ПЕРШИЙ РОЗДІЛ  

ПОКЛИКАННЯ ДО СВЯТОСТІ 

 

Святі, які нас заохочують і супроводжують 

 

3. В листі до Євреїв згадуються різні свідки, які нас надихають «бігти витривало до змагання, що призначене нам» (12, 1). Там говориться про Авраама, Сару, Мойсея, Гедеона й інших (див. 11, 1-12, 3), і передовсім ми запрошені визнати, що маємо «навколо себе таку велику хмару свідків» (12, 1), які нас заохочують не затримуватися в дорозі, стимулюють продовжувати свій шлях до мети. А між ними може бути наша мати, бабця чи інша близька особа (див. 2 Тим. 1, 5). Може їхнє життя не завжди було досконалим, але в недосконалостях і падіннях вони йшли вперед і подобалися Господові. 

4. Святі, які вже перебувають із Богом, підтримують з нами зв’язок любові та сопричастя. Це підтверджує Книга Одкровення, коли говорить про мучеників-заступників: «Я побачив під жертовником душі повбиваних за слово Боже і за свідчення, що мали. І закричали вони голосом великим: «Доки, Владико святий і правдивий, не судиш?»» (6, 9-10). Можемо сказати, що «нас оточують, спрямовують і супроводжують друзі Бога [...] Я не мушу сам нести те, що насправді сам не можу піднести. Сонми Божих святих мене захищають, підтримують і ведуть» [1]

5. У беатифікаційних та канонізаційних процесах розглядаються ознаки героїчного практикування чеснот, мучеництво і також жертвування свого життя за інших – аж до смерті. Така жертва виражає досконале наслідування Христа й заслуговує на подив вірних [2]. Згадаймо, до прикладу, блаженну Марію Габріеллу Сагедду, яка віддала своє життя за єдність християн. 

 

Святі по сусідству 

 

6. Думаємо не тільки про тих, які уже беатифіковані або канонізовані. Святий Дух уділяє святість усьому святому вірному Божому людові, бо «Бог вирішив освятити і спасти людей не поодинці, без жодного зв’язку між ними, а звести їх у народ, який пізнавав би Його у правді і служив би Йому у святості» [3]. В історії спасіння Господь спас народ. Повна ідентичність не може бути без приналежності до народу. І тому ніхто не спасається сам, як ізольований індивід, але Бог нас притягує, беручи до уваги складні обставини міжособових зв’язків, які формуються в людській спільноті. Бог захотів увійти в динамічне життя народу. 

7. Мені подобається бачити святість у терпеливому Божому народі: в батьках, які з великою любов’ю виховують своїх дітей, у чоловіках і жінках, які працюють, аби утримати свої родини, у хворих, у старих черницях, які завжди усміхаються. У цій витривалості день за днем я бачу святість воюючої Церкви. Часто це святість «по сусідству», святість тих, які живуть біля нас і відображають присутність Бога або, іншими словами, «середній клас святості» [4]

8. Дозвольмо зворушити себе знаками святості, які Господь нам показує через найсмиренніших членів цього люду, який «бере участь також у пророчому служінні Христа, поширюючи живе свідчення про Нього – насамперед життям у вірі й любові» [5]. Поміркуймо, як нам підказує свята Тереза Бенедикта від Хреста, що через багатьох із них будується справжня історія: «Посеред найтемнішої ночі постають найбільші пророки й святі. Але живильний потік містичного життя залишається невидимим. Зрозуміло, що вирішальні події в історії світу поєднуються з душами, яких немає в підручниках історії. І лише в день, коли все приховане відкриється, ми дізнаємося, яким душам завдячуємо вирішальні події в своєму житті» [6]

9. Святість – найкрасивіше обличчя Церкви. Але також поза Католицькою Церквою, у різноманітних середовищах, Святий Дух подає «знаки своєї присутності, котрі допомагають учням Христа» [7]. З другого боку, святий Йоан Павло ІІ нагадав нам, що «свідчення віри в Христа аж до пролиття крові стало загальною спадщиною католиків, православних, англіканців і протестантів» [8]. Під час красивого екуменічного служіння, яке він хотів святкувати в Колізею, у 2000-у ювілейному році він сказав, що мученики – це «спадщина, яка промовляє набагато гучніше, ніж мотиви поділів» [9]. 

 

Господь кличе 

 

10. Все це дуже важливо. Але цією Адгортацією я хотів би нагадати передовсім про заклик до святості, з яким Господь звертається до кожного з нас, заклик, звернений також і до тебе: «Маєте бути святими, бо я святий» (Лев. 11, 45; див. 1 Пт. 1, 16). ІІ Ватиканський Собор сильно на цьому наголошує: «Укріплені стількома великими засобами спасіння, всі Христові вірні, кожного становища та сану, покликані Господом, кожен своїм шляхом, до досконалої святості, повнота якої в самому Отці» [10]

11. «Кожен своїм шляхом», – говорить Собор. І тому не треба знеохочуватись, дивлячись на взірці святості, які здаються недосяжними. Існують свідчення, які нас стимулюють і мотивують, але їх не треба копіювати, бо це могло би віддалити нас від виняткового й особливого шляху, який Господь приготував для нас. Важливо, щоби кожна віруюча людина розпізнала свій шлях і видобула на світло з себе все найкраще, те найбільш індивідуальне, що Бог вмістив в неї (див. 1 Кол. 12, 7), і не знесилювала себе, намагаючись наслідувати те, що не було задумане для неї. Усі ми покликані бути свідками, але «існує багато актуальних форм свідчення» [11]. І справді, коли великий містик, святий Йоан від Хреста, писав свою Духовну Пісню, волів уникати твердих правил для всіх і пояснював, що його вірші написані для того, щоб кожний ними користувався «по-своєму» [12]. Бо божественне життя передається «одним в один спосіб, іншим – в інший» [13]

12. Серед різних форм хочу наголосити також на «жіночому генії», який проявляється в жіночих видах святості, необхідних для віддзеркалення святості Бога в цьому світі. Саме в часи, коли жінок найбільше ігнорували, Святий Дух покликав святих, привабливість яких спровокувала нові духовні нурти й важливі реформи в Церкві. Можемо згадати святу Гільдегарду Бінгенську, святу Бригіту, святу Катерину Сієнську, святу Терезу Авільську чи святу Терезу з Лізьє. Але я думаю також і про багатьох незнаних або забутих жінок, які, кожна по-своєму, підтримували й змінювали родини й спільноти силою свого свідчення. 

13. Це повинно надихати й заохочувати кожного віддати все, аби здійснити цей унікальний і неповторний проект, який Бог бажав для кожного споконвіку: «Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе» (Єр. 1, 5). 

 

Також для тебе 

 

14. Щоби бути святими, не обов’язково бути єпископами, священиками, черницями чи ченцями. Часто маємо спокусу думати, що святість зарезервована для тих, які мають можливість залишити буденне життя і присвятити багато часу молитві. Але так не є. Всі ми покликані бути святими, живучи любов’ю і даючи своє свідчення в щоденному житті там, де тепер перебуваємо. Ти богопосвячена особа? Будь святим, живучи радістю, яку тобі подаровано. Ти одружений? Будь святим, кохаючи й піклуючись своєю дружиною так, як Христос Церквою. Ти робітник? Будь святим, сумлінно та якісно працюючи для своїх братів. Ти тато, бабуся або дідусь? Будь святим, терпеливо навчаючи своїх онуків наслідувати Ісуса. Ти при владі? Будь святим, відстоюючи спільне добро, а не особисті інтереси [14]

15. Дозволь благодаті твого Хрещення давати плоди на дорозі святості. Дозволь, щоби все було відчинене для Бога, і ради цього вибирай Його, вибирай Бога знову і знову. Не знеохочуйся, бо маєш силу Святого Духа для того, щоб це стало можливим, а святість, остаточно, – це плід Святого Духа в твоєму житті (див. Гал. 5, 22-23). Коли відчуваєш спокусу загубитися у своїй слабкості, подивися на Розп’ятого і скажи Йому: «Господи, я – бідолаха, але Ти можеш зробити чудо, щоб я став трошки кращим». У святій і повній грішників Церкві знайдеш усе необхідне для зростання до святості. Бог наповнив її дарами Слова, таїнствами, святинями, життям спільнот, свідченням святих і різноманітною красою, яка походить із любові Господа «неначе молода, що дорогоцінностями себе оздоблює» (Іс. 61, 10). 

16. Святість, до якої тебе кличе Господь, зростатиме через малі жести. До прикладу, жінка йде в супермаркет щось купити, зустрічає сусідку, починають розмовляти і пліткувати. І тоді ця жінка вирішує: «Ні, не буду говорити про нікого нічого поганого». Це крок до святості. Потім, вдома, її дитина просить її вислухати її мрії, і хоча вона втомлена, але сідає біля дитини і слухає терпеливо і з любов’ю. Це наступна жертва, яка освячує. Потім вона відчуває неспокій, але пригадує любов Діви Марії, бере вервицю і молиться з вірою. Це наступний крок до святості. Потім виходить на вулицю, зустрічає бідного і затримується, аби з любов’ю порозмовляти з ним. Це ще один крок. 

17. Часом життя ставить перед нами більші виклики, через які Господь запрошує нас до нових навернень, через які Його благодать краще проявляється у нашому житті, «щоб нас зробити учасниками святости своєї» (Євр. 12, 10). В інших випадках йдеться лише про те, щоби покращити те, що ми вже робимо: «Існують натхнення, щоби лише звичайні життєві справи робити з надзвичайною досконалістю» [15]. Коли кардинал Франциск Хав’єр ван Тхуан перебував у в’язниці, то постановив не знесилювати себе надією на свободу. Він вибрав «жити теперішнім моментом, наповнюючи його любов’ю»; а здійснював це у такий спосіб: «Використовував щоденні нагоди для того, щоб буденні справи робити з надзвичайною досконалістю» [16]

18. Отож, під впливом Божої благодаті, багатьма малими жестами, ми будуємо ту модель святості, яку Бог хоче для нас, але не як самодостатні істоти, а «як добрі домоуправителі різноманітної Божої благодаті» (1 Пт. 4, 10). Як слушно навчали Єпископи Нової Зеландії, що можна любити безумовною любов’ю Господа, бо Воскреслий уділяє своє могутнє життя нашому крихкому життю: «Його любов не має меж, і якщо Він дав її нам один раз, то вже назад не забере. Ця любов безумовна й вірна. Любити так не легко, бо ми часто дуже слабкі. Але для того, щоби любити так, як Він нас полюбив, Христос розділяє з нами своє воскресле життя. У такий спосіб наше життя показує Його силу в дії – навіть посеред людської слабкості» [17]

 

Твоя місія в Христі 

 

19. Християнин не може думати про свою місію на землі без усвідомлення її як дороги святості, бо «це ж саме воля Божа: святість ваша» (1 Сол. 4, 3). Кожний святий – це місія; це план Бога по відображенню і втіленню у кожному визначеному моменті історії якогось аспекту Євангелія. 

20. Ця місія отримує повний сенс у Христі і її можна зрозуміти лише через Христа. Серцевина святості – переживати таїни свого життя в єдності з Христом. З’єднатися зі смертю і воскресінням Господа у винятковий та особистий спосіб, постійно вмирати і воскресати разом із Ним. Святість може також означати відтворення у своєму житті різних аспектів земного життя Ісуса: приховане життя і життя у спільноті, близькі стосунки з іншими людьми, вбогість та інші аспекти жертовності ради любові. Споглядання цих таїн, як пропонує святий Ігнатій Лойола, веде нас до здійснення їх у наших виборах і поставах [18]. Бо «усе в житті Ісуса є вказівкою на Його містерію» [19], «усе життя Ісуса є Об'явленням Отця» [20], «усе життя Христа е містерією Відкуплення» [21], «усе життя Христа є містерією Рекапітуляції» [22], і «усе, що пережив Христос, Він учинив для того, щоб ми могли це пережити в Ньому і щоб Він це переживав у нас» [23]

21. План Отця – Христос і ми у Христі. В остаточному розрахунку це Христос любить в нас, бо «святість – це життя повнотою любові» [24]. І тому «святість міряється тим, що Христос досягнув у нас, у якій мірі силою Святого Духа ми формуємо своє життя на подобу Його життя» [25]. У такий спосіб кожний святий є посланням Святого Духа, який бере щось із багатства Ісуса Христа і дарує своєму людові. 

22. Щоби розпізнати слово, яке Господь хоче сказати через святого, не треба вдаватися в деталі, бо там також можуть бути помилки і падіння. Не все, що святий говорить, повністю відповідає Євангелію, не все, що він чинить, – автентичне й досконале. Споглядати потрібно його життя як цілість, усю його дорогу до святості, його постать, яка відображає якісь риси Ісуса Христа і об’являється, якщо вдасться зрозуміти значення особи як єдине ціле [26]

23. Це потужний заклик бути уважними для всіх нас. Ти також повинен сприймати все своє життя як місію. Спробуй це робити, слухаючи Бога в молитві й розпізнаючи знаки, які тобі посилає. Завжди запитуй Святого Духа – що від тебе очікує Ісус у кожному моменті твого життя й у кожному виборі, який мусиш здійснити, щоб розпізнати – яке місце цей вибір займає у твоїй місії. І дозволь Святому Духові формувати в тобі індивідуальну таїну, яка відображає Ісуса Христа в сучасному світі. 

24. Дай Боже, щоби ти вмів розпізнати те слово, те послання Ісуса, яке Бог хоче сказати світові через твоє життя. Дозволь перемінити себе, дозволь Святому Духові відновити тебе, щоб це стало можливим і щоб твоя цінна місія не провалилася. Сам Господь доповнюватиме її, незважаючи на твої помилки й проступки, але під умовою, що йтимеш дорогою любові й завжди відкриватимешся на Його надприродну благодать, яка очищає і просвічує. 

 

Діяльність, яка освячує 

 

25. Оскільки ти не можеш зрозуміти Христа без царства, яке Він прийшов проголошувати, то твоя місія невід’ємна від побудови цього царства: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість» (Мт. 6, 33). Твоя ідентичність з Христом і Його бажаннями зумовлює обов’язок будувати разом із Ним це царство любові, справедливості й миру для всіх. Сам Христос хоче переживати це з тобою як у всіх необхідних зусиллях і зреченнях, так і в радостях і в плодах, які тобі дарує. І тому не зможеш освячувати себе, якщо не заангажуєшся тілом і душею, аби віддати найкраще, що в собі маєш. 

26. Не нормально любити мовчання і уникати зустрічі з іншим, бажати відпочинку й уникати діяльності, шукати молитву і знецінювати служіння. Усе потрібно прийняти й інтегрувати як частину свого існування у світі, приєднати до своєї дороги до святості. Ми покликані бути контемплятивними також і в дії, і освячуємося, коли відповідально й великодушно виконуємо свою місію. 

27. Чи Святий Дух може послати нас виконувати якусь місію й водночас просити втікати від неї або уникати повного самопосвячення, аби зберегти внутрішній спокій? Але часом відчуваємо спокусу відкласти пасторські зусилля і обов’язки в світі на потім, ніби вони були би «розпорошеннями» на шляху освячення і внутрішнього миру. Забуваємо, що «життя не має місію, а є місією» [27]

28. Активність під впливом неспокою, гордощів, бажання зробити враження або панувати точно не освячуватиме. Ми покликані жити і дарувати себе у такий спосіб, щоби наші зусилля мали євангельське значення і щоби ми щораз більше ототожнювалися з Ісусом Христом. І тому багато говориться, до прикладу, про духовність катехита, про духовність дієцезіяльного кліру, про духовність праці. І тому я хотів закінчити Evangelii gaudium духовністю місії, Laudato si’ – екологічною духовністю, Amoris laetitia – духовністю родинного життя. 

29. Це не означає знецінення моментів спокою, самотності й мовчання перед Богом. Навпаки. Бо постійне оновлення технічних засобів, привабливість подорожей, незліченні пропозиції ринку споживацтва часом не залишають вільного часу, в якому можна було би почути голос Бога. І все це наповнене словами, тимчасовим задоволенням і постійно зростаючим гамором. Там панує не радість, а незадоволення тих, які не знають, для чого живуть. І як тоді не визнати, що необхідно затримати цю гарячкову гонитву, аби відновити особистий простір, часом болісний, але завжди плідний, де відбувається щира розмова з Богом? У якийсь момент ми повинні побачити правду свого життя, аби дозволити Господові ввійти в неї, і це не завжди можна зробити, якщо «не стати на краю прірви найважчої спокуси, якщо не відчути запаморочення пустки безнадійного опущення, якщо на межі найглибшої самотності не побачити себе повністю самітним» [28]. У таких ситуаціях знаходимо найбільші мотивації, які нас спонукають жити повнотою наших завдань. 

30. Ті самі засоби розваг, які впливають на реальне життя, також спонукають нас абсолютизувати вільний час і без обмежень уживати те, що приносить нам радість або минуще задоволення [29]. Як наслідок, страждає сама місія, зусилля слабнуть, великодушне й жертовне служіння починає згасати. Це спотворює духовний досвід. Чи може бути здоровою духовна ревність, яка в євангелізації та служінні ближньому співіснує з ацедією? 

31. Нам потрібний дух святості, який проникає як у нашу самотність, так і в наше служіння, як у наше приватне життя, так і у нашу євангелізаційну активність, і у такий спосіб, щоб кожна мить нашого життя виражала жертовну любов під поглядом Господа. Таким чином усі моменти життя будуть кроками на нашій дорозі освячення. 

 

Більше живі, більше людські 

 

32. Не бійся святості. Вона не відбере в тебе силу, життя і радість. Навпаки, станеш тим, ким Отець хотів тебе створити, і будеш самим собою. Залежність від Отця визволяє нас із неволі й веде до визнання власної гідності. Ця дійсність відображається у житті святої Жозефіни Бахіти, яку «викрали й продали в рабство, коли їй було сім років, і яка багато витерпіла від своїх жорстоких панів. Але вона зрозуміла глибоку правду, що не людина, а Бог є справжнім Господом кожної людської істоти й усього людського життя. Цей досвід перетворився у джерело великої мудрості покірної дочки Африки» [30]

33. Кожний християнин настільки корисний для світу, наскільки він освячується. Єпископи Західної Африки навчали: «Ми покликані, в дусі нової євангелізації, піддатися євангелізації та євангелізувати через мобілізацію всіх охрещених, щоб вони прийняли своє завдання бути сіллю землі та світлом для світу там, де вони перебувають» [31]

34. Не бійся дивитися вище й дозволити Богові тебе любити й спасти. Не бійся дозволити Святому Духові вести тебе. Святість не позбавить тебе людських якостей, бо це зустріч твоєї слабкості з силою благодаті. Насправді, як сказав Леон Блой, в житті «існує лише один смуток – не стати святим» [32]



[1] Бенедикт XVI, Гомілія на урочистій інавгурації Понтифікату (24 квітня 2005): AAS 97 (2005), 708. 

[2] У всякому разі зумовлює переконання про святість і реалізацію, принаймні в звичайному ступені, християнських чеснот: див. Motu proprio Maiorem hac dilectionem (11 липня 2017), art. 2c: L’Osservatore Romano (12 липня 2017), ст. 8.

[3] ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція Lumen gentium, про Церкву, 9. 

[4] Див. Joseph Malégue, Pierres noires. Les classes moyennes du Salut, París 1958. 

[5] ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція Lumen gentium, про Церкву, 12. 

[6]Укрите життя і епіфанія, в Obras Completas V, Burgos 2007, 637. 

[7] Йоан Павло II, Апостольський лист Novo millennio ineunte (6 січня 2001), 56: AAS 93 (2001), 307. 

[8] Апостольський лист Tertio millennio adveniente (10 листопада 1994), 37: AAS 87 (1995), 29. 

[9]Гомілія під час екуменічного служіння на честь свідків віри ХХ століття (7 травня 2000), 5: AAS 92 (2000), 680-681. 

[10] Догматична конституція Lumen gentium, про Церкву, 11. 

[11] Ганс Ур фон Бальтазар, “Теологія і святість”, в Communio 6 (1987), 489. 

[12] Духовна пісня B, Пролог, 2. 

[13] Там само, XIV-XV, 2. 

[14] Див. Катехиза (19 листопада 2014): L’Osservatore Romano, іспанською 21 листопада 2014, ст. 16. 

[15] Св. Франциск Сальський, Трактат про любов до Бога, VIII, 11. 

[16] П’ять хлібів і дві риби: радісне свідчення віри із страждання у в’язниці, México 1999, 21. 

[17] Конференція католицький Єпископів Нової Зеландії, Зцілення любові (1 січня 1988). 

[18] Див. Духовні Вправи, 102-312. 

[19] Катехизм Католицької Церкви , 515. 

[20] Там само, 516. 

[21]Там само, 517.  

[22]Там само, 518.  

[23]Там само, 521.  

[24] Бенедикт XVI, Катехиза (13 квітня 2011): L’Osservatore Romano, іспанською 17 квітня 2011, ст. 11. 

[25] Там само. 

[26] Див. Ганс Урс фон Бальтазар, “Теологія і святість”, в Communio 6 (1987), 486-493. 

[27] Хавьєр Субірі, Природа, історія, Бог, Мадрид 1999, 427. 

[28] Карло М. Мартіні, Сповідь Петра, Естелла 1994, 76. 

[29] Потрібно відрізнити поверхневе задоволення від здорової культури вільного часу, яка відчиняє нас, з жертовним і споглядальним налаштуванням, для іншого і для дійсності. 

[30] Святий Йоан Павло II, Гомілія під час канонізаційної Меси (1 жовтня 2000), 5: AAS 92 (2000), 852. 

[31] Регіональна Конференція Єпископів Західної Африки, Пастирське послання на закінчення ІІ Пленарної Асамблеї (29 лютого 2016), 2. 

[32] Убога жінка, II, 27.