’ , в якій я хотів поділитися з усіма вами, братами й сестрами нашої стражденної планети, моїм великим занепокоєнням станом нашого спільного дому. Але з плином часу я переконався, що ми не достатньо цим переймаємося, а довколишній світ занепадає й, можливо, наближається до критичної точки. Але, незалежно від цього, немає сумнівів, що кліматичні зміни погіршуватимуть життя багатьох родин і осіб. Наслідки цього відчуватимемо в царині охорони здоров’я, місць праці, доступу до ресурсів, житла, в вимушеній міграції тощо. 

3. Це глобальна суспільна проблема, яка тісно пов’язана з гідністю людського життя. Єпископи США дуже добре виразили суспільне значення нашого занепокоєння кліматичними змінами, яке виходить поза суто екологічний підхід, бо «наша взаємна турбота про себе і турбота про землю тісно з’єднані. Кліматичні зміни – це один із найбільших викликів, перед якими стоїть суспільство і світ. Кліматичні зміни відчувають найвразливіші верстви населення як у країні, так і в усьому світі» [1]. Це саме коротко висловили єпископи, зібрані на Синоді, присвяченому Амазонії: «Нищення природи негативно впливає на життя народів» [2]. І щоби рішуче наголосити, що йдеться не про другорядну чи ідеологічну тему, а про драму, яка шкодить усім, африканські єпископи ствердили, що кліматичні зміни показують «шокуючий приклад структурного гріха» [3]. 

4. Роздуми та дані, які ми змогли зібрати упродовж останніх восьми років, дають нам можливість конкретизувати й доповнити те, що ми вже раніше стверджували. З цієї причини й тому, що ситуація постійно погіршується, я хотів би поділитися з вами цими сторінками. 

1. Глобальна кліматична криза 

5. Незважаючи на всі спроби заперечувати, приховувати, прикривати чи применшувати прояви кліматичних змін, вони все більш очевидні. Ніхто не може заперечити, що останніми роками ми були свідками екстремальних явищ, частих незвичайних спек, засушливих періодів та інших стогонів землі, які є тільки деякими відчутними проявами безмовної хвороби, яка торкає усіх. Правда, що не кожна конкретна катастрофа спричинена глобальними кліматичними змінами. Але можна перевірити, що деякі кліматичні зміни, спричинені людством, значно збільшують ймовірність екстремальних явищ, які виникають частіше й щораз інтенсивніші. Ми знаємо, що щоразу, коли загальна температура піднімається на 0,5 °C, то також збільшується інтенсивність і частота проливних дощів і повеней в одних частинах світу, великі засухи – в других, велика жара – в третіх, великі снігопади – в ще інших [4]. Якщо до сих пір хвилі спеки накочувалися на нас кілька разів на рік, то що буде, коли загальна температура підніметься на 1,5 °C – до чого ми вже підходимо? Такі хвилі спеки будуть щораз частіше й щораз інтенсивніші. Якщо температура підніметься на 2 °C, то льодовиковий покрив Гренландії і великої частини Антарктиди розтопиться повністю [5] – з велетенськими й важкими наслідками для всіх. 

Опір і непорозуміння 

6. В останні роки не бракувало людей, які намагалися висміяти ці факти. Вони подають нібито наукові дані, що планета завжди проходила через періоди охолодження і потепління. Але вони нехтують суттєвими фактами: ми є свідками незвичайного прискорення потепління з такою швидкістю, що щоби це помітити, достатньо не століть чи тисячоліть, а одного покоління. Підвищення рівня моря і таяння льодовиків людина може легко помітити на відрізку свого життя, і, мабуть, за кілька років великі групи людей будуть змушені змінити місце свого проживання через ці зміни. 

7. Щоби висміяти тих, які говорять про глобальне потепління, подають факти, що екстремальне охолодження також може часто проявлятися. Але забувають, що одні й другі незвичайні явища – це тільки різні прояви однієї причини: глобального дисбалансу, спричиненого потеплінням планети. Як посухи й повені, так і висихання озер та загибель людей внаслідок підводних землетрусів й повеней – все це має одну причину. З другого боку, коли говоримо про глобальне явище, то не слід його плутати з перехідними й мінливими подіями, які в великій мірі можна пояснити локальними факторами. 

8. Відсутність інформації веде до ототожнення великих кліматичних прогнозів, які охоплюють довгий часовий період (говоримо принаймні про десятиліття), з метеорологічними прогнозами, які можуть охоплювати щонайбільше кілька тижнів. Коли говоримо про кліматичні зміни, то маємо на увазі глобальну дійсність (з постійними локальними варіаціями), яка триває десятиліттями. 

9. Не бракує і тих, які намагаються спростити дійсність і перекладають відповідальність на бідних за те, що у них багато дітей, і пробують вирішити проблему каліченням жінок у малорозвинених країнах. І, як завжди, здається, що винні вбогі. Але дійсність така, що малий відсоток найбагатших людей забруднює планету більше, ніж 50% найбіднішого населення світу, і що викиди забруднюючих речових в атмосферу на одну особу в найбагатших країнах набагато більші від викидів у найбідніших країнах [6]. Як можна забути, що Африка, в якій проживає більше половини убогого населення планети, відповідальна за мізерну частину викидів упродовж усієї історії людства? 

10. Також часто чуємо, що зусилля з пом’якшення кліматичних змін шляхом зменшення використання викопного палива і розвитку чистіших видів енергії призведуть до скорочення робочих місць. Правда така, що мільйони людей втрачають працю через різні наслідки кліматичних змін: і підвищення рівня морів, і посухи, і багато інших явищ, які впливають на планету, залишили багатьох людей без праці. З другого боку, як перехід до доброго використання відновлювальних видів енергії, так і всі зусилля пристосуватися до шкоди, нанесеної кліматичними змінами, здатні створити незчисленні місця праці в різних секторах. Це вимагає від політиків і бізнесменів зайнятися цим без зволікань. 

Людський фактор 

11. Більше вже не можна сумніватися в людських – «антропічних» – причинах кліматичних змін. Погляньмо, чому. Концентрація парникових газів в атмосфері, які викликають глобальне потепління, залишалася стабільною до XIX ст. – нижче 300 частинок на мільйон. Але в половині XIX ст., разом із розвитком промисловості, починають зростати викиди шкідливих речових. Вони зростають із прискоренням упродовж останніх п’ятдесяти років, і це підтвердили в обсерваторії Мауна-Лоа, в якій від 1958 року щодня вимірюють рівень вуглекислого газу. Під час написання Laudato si’ викиди вуглекислого газу досягли найвищого рівня в історії – 400 частинок на мільйон, а в червні 2023 року – 423 частинки на мільйон [7]. Від 1850 року понад 42% усіх загальних викидів припадають на період після 1990 року [8]. 

12. Водночас упродовж останніх п’ятдесяти років помічаємо зростання температури з неймовірною швидкістю – чого не було упродовж останніх двох тисяч років. У цей період спостерігаємо потепління на 0,15 °C на декаду, це вдвічі більше, ніж упродовж останніх 150 років. Від 1850 року до наших днів температура піднялася на 1,1 °C, і це явище підсилюється в полярних зонах. Такими темпами за десять років осягнемо бажану максимальну межу у 1,5 °C [9]. Температура підвищується не тільки на поверхні землі, але й в атмосфері на висоті кількох кілометрів, на поверхні океанів, і навіть на глибині кількох сотень метрів. Це спричинює окислення морів і зменшення рівня кисню. Льодовики тануть, сніговий покров зменшується, рівень морів підвищується [10]. 

13. Неможливо приховати збіг цих глобальних кліматичних явищ зі зростанням викидів парникових газів, особливо з середини ХХ ст. Переважна більшість кліматологів визнає цю кореляцію, і тільки незначна кількість пробує її заперечувати. На жаль, кліматична криза не цікавить великі економічні потуги, зайняті отриманням максимальних прибутків ціною найменших витрат і в найкоротші терміни. 

14. Відчуваю обов’язок це пояснити, навіть якщо воно здається очевидним, бо чую легковажні й необдумані твердження – навіть у католицькій Церкві. Ми вже не можемо сумніватися, що причиною великої швидкості цих небезпечних змін є безперечний факт: величезний розвиток, поєднаний з необмеженим втручанням людини в природу упродовж двох минулих століть. Природних факторів, які зазвичай викликають потепління, таких як виверження вулканів та інших, уже недостатньо, щоби пояснити пропорції та швидкість змін в останні десятиліття [11]. Зростання середньої температури поверхні неможливо пояснити, не беручи до уваги збільшення викидів парникових газів. 

Шкоди й ризики 

15. Деякі наслідки цієї кліматичної кризи існуватимуть принаймні сотні років – такі як підвищення загальної температури океанів, їхнє окислення й зменшення кисню. Океан характеризується тепловою інерцією, і для нормалізації температури й солоності потрібні століття, а це впливає на виживання багатьох видів. Це одна з багатьох ознак, що інші створіння цього світу з наших супутників подорожі перетворилися на наші жертви. 

16. Це саме можемо сказати про процес зменшення континентальних льодовиків. Танення льоду на полюсах триватиме сотні років. Що стосується клімату, то довготривалі наслідки існуватимуть незалежно від явищ, які їх спричинили. З цієї причини ми не можемо виправити завдану нами величезну шкоду. Але можемо уникнути ще більшої шкоди. 

17. Деякі апокаліптичні прогнози часто здаються непереконливими чи недостатньо обґрунтованими. Але це не повинно нас спонукати ігнорувати можливість досягнення критичної точки. Малі зміни, згідно з законами інерції, можуть викликати непередбачувані й, можливо, незворотні великі зміни. Це би спровокувало серію явищ як снігову лавину. У такому випадку жодне втручання не допоможе, бо не зможе зупинити розпочатий процес. Повернення назад вже не буде. Ми не можемо впевнено сказати, що за нинішніх умов це станеться. Але це цілком можливо, якщо взяти до уваги явища, які вже «сенсибілізують» клімат, такі як зменшення льодового покрову, зміни течій океанів, вирубування тропічних лісів, танення вічної мерзлоти на московії тощо [12].  

18. І тому нагальною є потреба ширшої візії, яка дозволить нам не тільки захоплюватися чудами прогресу, а також звертати увагу на інші явища, які, мабуть, не можна було собі уявити сто років тому. Від нас вимагається тільки деяка відповідальність за спадок, який по собі залишимо у цьому світі. 

19. Насамкінець можна додати, що пандемія Ковід-19 підтвердила тісний зв’язок між життям людини, інших живих істот і довколишнім середовищем. Але в особливий спосіб підтвердила, що те, що відбувається в будь-якій частині світу, впливає на всю планету. Це дозволяє мені повторити два переконання, на яких наголошую аж до нудоти: «все зв’язано» і «ніхто не врятується сам». 

2. Зростання технократичної парадигми 

20. В енцикліці Laudato si’ я подав коротке пояснення технократичної парадигми, яка лежить в основі сучасної деградації середовища. « Розуміння життя та діяльності людини пішло шкереберть, завдаючи серйозної шкоди світові навколо нас » [13]. Вона полягає у мисленні, що «нібито реальність, добро та правда автоматично випливають з технологічної та економічної влади як такої » [14]. Логічний наслідок: «Це полегшило сприйняття ідеї нескінченного чи необмеженого зростання, яка є такою привабливою для економістів, фінансистів і фахівців у галузі технологій » [15]. 

21. В минулі роки ми могли підтвердити цей діагноз й водночас бути свідками розвитку цієї парадигми. Штучний інтелект і останні технічні здобутки спираються на ідею людини без будь-яких обмежень, здатності й можливості якої можна розвивати, завдяки технологіям, до безконечності. У такий спосіб технократична парадигма живиться собою як потвора. 

22. Безсумнівно, що природні ресурси, потрібні технологіям, такі як літій, кремній тощо, не безмежні, але найбільшою проблемою є ідеологія, яка підтримує цю одержимість: безмірно збільшувати могутність людини, для якої не людська дійсність – тільки засіб для її потреб. Усе, що існує, перестає бути даром, який слід шанувати, цінити, берегти, а стає невільником, жертвою капризів розуму та здатностей людини. 

23. Лякає усвідомлення, що можливості, розширені технологіями, «дали тим, хто володіє знаннями і, особливо, економічними ресурсами, вражаюче панування над усім людством і цілим світом. Ніколи людство не мало такої влади над собою, однак немає жодних гарантій, що вона буде використовуватися для добра, особливо якщо врахувати, як вона використовується сьогодні. [...] У чиїх руках уся ця влада зараз чи зосередиться потім? Надзвичайно ризиковано, якщо її має лише невелика частина людства» [16]. 

Переосмислити використання влади 

24. Не кожне збільшення влади корисне для людства. Достатньо згадати «чудові» технології, які використовували для нищення населення, скидання атомних бомб, етнічних чисток. В історії є моменти, коли, захоплені прогресом, ми не бачили його небезпек. Але такий ризик завжди присутній, бо «наш неосяжний технологічний розвиток не супроводжується розвитком людської відповідальності, цінностей і совісті. [...] У цьому сенсі ми стоїмо оголеними й незахищеними перед нашою постійно зростаючою владою, не маючи потрібних засобів контролю. У нас є певні поверхові механізми, але нам бракує ґрунтовної етики, культури та духовності, які дійсно здатні встановити обмеження та навчити нас розсудливої стриманості» [17] . Не дивно, що така велика влада в таких руках здатна знищити життя, а матриця мислення у технократичній парадигмі перешкоджає нам побачити цю велику проблему сучасного людства. 

25. На противагу цій технократичній парадигмі ми говоримо, що оточуючий світ – не об’єкт експлуатації, неприборканого використання, необмежених амбіцій. Також не можемо сказати, що природа – це тільки «каркас», в якому розвиваємо своє життя і проекти, бо «ми є частинкою природи, ми включені до неї і, таким чином, постійно взаємодіємо з нею » [18], бо « ми розглядаємо світ не ззовні, а зсередини » [19]. 

26. Це також виключає ідею людини як сторонньої істоти й елементу, здатного тільки шкодити зовнішньому середовищу. Її слід сприймати як частину природи. Життя, розум і свобода людини вписані в природу, яка збагачує нашу планету, й становлять частину її внутрішньої сили й рівноваги. 

27. І тому здорова екологія – це також продукт взаємодії людини з довколишнім середовищем, що діється в культурах корінних народів і діялося упродовж століть у різних регіонах землі. Часто групи людей «створювали» середовище [20], перебудовуючи його, але не нищили його і не загрожували йому. Великою актуальною проблемою є те, що технократична парадигма розірвала ці здорові й гармонійні стосунки. У всякому разі необхідне подолання цієї нищівної та деструктивної парадигми не означає заперечення людини, а взаємодію природних систем із «соціальними системами» [21]. 

28. Ми повинні переосмислити питання людської влади, її значення і границь, бо наша могутність шалено виросла за кілька десятиліть. Ми зробили вражаючий і дивовижний технічний прогрес, але не усвідомлюємо, що водночас стали дуже небезпечними, здатними поставити під загрозу життя багатьох істот і своє власне виживання. Сьогодні можна повторити іронічні слова Соловйова: «Це століття настільки просунулося, що, ймовірно, буде останнім» [22]. Потрібно ясності й чесності, щоби вчасно розпізнати, що наша могутність і прогрес обертаються проти нас самих [23]. 

Етичне жало 

29. Моральна деградація тих, які мають справжню владу, маскується маркетингом і неправдивою інформацією – корисними механізмами в руках тих, які володіють найбільшими ресурсами і завдяки їм можуть впливати на громадську думку. За допомогою цих механізмів, коли планують будувати якесь підприємство, яке сильно впливатиме на довколишнє середовище і буде високий рівень забруднення, мешканцям говорять про локальний прогрес, про можливості економічного розвитку, про працевлаштування і краще майбутнє для їхніх дітей. Але насправді ніхто не цікавиться майбутнім цих людей, бо їм не говорять конкретно про наслідки цього проекту: спустошена земля, набагато гірші умови для життя і розвитку, знищений регіон, малопридатний для життя, без радості співпраці й без надії, глобальні зміни, які принесуть шкоду багатьом іншим людям. 

30. Достатньо тільки згадати ефемерний ентузіазм щодо грошей, отриманих за поховання радіоактивних відходів у якомусь місці. Дім, куплений за ці гроші, став могилою через поширення різних хвороб. Говорю це не під впливом непогамованої уяви, а на основі досвіду, який ми пережили. Можна сказати, що це крайній приклад, але не можна говорити про «менші» шкоди, бо саме сума багатьох малих допустимих шкод привела нас до сьогоднішньої ситуації. 

31. Це справа не тільки фізики чи біології, а також економіки і як ми її розуміємо. Логіка максимальних прибутків за найменшу ціну, прикрита раціональністю, прогресом і нездійсненними обіцянками, унеможливлює будь-яке щире піклування про спільний дім і звернення уваги на підтримку людей, відкинутих суспільством. Останніми роками ми помічали, що самі вбогі люди, приголомшені й затьмарені обіцянками фальшивих пророків, піддавалися брехні світу, збудованого не для них. 

32. Посилюються помилкові ідеї на тему так званої «меритократії», яка стала владою «гідних», яким усе повинно підпорядковуватися, домінуванням тих, які народилися в кращих умовах для розвитку. Здоровий підхід до цінності праці, розвиток власних спосібностей і гідний похвали дух ініціативи – це одне, але якщо не прагнути справжніх однакових можливостей, то меритократія легко перетворюється на димову завісу і дає більше привілеїв малій групі можновладців. Згідно з цією збоченою логікою, яке їм діло до шкоди, завданої спільному домові, якщо вони почуваються у безпеці під захистом фінансових засобів, здобутих своїми спосібностями й працею? 

33. Звертаючись до свого сумління й думаючи про дітей, які платитимуть за завдані шкоди, постає питання про сенс: який сенс мого життя, яке значення має моє існування на цій землі, який остаточний сенс моєї праці й моїх зусиль? 

3. Слабкість міжнародної політики 

34. Але «минуле повторюється […] кожне покоління повинно прийняти боротьбу й успіхи минулих поколінь і прямувати до ще шляхетнішої мети. Такою є дорога. Добро, любов, справедливість і солідарність не здобувають раз і назавжди; їх треба здобувати кожного дня» [24]. Я наголошую, що для міцного й тривалого поступу «слід надавати перевагу багатостороннім договорам між країнами» [25]. 

35. Не треба плутати багатосторонні відносини з всесвітньою владою, зосередженою в руках однієї особи або еліти з надмірною владою: «Коли говоримо про можливість якоїсь форми всесвітньої влади, регульованої правом, то не обов’язково треба думати про персональну владу» [26]. Говоримо передовсім про «ефективніші міжнародні організації, наділені владою для забезпечення глобального спільного добра, подолання голоду й злиднів і для гарантованого захисту основних прав людини» [27]. Вони повинні бути наділені такими повноваженнями, які би «забезпечили» виконання суттєвих завдань. У такий спосіб виникнуть багатосторонні відносини, незалежні від мінливих політичних ситуацій чи інтересів малих груп, зі стабільною ефективністю. 

36. Жаль, що не користуються можливістю глобальних криз, щоб запровадити здорові зміни [28]. Так сталося під час фінансової кризи 2007-2008 років і повторилося під час кризи Ковід-19. Бо «здається, що справжні стратегії, які потім розвинулися в світі, орієнтувалися на більший індивідуалізм, на більшу дезінтеграцію, на більшу свободу для могутніх, які завжди знайдуть спосіб вийти з кризи неушкодженими» [29]. 

Реконфігурація багатосторонніх відносин 

37. Здається, що сьогоднішній виклик полягає не в рятуванні старих багатосторонніх відносин, а у їх реконфігурації й відтворенні згідно з новою міжнародною ситуацією. Заохочую визнати, що «багато об’єднань і організацій громадянського суспільства допомагають компенсувати слабкості міжнародної спільноти, брак координації у важких ситуаціях, брак зацікавлення основними правами людини й дуже критичним станом деяких груп» [30]. До прикладу, Оттавський процес проти виробництва і використання протипіхотних мін – це приклад, як громадянське суспільство спроможне створити ефективну динаміку, яку нездатна створити ООН. У такий спосіб принцип субсидіарності застосовується також до глобально-локальних відносин. 

38. У середньостроковій перспективі глобалізація сприяє спонтанному культурному обміну, кращому взаємному пізнанню та інтеграції народів – що веде до розвитку багатосторонніх відносин «знизу», а не тільки рішень провладних еліт. Вимоги, які виходять «знизу» в різноманітних частинах світу, де активісти різних країн допомагають один одному і підтримують себе взаємно, можуть чинити тиск на структури влади. Надіємося, що стосуватиметься також і кліматичної кризи. І тому повторюю: «Якщо громадяни не контролюватимуть політичну владу – національну, регіональну та місцеву, – то неможливо буде контролювати шкоду, завдану довкіллю » [31]. 

39. Постмодернізм породив нову чутливість до найслабших і найбеззахисніших. Це перегукується із тим, на що я наголошував в Енцикліці Fratelli tutti – на першенстві людської особи і захисті її гідності незалежно від будь-яких обставин. Це інший спосіб запрошення до багатосторонніх відносин ради вирішення справжніх проблем людства, щоби передовсім захищати гідність людини у такий спосіб, щоби етика переважала над локальними інтересами й обставинами. 

40. Йдеться не про заміну політики, бо, з іншого боку, потуги, які постають, здатні щораз краще отримувати важливі результати у вирішенні конкретних проблем – що було видно під час пандемії. Сам факт, що відповіді на проблеми можуть походити з будь-якої країни, навіть найменшої, вже веде до багатосторонніх відносин як неуникненного шляху. 

41. Стара дипломатія, яка також перебуває у кризі, показує свою важливість і необхідність. Але їй ще не вдалося створити багатосторонню дипломатію, яка би відповідала новій конфігурації світу, але якщо вдасться змінити її конфігурацію, то вона повинна стати частиною рішення, бо досвід століть не можна відкидати. 

42. Світ стає таким багатополярним і таким складним, що для ефективної співпраці потрібні інші рамки. Не достатньо думати про рівновагу сил, слід також думати про потребу дати відповідь на нові виклики і реагувати глобальними засобами на екологічні, культурні й соціальні проблеми, особливо ради зміцнення основних прав людини, суспільних прав і турботи про спільний дім. Йдеться про встановлення глобальних і ефективних принципів для «забезпечення» глобального захисту. 

43. Усе це зумовлює вироблення нових процедур прийняття рішень і їх легітимізації, бо попередні процедури недостатні й не ефективні. У такій структурі потрібний простір для розмов, консультацій, дебатів, рішень, перевірок, тобто своєрідна більша «демократизація» в глобальній сфері, щоби представити й включити різні ситуації. Вже будуть непотрібні інституції, які захищають права найсильніших, нехтуючи правами решти. 

4. Кліматичні конференції: успіхи й поразки 

44. Упродовж десятиліть представники понад 190 країн періодично зустрічаються й обговорюють тему клімату. Конференція в Ріо-де-Жанейро в 1992 році привела до прийняття Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (Convención Marco de las Naciones Unidas sobre el Cambio Climático (CMNUCC)), договору, який набув чинності після необхідних ратифікацій країнами, які підписали його в 1992 році. Ці країни щороку зустрічаються на Конференції Сторін (Conferencia de las Partes (COP)), найбільшого органу прийняття рішень. Деякі Конференції вже зазнали поразку, як у Копенгагені (2009), в той час інші зробили важливий поступ, як COP3 у Кіото (1997). Її цінний протокол – зменшення викидів парникових газів на 5% у порівнянні з 1990 роком. Останній термін минув у 2012 році, але мета не була досягнута. 

45. Усі сторони також зобов’язалися впроваджувати програми адаптації для зменшення наслідків актуальних змін клімату. Також виділяються кошти на покриття видатків на ці цілі в країнах, які розвиваються. Протокол запустили в життя у 2005. 

46. Згодом запропонували механізм щодо втрат і збитків, викликаних кліматичними змінами, який покладає головну відповідальність на найбагатші країни і намагається компенсувати шкоди і втрати країн, які найбільше постраждали від кліматичних змін. Йдеться не про фінансування «адаптації» постраждалих країн, а про компенсацію втрат. Це питання було предметом важливих дискусій під час різних COP. 

47. COP21 у Парижу (2015) була наступною важливою подію, бо схвалила угоду, яка залучила всіх. Це можна вважати новим початком, якщо взяти до уваги невиконання попередніх завдань. Порозуміння було досягнуте 4 листопада 2016 року. І хоча це обов’язкова угода, але не всі пункти зобов’язують у стислому значенні, і деякі з них дають місце для широких інтерпретацій. З другого боку, навіть за невиконання зобов’язань не передбачені ні конкретні санкції, ні ефективні інструменти, які би гарантували їхнє виконання. Але передбачені еластичні рішення для країн, що розвиваються. 

48. Паризька угода має велику довгострокову мету: підтримувати ріст середньої загальної температури нижче 2 °C в порівнянні з доіндустріальним рівнем і намагатися знизити його до 1,5 °C. Продовжується робота над поєднанням конкретних процедур моніторингу і прийняттям загальних критеріїв, які дозволять порівнювати цілі різних країн. Це утруднює більш об’єктивне (кількісне) оцінювання справжніх результатів. 

49. Після кількох конференцій з малими результатами і розчаруваннями від COP25 у Мадриді (2019) сподівалися, що COP26 у Глазго (2021) змінить цей напрямок. По суті, вона запустила Паризьку угоду, яку поставили під сумнів через умови й наслідки пандемії. Окрім того з’явилося багато «напоумлень», реальну користь яких важко було передбачити. Пропозиції забезпечити швидкий та ефективний перехід до альтернативних і менш забруднюючих видів енергії не були прийняті. 

50. COP27 у Шарм-еш-Шейх (2022) від початку була під загрозою через ситуацію, викликану вторгненням в Україну, що спричинило серйозну економічну та енергетичну кризу. Зросло використання вугілля і всі хотіли забезпечити ним себе. Для країн, які розвиваються, нагальним пріоритетом для розвитку став доступ до енергії. Ясно і щиро визнали, що викопне паливо ще забезпечує 80% всесвітньої енергії і його використання збільшується. 

51. Єгипетська конференція була ще одним прикладом труднощів у переговорах. Можна сказати, що вона була в якійсь мірі корисною для консолідації фінансової системи «втрат і збитків» у країнах, які найбільше постраждали від кліматичних катастроф. Здавалося, що це дає новий голос і більшу участь країнам, які розвиваються. Але навіть у цьому питанні багато пунктів залишилися неясними, особливо про конкретну відповідальність країн, які повинні робити свої внески. 

52. Сьогодні можемо сказати, що «його рішення слабо реалізовано через відсутність відповідних механізмів контролю, періодичних перевірок та штрафних санкцій за порушення. Проголошені самітом принципи все ще очікують ефективної та швидкої реалізації» [32]. Також «міжнародні переговори не сприяють значному прогресові у зв’язку з позиціями тих країн, які ставлять національні інтереси вище глобального спільного добра. Постраждалі від приховування таких наслідків не забудуть цього провалу сумління та відповідальності» [33].  

5. Чого очікувати від COP28 в Дубаю? 

53. Об’єднані Арабські Емірати прийматимуть наступну COP28. Це країна в Перській затоці, відома як великий експортер викопної енергія, хоча зробила значні інвестиції у відновлювані джерела енергії. Тим часом нафтогазові компанії розглядають нові проекти для збільшення видобутку. Говорити, що нічого не станеться, було би самогубством, бо означало би наражати все людство, особливо найбідніших, на найгірші наслідки кліматичних змін. 

54. Якщо віримо в здатність людини виходити поза свої маленькі інтереси і мислити масштабно, то можемо мріяти, що COP28 приведе до помітного прискорення трансформації енергетики з добрими зобов’язаннями, які можна буде постійно перевіряти. Ця конференція може стати поворотним моментом, який покаже, що все, осягнуте з 1992 року, було серйозним і важливим, або стане великим розчаруванням і загрозою для всього доброго, що вже було зроблено. 

55. Загальні викиди, незважаючи на численні переговори й угоди, зростають. Очевидно, що можна стверджувати, що якби не було цих угод, то викиди були би ще більшими. Але в інших питання, пов’язаних з екологією, коли було бажання, то отримали значні результати, до прикладу, із захистом озоносфери. Натомість перехід до чистих енергій: вітрової, сонячної, відмова від викопного палива просувається дуже повільно. І тому існує підозра, що прийняті міри інтерпретуватимуть як відволікання уваги. 

56. Потрібно подолати логіку вдавання бути чуйними й водночас не мати сміливості впроваджувати суттєві зміни. Знаємо, що такими темпами за кілька років подолаємо максимальну границю у 1,5 °C і швидко дійдемо до 3 °C – з великим ризиком досягнути критичної точки. Навіть якщо не досягнемо критичної точки, то наслідки будуть катастрофічними й треба буде швидко реагувати, що поєднуватиметься з величезними, важкими і недопустимими економічними й соціальними втратами. Якщо зміни, які маємо запроваджувати тепер, поєднуються з коштами, то чим довше зволікатимемо, тим вони збільшуватимуться. 

57. Вважаю, що потрібно наголосити, що «п ошук лише технічних засобів вирішення кожної виниклої екологічної проблеми призводить до розмежовування того, що насправді взаємопов’язане, і до маскування справжніх, глибинних проблем глобальної системи» [34]. Правда, що адаптаційні зміни потрібні, щоби не допустити шкоди у короткостроковій перспективі. Також позитивними є деякі починання й технічний поступ у царині абсорбції й очищення викидних газів. Але існує небезпека залишатися в логіці ремонтування, зшивання, латання дір, коли під поверхнею продовжується процес забруднення. Думка, що кожну майбутню проблему можна буде вирішити майбутніми новими технологіями – згубний прагматизм, який викличе ефект снігової лавини. 

58. Потрібно раз і назавжди покінчити з безвідповідальним висміюванням цієї теми тільки як екологічної, «зеленої», романтичної – ради економічних інтересів. Потрібно визнати, що це – багаторівнева гуманістична і соціальна проблема, яка вимагає спільної праці всіх. Часто під час екологічних конференцій увагу притягує діяльність груп, яких піддають критиці за «радикальність». Але насправді вони заповнюють порожнечу в суспільстві, яке має чинити здоровий «тиск», тому що кожна родина повинна думати про майбутнє своїх дітей. 

59. Якщо ми щиро зацікавлені в тому, щоб COP28 стала історичною подією, яка шанує й ушляхетнює людину, то можемо надіятися на обов’язкову енергетичну реформу з трьома рисами: ефективність, обов’язковість і можливість легкого контролю. Мета цього – ініціювати новий процес: рішучий, інтенсивний, обов’язковий для всіх. Це ще не відбулося, але лише завдяки такому процесу можна відновити довіру до міжнародної політики, бо лише у такий спосіб буде можливо значно зменшити викиди вуглекислого газу й своєчасно уникнути великої біди. 

60. Надіємося, що ті, які намагаються бути стратегами, думали про спільне добро і про майбутнє своїх дітей більше, ніж про короткострокові інтереси кількох країн чи фірм. Щоби в такий спосіб показували шляхетність, а не ганьбу політики. Наважуся поставити це запитання можновладцям: «Чому ж існує сьогодні прагнення втримати владу, яка запам’ятається своєю нездатністю діяти тоді, коли це вкрай потрібно?» [35].  

6. Духовні мотивації 

61. Я хотів би нагадати вірним католикам про мотивації, які випливають із їхньої віри. Заохочую братів і сестер інших релігій зробити те саме, бо знаємо, що справжня віра не тільки зміцнює серце людини, але й змінює внутрішнє життя, преображає власні цілі, просвітлює взаємини з іншими і зв’язки з усім творінням. 

В світлі віри 

62. Біблія говорить, що «побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре» (Бут. 1, 31). Йому належить «земля й усе, що на ній» (Втор. 10, 14). Тому говорить: «А землі не продаватимете назавжди, бо земля моя. Ви ж приходні й комірники в мене» (Лев. 25, 23). Отож, « відповідальність за Господню землю означає, що люди, наділені розумом, повинні поважати закони природи та зважати на делікатну рівновагу, що існує між створіннями на землі » [36]. 

63. З іншого боку, «всесвіт як єдине ціле через багатство своїх зв’язків демонструє невичерпні багатства Бога ». І тому, щоби бути мудрими, «слід зрозуміти різноманіття речей у їх численних зв’язках» [37]. На цій дорозі мудрості слід брати до уваги, що зникають різні види, що кліматична криза загрожує життю багатьох істот. 

64. «Господь запрошує інших бути уважними до існуючої у світі краси, бо Він сам постійно перебував у зв’язку з природою, віддаючи їй свою увагу, сповнену любов’ю і захопленням. Коли Він ходив по землі, то зупинявся, щоб помилуватися красою, яку засіяв Його Отець, і вчив учнів бачити божественне послання у речах» [38].  

65. Водночас «Таким чином, створіння, що населяють цей світ, вже не будуть являти для нас лиш просту природну дійсність, тому що Воскреслий таємничо обіймає і спрямовує їх до повноти, що стане їх кінцевим призначенням. Ті самі квіти в полі і птахи, якими насолоджувалось і милувалось людське око, тепер будуть сповнені Його сяючою присутністю » [39]. Якщо «в сесвіт розвивається в Бозі, який суцільно наповнює його. Тож таїнство присутнє в листку, гірській стежці, краплі роси, обличчі бідняка» [40]. Всесвіт оспівує безмежну Любов. Як це може нас не цікавити? 

Дорога співпричастя і відповідальності 

66. Бог з’єднав нас із усіма своїми створіннями. Але технократична парадигма може нас ізолювати від навколишнього світу і змусити забути, що весь світ – це «зона контакту» [41]. 

67. Юдео-християнський світогляд захищає особливу й унікальну цінність людини в дивовижному хорі всіх істот, але сьогодні ми змушені визнати, що можливим є тільки «вмісцевлений антропоцентризм». Це означає визнати, що людське життя незрозуміле і неможливе без інших створінь, бо «всі ми пов’язані невидимими зв’язками і разом формуємо світову родину, величну спільність, яка наповнює нас священною, люблячою і смиренною повагою » [42]. 

68. Це не продукт нашої волі, коріння цього сягають основи нашого існування, бо « Бог з’єднав нас з довколишнім світом так тісно, що опустелювання поверхні землі є ніби загальним захворюванням, і можемо вболівати над вимиранням якогось виду як над своїм каліцтвом» [43]. Отож, слід припинити вважати людину автономною, всемогутньою, необмеженою істотою, а почати думати про себе смиренніше й ширше. 

69. Запрошую всіх йти цим шляхом примирення зі світом, у якому ми живемо, і робити його кращим своєю працею, яка пов’язана з особистою гідність й великими цінностями. Водночас не можу заперечити, що потрібно бути щирими й визнати, що найкращі вирішення залежать не тільки від індивідуальних зусиль, а передовсім від великих рішень національної і міжнародної політики. 

70. Але все впливає на цілість, і уникнення підвищення глобальної температури на одну десяту Цельсія вистарчить, щоби зменшити страждання багатьох людей. Але важливим є те, що важко піддається кількісній оцінці. Пам’ятайте, що немає тривалих змін без культурних змін, без дозрівання способу життя і переконань суспільства, і що немає культурних змін без зміни індивідів. 

71. Зусилля домогосподарств, спрямовані на менше забруднення середовища, зменшення відходів, розумне споживання створюють нову культуру. Сам факт зміни особистих, родинних і групових звичок підсилює занепокоєння через невиконаних обов’язків політичними секторами і обурення через пасивність можновладців. Слід усвідомити, що навіть якщо це не принесе великого кількісного результату, то запустить великі трансформаційні процеси, які діятимуть у глибині суспільства. 

72. Якщо візьмемо до уваги, що викиди забруднюючих речовин на одну особу у США майже в два рази більші, ніж у Китаю, і в сім разів більші, ніж в середньому у найбідніших країнах [44], то можемо ствердити, що загальна зміна безвідповідального західного стилю життя могла би мати значні далекосяжні наслідки. І, разом із невід’ємними політичними рішеннями, ми би стали на дорогу взаємного піклування. 

73. Цей лист називається «Прославляйте Бога». Бо людина, яка хоче зайняти місце Бога, стає найбільшою загрозою для себе самої. 

Дано в Римі в Базиліці св. Йоана Латеранського 4 жовтня під час Урочистості св. Франциска з Ассізі, 2023 рік, одинадцятий рік мого Понтифікату. 

ФРАНЦИСК