2. Трилогія
Задумом трилогії, «яку в 1961-1986 роках я розтягнув на 15 томів», було отримання цілісного огляду «старих правд» в їхній неподільній формі. «Поза тим виявилось, що таке представлення християнства було його найкращим виправданням». Методологічне «обкрадання Єгипту» в трилогії дуже конкретне. «Оскільки будівля не повинна бути порожньою, монолітною і без реляцій, то я її заселив різноманітними пам’ятниками поетів, філософів і святих. Усі вони повинні були довести, як різноманітно, як оригінально і водночас конкретно можна розвивати, і то зсередини, центр, формований самим Богом. Охоче вживаю образ статуї, яку – якщо вона достатньо пластична – необхідно обходити, і за кожним кроком бачимо інший образ, хоч статуя залишається тою самою». Бальтазар уже в менших публікаціях показував головні форми своєї трилогії. Стислу програму представив у невеликій книжці Вірогідною є тільки любов. У Правді світу читаємо: «Правда, добро і краса є такими трансцендентальними властивостями буття, що зрозуміти їх можна лише разом і у взаємній залежності. У взаємному поєднанні вони є доказом невичерпної глибини і багатства буття. В кінці вони показують, що мають своє джерело в остаточній таїні». Тим самим властивості буття відсилають до свого фундаменту, яким є Бог. Створена краса веде до слави і величі Бога, який об’являється, добро – до тео-драми, в якій вільний Бог діє на людську свободу, правда – до тео-логіки, оскільки Бог виражається обмеженими можливостями людського інтелекту. Бальтазар не тільки змінює традиційну послідовність середньовічних трансценденталій, але й модифікує їх.
| |
