Mateusz Pawłowski SJ, Przywództwo po pandemii. Mistrz czy uwodziciel?  

Życie duchowe, zima 109/2022 

переклав (один розділ зі статті) о. О. Кривобочок ТІ 

Героїчне лідерство або випадок єзуїтів 

1549 рік був знаменним для всієї тодішньої західної цивілізації. Саме тоді до далекої й культурно герметичної Японії прибув корабель, із якого зійшов на берег єзуїтський місіонер Франциск Ксаверій. Він мав тільки одне прагнення: дібратися до сьоґуна і християнізувати якнайбільшу кількість японців. Важко було собі уявити божевільнішу справу і, здавалося, від самого початку приречену на поразку. Через тридцять років єзуїти вже мали в Японії новіціят (90 послушників), більше 200 священників, парафії, прототип університету і понад 400000 охрещених і ревних католиків. А все це зробила жменя єзуїтських лідерів під харизматичним керівництвом Франциска Ксаверія і його наступників. 

Всупереч прийнятих уявлень справа Франциска Ксаверія і його «дружини» не мала нічого спільного зі сферою чудес. А мала критичний зв’язок з тим, що єзуїти практикували від початку покликання до життя Товариства Ісуса за справою свого засновника Ігнатія Лойоли. Цей зубожілий баськський шляхтич середнього віку створив інституцію, яка своїм феноменом, практичністю і ефективністю «звела», між іншим, японську керівну верхівку. Самураї, бо про них тут йдеться, помітили в єзуїтській духовності й у її утилітарній стратегії велику силу й потенціал, подібні до їхньої культури, а в Духовних Вправах Ігнатія – щось типу християнського кодексу Бушідо. 

Які ж це принципи, які практикували єзуїти, так сильно захопили японських самураїв? Що схилило багатьох із них залишити власну релігію і вступити до вимогливого єзуїтського новіціяту? Це були правила, відкриті св. Ігнатієм Лойолою, шляхом медитації й молитви. Принципи, які упродовж кількох десятків років зробили Товариство Ісуса найвпливовішою і найпотужнішою релігійною організацією в Європі шістнадцятого століття. Згадані правила створюють кодекс, який сміливо можемо назвати фундаментом «героїчного лідерства». Лідерам, які відважаться зламати схеми щоденної рутини і банального керівництва, вони пропонують перемогу їхніх команд у значенні найефективнішого в історії осягнення закладеної мети. 

«Героїчне лідерство» спирається на досягненні бажаного впливу на інших і на особистому прикладі й авторитеті лідера. Фундаментом є діяльність на основі цінностей, відваги, емпатії, особистої енергії й ведення за собою інших так, щоб вони самі хотіли йти за лідером, і то на сто відсотків. «Героїчне лідерство» щодня створює для своєї команди якусь вартість в трьох вимірах: через мотивування, комплексне вирішення людського потенціалу й ефективне використання здібностей. «Героїчне лідерство» функціонує у щоденній рутинності в контексті чотирьох принципів, які все трансформують. 

1. Героїчний у діяльності. Це означає, що завдяки введенню цього принципу в життя лідер виходить зі сфери важливих і потрібних мрій або прагнень і входить у сферу «невтомного прагматизму». «Одна реалізована ідея важливіша від десяти проектів, які неможливо реалізувати» – говорив св. Ігнатій Лойола. У практиці керування Товариства Ісуса цей принцип давав «товаришам Ісуса» вимір безпосереднього налаштування на все, що корисне, обминаючи всю сферу подій, які, хоча інтелектуально привабливі, але тут і тепер не мали шансів для реалізації. Досвідчений лідер, який діяв за єзуїтським методом, одне від другого розрізняв (розпізнавав) з допомогою глибоких роздумів, молитви, інтуїції, особистого досвіду, мудрих порад інших людей і здорового глузду. 

2. Завжди креативний. Тобто розсудливий у сенсі й значенні, що інновації вважає дорогою до постійного вдосконалення себе і своїх підлеглих… «Героїчний лідер» завжди діє згідно з єзуїтською максимою «На більшу Божу славу» й ніколи повністю не задоволений осягнутими результатами, бо розуміє, що завжди можна краще, ефективніше, більше тощо. 

3. Завжди мотивований християнською агапе – «учтою духа й взаємної любові». У сфері бізнесу й політики йдеться не дослівно про таку любов, яку зазвичай розуміє сучасний світ. Тут йдеться про «любов» до своєї організації (фірми) й про постійні прояви вдячності працівникам за їхній внесок у її розвиток, бізнес. Це критичний принцип єзуїтського лідерства, який об’єднує всі інші принципи. Без свідомого практикування цього принципу лідер залишається тільки й виключно кимсь типу найманця, для якого немає значення, що діялося до нього й що діятиметься після нього. Агапе – це необхідна умова для осягнення справжнього успіху в ролі лідера. Якщо для тебе не мають значення твої люди, керівники, фірма, клієнти, то можеш здобути тимчасовий успіх у якійсь конкретній справі бізнесу, але ніколи не станеш «справжнім лідером». Що більше, рано чи пізно твої люди помітять, що в твоєму серці немає справжньої агапе, а тільки порожній нацизм і непродуктивний егоцентризм. 

4. Завжди діє з найбільшим напруженням самосвідомості. Тобто, повністю розуміє, що його робить сильним і що слабким. Знає свої обмеження й можливості. Знає, з ким співпрацювати, а кого слід уникати. Швидко розпізнає обман й погані наміри. Керується здоровим глуздом і розпізнаванням того, що слушне й веде до мети, як і того, що непотрібне й віддаляє від мети.