2. До зустрічі – Адріанна фон Шпаєр   

Адріанна фон Шпаєр народилася 20 вересня 1902 року у французькомовній частині Швейцарії в Ля Шо-де-Фонд, у протестантській родині. Була другою дитиною базилейського окуліста Теодора фон Шпаєр і Лаури Гірард. Теодор походив із стародавнього роду, з якого вийшли лікарі та духовні, а також працьовиті ремісники. Лаура була дочкою годинникаря і ювеліра. Адріанна мала старшу на півтора року сестру Гелену і двох молодших братів: Вільгельма і Теодора. З наймолодших літ доходило до гострих конфліктів між матір’ю і Адріанною, яка довго була нелюбленою дитиною. Лише у зрілому віці їй вдалося найти з мамою спільну мову. Вона компенсувала погане ставлення мами побожністю, дитячою втечею до Бога і для Бога; вчилася молитви, розпізнавання Божої волі, чинила покутні діла. Знаходила зрозуміння у своєї бабці, побожної та глибокої жінки, що мешкала за містом, де можна було знайти тишу. Смерть бабці у 1913 році була для одинадцятилітки великою втратою. Адріанна мала дуже добрі відносини з батьком, який брав її ще малою до лікарні. Тоді в неї народилась ідея стати лікаркою і допомагати людям. Вже в школі почала працювати для бідних і разом з подругами заснувала товариство допомоги найбіднішим. Дитиною отримала перші містичні благодаті. В віці шести років мала видіння святого (після зустрічі з Бальтазаром довідається, що це був св. Ігнатій). Цей досвід, який не могла раціонально пояснити, започаткував пошуки повноти, яку не могла знайти в протестантському і антикатолицькому середовищі. За вразливість її «звинувачували» в католицизмі. 

У віці п’ятнадцяти років мала видіння Марії. Видимим знаком цього містичного досвіду була рана коло серця, яка ніколи вже на загоїться. З цього моменту Адріанна мала свідомість свого таємничого покликання. У протестантизмі їй бракувало Матері, через це недільні катехези, яких слухали діти, були ніби сирітськими. Другим елементом, який Адріанна безрезультатно і напомацки шукала в просторі віри, була сповідь, у розумінні поєднання з Богом, і передовсім як спосіб практикувати послух. Шукаючи сповіді, потрапляла у різні релігійні угрупування (наприклад, Армія Спасіння), в яких практикували публічне визнання гріхів, але завжди поверталась розчарованою. 

У школі в неї з’явилась готовність до терпіння заступництва. Якщо хтось у чомусь прогрішився, то Адріанна брала провину на себе і добровільно несла покарання. Те саме відбувалось і в гімназії, але з часом їй перестали вірити. Будучи з батьком у лікарні, спитала, чи не могла би осліпнути замість якоїсь сліпої дитини. Навчилася без нарікань приймати всі звинувачення. В школі вчилася добре, але уроки релігії були для неї справжньою мукою. Дискутувала з кожним катехитом, остаточно стверджуючи, що Бог є іншим. Про католиків знала стільки, скільки чула в анекдотах. Але голосно і розсудливо на це реагувала. 

Коли Адріанна почала вчитися в гімназії у Ля Шо-де-Фонд, мати не була цим задоволена, вважаючи, що бажання стати лікаркою не є добрим. Батько погодився з дочкою, яка не шукала кар’єри, але прагнула посвятитися Богові й людям. В гімназії вона була однією з кращих, а на уроках релігії сперечалася з пастором. Матері вдалось забрати дочку з гімназії. Цілий рік Адріанна ходила до жіночого ліцею, а ночами при свічці вчилася греки, з надією, що повернеться до гімназії. Надія реалізувалась, і вона стала єдиною дівчиною лідером, повна темпераменту, гумору і великого почуття справедливості. 

У 1918 році вмирає її батько, вона бере на себе відповідальність за домашнє господарство. Адріанна виразно передчуває, що її майбутнє буде поєднане з терпінням. Відвідує також торговельну школу – на бажання мами. Працює понад сили, попадає в лікарню з двостороннім туберкульозом, лікарі кажуть, що шанси дуже малі. Криза пройшла, і у 1920 р. вона вирішує пройти курси медсестер. Але організм не витримує таких навантажень, вона знову потрапляє в лікарню. Пів року в Вальдо, вона стає на ноги. Тим часом мати переїжджає до Клайнбазель. Адріанна приєднується до родини в 1921 р. і сама зголошується до німецької гімназії для дівчат. Оскільки вона втратила три роки, то її приймають на шеститижневе випробування. Повинна передовсім навчитись німецької мови. Через півтора року вона склала випускні іспити разом з усіма. В родиннім домі живе як чужа. Справжньою підтримкою для неї є Генрик Барт, брат Карла Барта, і Єва Бернуллі. 

Адріанна розпочинає медичні студії. Мати, яка хотіла би бачити дочку секретаркою в банку і дружиною банкіра, так розгнівана, що довгі тижні не розмовляє з дочкою, а також забороняє своїм дітям розмовляти з сестрою. Оскільки ніхто не хоче платити за її навчання, то Адріанна сама заробляти на своє утримання. В часі навчання вона знаходить нових друзів. Найбільшу радість знаходить у контактах з пацієнтами, який приготовляє до смерті. 

Проблематичною справою є два одруження Адріанни фон Шпаєр. На канікулах 1927 р. познайомилась з професором історії Емілем Дюрром, вдівцем з двома синами. Дюрр закохався в неї, а вона вийшла заміж зі співчуття до нього і сиріт. З часом дуже його полюбила, і його раптова смерть у 1934 р. була для неї дуже болючим людським і релігійним досвідом. У 1936 р. вона вийшла заміж за наступника свого чоловіка на кафедрі історії, Вернера Кегі. Бальтазар дуже критично оцінював два подружжя Адріанни, вважаючи, що головну роль відігравало співчуття і середовище сватів. 

Через рік після першого одруження вона склала державний екзамен, у 1931 р. розпочала практику, яка стала для неї виконанням Божої волі і служінням ближнім. Довгі роки, аж до 1954 р., через її лікарський кабінет пройшли сотні людей, що терпіли на тілі й душі. Грошові справи були для неї малозначними. Ще в подружжі з Емілем Дюрром вони думали перейти на католицизм. З року в рік вона ставала щораз впевненішою, що це її дорога до Бога. Вона часто відвідувала католицькі меси, шукала контактів з католицькими священиками, але ефектів не було. Літо 1940 р. пролежала в лікарні через гострий серцевий напад. Наслідки хвороби відчувала до кінця життя. Осінню вона познайомилась з Бальтазаром, що було переломним моментом життя для них обох, змінило напрямок їхнього життя і означало прийняття неочікуваних і дуже трудних рішень.