Mateusz Pawłowski SJ, Przywództwo po
pandemii. Mistrz czy uwodziciel?
Życie duchowe, zima 109/2022
переклав
(один розділ зі статті) о. О. Кривобочок ТІ
Героїчне
лідерство або випадок єзуїтів
1549
рік був знаменним для всієї тодішньої західної цивілізації.
Саме тоді до далекої й культурно герметичної Японії прибув
корабель, із якого зійшов на берег єзуїтський місіонер
Франциск Ксаверій. Він мав тільки одне прагнення: дібратися
до сьоґуна і християнізувати якнайбільшу кількість японців.
Важко було собі уявити божевільнішу справу і, здавалося, від
самого початку приречену на поразку. Через тридцять років
єзуїти вже мали в Японії новіціят (90 послушників), більше
200 священників, парафії, прототип університету і понад
400000 охрещених і ревних католиків. А все це зробила жменя
єзуїтських лідерів під харизматичним керівництвом Франциска
Ксаверія і його наступників.
Всупереч
прийнятих уявлень справа Франциска Ксаверія і його «дружини»
не мала нічого спільного зі сферою чудес. А мала критичний
зв’язок з тим, що єзуїти практикували від початку покликання
до життя Товариства Ісуса за справою свого засновника
Ігнатія Лойоли. Цей зубожілий баськський шляхтич середнього
віку створив інституцію, яка своїм феноменом, практичністю і
ефективністю «звела», між іншим, японську керівну верхівку.
Самураї, бо про них тут йдеться, помітили в єзуїтській
духовності й у її утилітарній стратегії велику силу й
потенціал, подібні до їхньої культури, а в Духовних Вправах Ігнатія –
щось типу християнського кодексу Бушідо.
Які
ж це принципи, які практикували єзуїти, так сильно захопили
японських самураїв? Що схилило багатьох із них залишити
власну релігію і вступити до вимогливого єзуїтського
новіціяту? Це були правила, відкриті св. Ігнатієм Лойолою,
шляхом медитації й молитви. Принципи, які упродовж кількох
десятків років зробили Товариство Ісуса найвпливовішою і
найпотужнішою релігійною організацією в Європі шістнадцятого
століття. Згадані правила створюють кодекс, який сміливо
можемо назвати фундаментом «героїчного лідерства». Лідерам,
які відважаться зламати схеми щоденної рутини і банального
керівництва, вони пропонують перемогу їхніх команд у
значенні найефективнішого в історії осягнення закладеної
мети.
«Героїчне
лідерство» спирається на досягненні бажаного впливу на інших
і на особистому прикладі й авторитеті лідера. Фундаментом є
діяльність на основі цінностей, відваги, емпатії, особистої
енергії й ведення за собою інших так, щоб вони самі хотіли
йти за лідером, і то на сто відсотків. «Героїчне лідерство»
щодня створює для своєї команди якусь вартість в трьох
вимірах: через мотивування, комплексне вирішення людського
потенціалу й ефективне використання здібностей. «Героїчне
лідерство» функціонує у щоденній рутинності в контексті
чотирьох принципів, які все трансформують.
1.
Героїчний у діяльності. Це означає, що завдяки введенню
цього принципу в життя лідер виходить зі сфери важливих і
потрібних мрій або прагнень і входить у сферу «невтомного
прагматизму». «Одна реалізована ідея важливіша від десяти
проектів, які неможливо реалізувати» – говорив св. Ігнатій
Лойола. У практиці керування Товариства Ісуса цей принцип
давав «товаришам Ісуса» вимір безпосереднього налаштування
на все, що корисне, обминаючи всю сферу подій, які, хоча
інтелектуально привабливі, але тут і тепер не мали шансів
для реалізації. Досвідчений лідер, який діяв за єзуїтським
методом, одне від другого розрізняв (розпізнавав) з
допомогою глибоких роздумів, молитви, інтуїції, особистого
досвіду, мудрих порад інших людей і здорового
глузду.
2.
Завжди креативний. Тобто розсудливий у сенсі й значенні, що
інновації вважає дорогою до постійного вдосконалення себе і
своїх підлеглих… «Героїчний лідер» завжди діє згідно з
єзуїтською максимою «На більшу Божу славу» й ніколи повністю
не задоволений осягнутими результатами, бо розуміє, що
завжди можна краще, ефективніше, більше
тощо.
3.
Завжди мотивований християнською агапе – «учтою духа й
взаємної любові». У сфері бізнесу й політики йдеться не
дослівно про таку любов, яку зазвичай розуміє сучасний світ.
Тут йдеться про «любов» до своєї організації (фірми) й про
постійні прояви вдячності працівникам за їхній внесок у її
розвиток, бізнес. Це критичний принцип єзуїтського
лідерства, який об’єднує всі інші принципи. Без свідомого
практикування цього принципу лідер залишається тільки й
виключно кимсь типу найманця, для якого немає значення, що
діялося до нього й що діятиметься після нього. Агапе – це необхідна умова
для осягнення справжнього успіху в ролі лідера. Якщо для
тебе не мають значення твої люди, керівники, фірма, клієнти,
то можеш здобути тимчасовий успіх у якійсь конкретній справі
бізнесу, але ніколи не станеш «справжнім лідером». Що
більше, рано чи пізно твої люди помітять, що в твоєму серці
немає справжньої агапе, а тільки порожній
нацизм і непродуктивний егоцентризм.
4.
Завжди діє з найбільшим напруженням самосвідомості. Тобто,
повністю розуміє, що його робить сильним і що слабким. Знає
свої обмеження й можливості. Знає, з ким співпрацювати, а
кого слід уникати. Швидко розпізнає обман й погані наміри.
Керується здоровим глуздом і розпізнаванням того, що слушне
й веде до мети, як і того, що непотрібне й віддаляє від
мети.
|