ЧЕТВЕРТИЙ РОЗДІЛ  

СЕРЦЕ, ВІДКРИТЕ ДО ВСЬОГО СВІТУ 

128. Якщо твердження: всі люди – брати й сестри – не тільки абстрактне твердження, а може втілитися і стати дійсністю, то ставить нас перед низкою викликів, які нас торкають і змушують присвоювати нові перспективи й розвивати нові методи діяльності. 

Обмеження границь 

129. Якщо ближнім є мігрант, то додаються складні виклики [1]. Правда, що ідеалом було би уникнення непотрібних міграцій, і дорога до цієї мети в країнах мігрантів веде до створення умов для гідного життя й розвитку, щоб вони в себе вдома мали можливості для цілісного розвитку. Але допоки в цій сфері не буде достатньо зроблено, ми повинні шанувати право кожної людини знайти місце, в якому вона зможе не тільки заспокоїти свої основні потреби і потреби своєї родини, але також цілісно реалізувати себе як особу. Наші зусилля на підтримку мігрантів, які прибувають, можна підсумувати чотирма словами: приймати, захищати, допомагати, інтегрувати. Бо «йдеться не про те, щоб скидати зверху програми соціальної допомоги, а йти дорогою цих чотирьох дій, аби будувати міста і країни, які зберігатимуть свою культурну й релігійну ідентичність й водночас відчиняться на відмінності й вмітимуть їх цінити в ім’я людського братерства» [2]. 

130. Це вимагає деяких нагальних дій, особливо коли справа стосується людей, які втікають від важких гуманітарних криз. До прикладу: збільшення числа віз і спрощення процедури отримання візи, введення програм спонсорування приватними і юридичними особами, відчинення гуманітарних коридорів для найбільш потребуючих біженців, гарантування відповідного й гідного житла, особистої безпеки й доступу до основних служб забезпечення, відповідної консульської допомоги, права мати при собі документи, які посвідчують особу, рівних прав до судової системи, можливості відкривати рахунки в банках, прожиткового мінімуму, свободи пересування й можливості працевлаштування, охорони неповнолітніх і їх прав на освіту, прав на тимчасову опіку чи прийняття, релігійної свободи, допомоги в соціальній реабілітації, допомоги у возз’єднанні родин, приготування локальних спільнот до інтеграційних процесів» [3]. 

131. До тих, які прибули вже давно й беруть участь у соціальному житті, важливо застосувати принцип «громадянства», який «базується на рівності прав і обов’язків і згідно з яким всі користають із справедливості. І тому важливо докласти зусиль, аби в нашому суспільстві встановити принцип повного громадянства і викинути з ужитку дискримінаційне слово меншини, яке несе в собі відчуття відчуження і неповноцінності, торує дорогу до ворожості й незгоди, нівелює успіхи й релігійні та громадянські права деяких громадян, дискримінуючи їх» [4]. 

132. Окремі держави не можуть, за винятком деяких необхідних дій, на власний розсуд приймати відповідні рішення, «бо наслідки рішень якоїсь держави неуникненно впливають на всю людську спільноту». І тому «відповіді повинні бути тільки результатом співпраці» [5], опрацюванням глобального законодавства (governance) про міграцію. За будь-яку ціну потрібно «розробити середньострокові й довгострокові плани, які не зводяться до негайної відповіді на нагальну потребу. З одного боку, вони справді повинні допомагати інтеграції емігрантів у країнах, які їх прийняли, з другого боку, сприяти розвиткові країн, з яких мігранти походять, через політичну солідарність, яка не узалежнює допомогу від прийняття ідеологічних стратегій і практик, які чужі або суперечні з культурами народів, в яких їх пробують вводити» [6]. 

Взаємні дари 

133. Прибуття відмінних людей, які походять із іншого життєвого й культурного середовища, стає даром, бо «історії мігрантів – це також історії зустрічей між людьми й між культурами; для спільнот і суспільств це можливість збагачення й інтегрального людського розвитку для всіх» [7]. І тому «в особливий спосіб прошу молодих людей не піддаватися впливу тих, які настроюють їх проти молодих мігрантів, які прибувають у їхні країни, представляючи їх як небезпеку і як таких, які не мали би гідності, притаманної кожній людській істоті» [8]. 

134. З другого боку, якщо всім серцем приймаємо відмінну людину, то дозволяємо їй бути собою й водночас даємо їй можливість нового розвитку. Щоб світ не зубожів, потрібно зберегти різні культури, які впродовж століть розвивали свої багатства. І їх слід постійно стимулювати, аби при зустрічі з іншими дійсностями вони видобували з себе щось нове. Не можемо ігнорувати того, що ризикуємо стати жертвами культурного забуття. Отож «потрібно спілкуватися між собою, відкривати багатство кожного, цінити те, що нас об’єднує, і дивитися на відмінності як на можливість зростати, шануючи всіх. Потрібно терпеливого й довірливого діалогу, аби особи, родини й спільноти могли передавати цінності своєї культури і приймати те добре, що є в досвіді інших» [9]. 

135. Приведу приклади, про які я вже говорив раніше: культура латиноамериканців – це «закваска цінностей і можливостей, яка може зробити багато добра для США. […] Сильна еміграція завжди залишає слід і трансформує культуру даної місцевості. В Аргентині сильна італійська еміграція позначилася на культурі суспільства, а в культурному стилі Буенос-Айреса помітна присутність майже 200000 євреїв. Емігранти, якщо їм допомагають інтегруватися, стають благословенням, багатством і новим даром, який заохочує суспільство розвиватися» [10]. 

136. Розширюючи горизонт, разом із Великим Імамом Ахмед Аль-Таїбом нагадуємо, що «добрі взаємини між Сходом і Заходом, безсумнівно, потрібні обом сторонам. Їх не можна занедбувати, так, щоби кожний міг збагачуватися культурою другого через плідний обмін і діалог. Захід може знайти на Сході ліки від духовних і релігійних хвороб, викликаних домінуванням матеріалізму. А Схід може знайти на Заході багато елементів, які допоможуть йому звільнитися від слабкості, поділів, конфліктів та наукового, технічного й культурного занепаду. Важливо звертати увагу на релігійні, культурні й історичні відмінності, які є життєво важливими елементами у формуванні характеру, культури і цивілізації Сходу. Також важливо зміцнити зв’язок фундаментальних прав людини, щоби допомогти забезпечити гідне життя всім людям на Сході й Заході, уникаючи політики подвійних стандартів» [11]. 

Плідний обмін 

137. Взаємодопомога між країнами остаточно йде на користь усім. Країна, яка розвивається на своєму первинному культурному фундаменті, – скарб для всього людства. Потрібно розвивати усвідомлення, що сьогодні або врятуємося всі разом, або не врятується ніхто. Бідність, занепад, страждання в одному місці планети – це мовчазна закваска для культивування проблем, які остаточно вразять усю планету. Якщо турбуємося вимиранням деяких видів тварин, то ще більше мусимо турбуватися тим, що всюди є особи й народи, які не розвивають свій потенціал і свою красу через бідність або інші структурні обмеження. Бо це веде до загального зубожіння всіх. 

138. І хоча це завжди було очевидним, але сьогодні це ясно, як ніколи раніше, бо сучасний світ міцно об’єднаний глобалізацією. Нам потрібно мати універсальну правову, політичну й економічну систему, яка «розширить і спрямує міжнародну співпрацю на солідарний розвиток усіх народів» [12]. Остаточно це піде на користь усій планеті, бо «допомога в розвитку бідних країн» означає «створення благоустрою для всіх» [13]. З точки зору цілісного розвитку це зумовлює надання «також і найбіднішим країнам права голосу в спільних рішеннях» [14] і можливості «стимулювати доступ до міжнародного ринку бідних і недорозвинених країн» [15]. 

Безкорисливе прийняття 

139. Але я не хотів би зводити такий підхід до якоїсь форми утилітаризму. Існує безкорисливість. Це здатність робити щось тільки тому, що воно добре само по собі, не очікувати жодного успішного результату, не надіятися відразу щось отримати взамін. Це дозволяє прийняти чужоземця, навіть якщо відразу не отримуємо відчутної користі. Але є країни, які хочуть приймати тільки науковців або інвесторів. 

140. Той, хто не живе братерською безкорисливістю, перетворює своє життя в шалену торгівлю, завжди рахує те, що дає, і те, що отримує взамін. Бог, навпаки, дає задармо і допомагає навіть тим, які не вірні Йому, і «велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих» (Мт. 5, 45). І тому Ісус заохочує: «Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна» (Мт. 6, 3-4). Ми не платили за своє життя, а отримали його задармо. І тому всі ми можемо щось давати, не очікуючи отримати щось взамін, робити добро, не вимагаючи від того, кому його робимо, робити нам так само. І Ісус це говорить своїм учням: «Даром прийняли, даром давайте» (Мт. 10, 8). 

141. Справжня якісь різних країн світу вимірюється здатністю думати не тільки як окрема країна, але й як людська родина, і це перевіряється в особливий спосіб саме в критичні часи. Вузькі націоналізми врешті-решт показують нездатність до безкорисливості, помилково вважають, що можуть розвиватися обабіч руїн інших народів і, зачинившись від них, краще себе захищати. Емігрант сприймається як узурпатор, який нічого не дає. У такий спосіб наївно думають, що вбогі – небезпечні або непотрібні, а могутні – щедрі жертводавці. Тільки соціальна й політична культура, яка володіє безкорисливою гостинністю, може мати майбутнє. 

Локальне і універсальне 

142. Слід пам’ятати, що « між глобальним і локальним також існує напруження. Необхідно звертати увагу на глобальне – щоб не заплутатися у щоденній дріб’язковості. Водночас не можна губити з поля зору локальне: тільки так зможемо твердо ходити по землі. Якщо поєднаємо одне з другим, то уникнемо крайнощів. Перша крайність: коли громадяни живуть в абстрактному і глобалістичному універсалізмі, […] Друга крайність: коли перетворюються на фольклорний музей місцевих пустельників, приречених постійно повторювати те саме, нездатних реагувати на новизну й оцінити красу, яку Бог розповсюджує за межами їхніх городів » [16]. Потрібно дивитися на глобальне, бо воно рятує нас від дріб’язкового хуторянства. Якщо дім перестає бути домашнім вогнищем, а стає закритим приміщенням, в’язничною камерою, то глобальне нас рятує як остаточна причина, яка підштовхує до повноти. Водночас треба з відкритим серцем прийняти локальне, бо воно має щось, чого не має глобальне: бути закваскою, збагачувати, запускати механізми субсидіарності. І тому універсальне братерство і соціальна дружба в кожному суспільстві – це два нероздільних і суттєвих полюса. Їх розділення веде до деформації й небезпечної поляризації. 

Смак локального 

143. Відкритість, яка зрікається своїх скарбів, – не вирішення. Як без власної ідентичності нема діалогу з іншим, так само нема відкритості між народами без любові до землі, до свого народу, до своїх культурних рис. Не зустрінуся з ближнім, якщо не стоятиму на міцному і глибокому фундаменті, бо тільки на ньому можу прийняти дар іншого і дати йому щось справжнє. Відмінну особу і її самобутній внесок можу прийняти лише тоді, коли я глибоко вкорінений в свій народ і в його культуру. Кожний любить свою землю і з особливою відповідальністю опікується нею, і піклується своєю країною, так як кожний повинен любити свій дім і піклуватися, аби він не завалився, бо сусіди цього не робитимуть за нього. Також добро всього світу вимагає, щоб кожний захищав і любив свою землю. В іншому разі наслідки катастрофи в одній країні вразять усю планету. Ця думка спирається на позитивне значення права власності: бережу й розвиваю те, що маю, аби воно було корисним внеском у добро всіх людей. 

144. Окрім того, це є передумовою здорового обміну, який збагачує. Досвід життя в конкретному місці й в конкретній культурі дає можливість помічати аспекти дійсності, які важко помітити тим, які не мають цього досвіду. Універсальне не повинно бути однорідним, монотонним і еталонним проявом форми єдиної панівної культури, яка врешті-решт втратить палітру своїх кольорів і стане відразливою. Ця спокуса описана в стародавньому оповіданні про Вавилонську вежу: побудова вежі, яка мала сягати неба, не виражала єдності між різними народами і здатності спілкуватися в своїй різнорідності. Навпаки, була оманливою спокусою людських гордощів і амбіцій створити єдність, відмінну від тої, яку хотів Бог в своєму провіденційному плані для народів (див. Бут. 11, 1-9). 

145. Існує фальшиве відчинення на універсальне, яке походить із порожньої поверховості тих, які не здатні глибоко вкорінитися в свою батьківщину, або тих, які носять у собі незагоєні образи до свого народу. У будь-якому разі «необхідно розширювати кругозір, щоб розпізнавати більше добро, корисне для всіх. Але при цьому не можна зрікатися свого. Необхідно глибше пустити коріння в родючу землю і в історію своєї землі, яка є Божим даром. Працюємо з малим і близьким, але в ширшій перспективі. […] Глобальне не нищить, часткове не позбавляє плідності » [17], це багатогранник, у якому шанують цінність кожної людини, а «ціле більше від частини і також більше від суми своїх частин » [18]. 

Універсальний горизонт 

146. Існують локальні нарцисизми, які не мають нічого спільного зі здоровою любов’ю до свого народу і до своєї культури. Вони приховують зачинений дух, який через відчуття невпевненості й страху до іншого воліє будувати оборонні мури для самозахисту. Але неможливо мати здорову локальну ідентичність, якщо не маємо щирого і сердечного відчинення на універсальне, якщо те, що діється в інших частинах світу, не стає викликом для нас, якщо не збагачуємо себе іншими культурами, якщо не стаємо солідарними з драмами інших народів. Таке хуторянство обсесивно зачиняється в кількох ідеях, звичаях і перевірених часом забезпеченнях, і не здатне захопитися багатьма можливостями і красою, які пропонує широкий світ, і йому бракує справжньої і щедрої солідарності. У такий спосіб локальне життя втрачає автентичну активність, не може доповнюватися чимось іншим; і вже обмежує можливості свого розвитку, стає статичним і хворобливим. Бо в дійсності кожна здорова культура по своїй природі відчинена і приязна, а «культура без універсальних цінностей – не справжня культура» [19]. 

147. Слід зауважити, що чим вужчий світогляд людини у мисленні й у серці, тим важче їй зрозуміти близьку дійсність, в яку вона занурена. Без стосунків і конфронтації з тим, хто інший, важко мати ясне і повне розуміння себе самого й своєї землі, бо інші культури – не вороги, від яких потрібно захищатися, а різні відображення невичерпного багатства людського життя. Дивлячись на себе з точки зору іншого, інакшого, кожний може краще пізнати особливості своєї особовості і своєї культури: багатства, можливості, обмеження. Досвід одного місця потрібно розвивати «в контрасті» і «в гармонії» з досвідом інших місць і культур [20]. 

148. Насправді здорова відкритість ніколи не шкодить ідентичності. Бо, збагачуючись чужими елементами, жива культура не стає копією чи простим повторенням іншої культури, а інтегрує нові елементи «на свій спосіб». Це провокує створення нового синтезу, який остаточно приносить користь усім, бо культура, з якої взяли якість елементи, по-новому ними збагачується. І тому я заохочував корінні народи дбати про своє коріння і культуру предків, і також хотів прояснити, що не мав «наміру пропонувати тут повністю зачинений, неісторичний, статичний індихенізм, який відкидає будь-які форми змішування», бо «власна культурна ідентичність вкорінюється й збагачується у діалогу з носіями інших культур, а її автентичне збереження – це не ізоляція, яка збіднює» [21]. Світ розвивається і наповнюється новою красою завдяки наступним синтезам, які роблять між відкритими культурами, далекими від нав’язування себе іншим. 

149. Щоби стимулювати живий зв’язок між любов’ю до батьківщини і глибокою приналежністю до всього людства, добре було би пригадати, що людство – це не сума окремих країн, а сопричастя між ними, взаємне прийняття, яке випереджує виникнення окремих груп. І саме в це взаємопоєднання універсального сопричастя інтегрується кожна група людей і там знаходить свою красу. І тому кожна особа, народжена в конкретному контексті, знає, що належить до більшої родини, без якої неможливо пізнати себе саму в повноті. 

150. Такий підхід, в дійсності, вимагає радісно визнати, що жоден народ, жодна культура чи особа не може осягнути все самостійно. Для побудови повного життя інші суттєво необхідні. Усвідомлення обмежень чи частковості – не загроза, а ключ до мрій і праці над спільним проектом. Бо «людина – це істота-границя, яка не має границь» [22]. 

Зі свого регіону 

151. Завдяки регіональному обміну, від якого слабші країни відчиняються на широкий світ, можливо, щоб універсальність не розчинила локальні риси. Адекватне й автентичне відчинення на світ зумовлює здатність відчинитися на ближнього в родині націй. Культурна, економічна і політична інтеграція з сусідніми народами повинна супроводжуватися процесом навчання, який підтримуватиме цінність любові до ближнього як першого зусилля, необхідного, щоб осягнути універсальну інтеграцію. 

152. У деяких кварталах все ще живе дух «сусідства», де кожний спонтанно відчуває обов’язок бути близько й допомагати сусідові. У таких місцях, які зберігають цінності спільноти, зв’язки близькості позначені безкорисливістю, солідарністю і взаємністю, бо є відчуття «нашого» кварталу [23]. Було би добре, якби так жили сусідні країни і були би здатними будувати сердечну близькість між своїми народами. Але індивідуалістська ментальність передається стосункам між країнами. Ризик жити так, щоб захищатися одні від одних, бачити в інших конкурентів чи небезпечних ворогів переноситься на стосунки з людьми того самого регіону. Можливо, що ми виховані в такому страхові й недовірі. 

153. Існують могутні й великі компанії, які користуються цією ізоляцією і воліють вести переговори з кожною країною окремо. З другого боку, для малих і вбогих країн відкривається можливість порозумітися з сусідами, що дасть їм можливість вести переговори як блок країн і не стати маргінальними сегментами, залежними від великих потуг. Сьогодні жодна відокремлена національна країна не може забезпечити загальне добро для свого населення. 

[1] Див. Католицькі єпископи Мексики і США, Пастирський лист Разом шляхом надії, бо ми вже не чужоземці (січня 2003). 

[2] Загальна аудієнція (3 квітня 2019): L’Osservatore Romano, іспанською 5 квітня 2019, ст. 20. 

[3] Див. Послання на 104-ий Міжнародний День Мігрантів і Біженців (14 січня 2018): AAS 109 (2017), 918-923; L’Osservatore Romano, іспанською 19 січня 2018, ст. 2. 

[4] Документ про братерство людей ради миру в світі й спільного життя, Абу-Даві (4 лютого 2019): L’Osservatore Romano, іспанською 8 лютого 2019, ст. 10. 

[5] Промова до дипломатичного корпусу, акредитованого при Апостольській Столиці (11 січня 2016): AAS 108 (2016), 124; L’Osservatore Romano, іспанською 15 січня 2016, ст. 8. 

[6] Там само , 122; L’Osservatore Romano, іспанською 15 січня 2016, ст. 8. 

[7] Апостольська Післясинодальна Адгортація Christus vivit (25 березня 2019), 93. 

[8] Там само , 94. 

[9] Промова до представників влади, Сараєво – Боснія-Герцеговина (6 червня 2015): L’Osservatore Romano, іспанською 12 червня 2015, ст. 5. 

[10] Latinoamérica. Conversaciones con Hernán Reyes Alcaide , ed. Planeta, Buenos Aires 2017, 105. 

[11] Документ про братерство людей ради миру в світі й спільного життя, Абу-Даві (4 лютого 2019): L’Osservatore Romano, іспанською 8 лютого 2019, ст. 10. 

[12] Бенедикт XVI, Енцикліка Caritas in veritate (29 червня 2009), 67: AAS 101 (2009), 700. 

[13] Там само , 60: AAS 101 (2009), 695. 

[14] Там само , 67: AAS 101 (2009), 700. 

[15] Папська Рада Справедливості і Миру, Компендіум соціальної доктрини Церкви, 447. 

[16] Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), 234: AAS 105 (2013), 1115. 

[17] Там само , 235: AAS 105 (2013), 1115. 

[18] Там само . 

[19] Св. Йоан Павло II, Промова до представників аргентинської культури, Буенос-Айрес – Аргентина (12 квітня 1987), 4: L’Osservatore Romano, іспанською 10 травня 1987, ст. 20. 

[20] Див. Св. Йоан Павло II, Промова до кардиналів (21 грудня 1984), 4: AAS 76 (1984), 506; L’Osservatore Romano, іспанською 30 грудня 1984, ст. 3. 

[21] Післясинодальна Апостольська Адгортація Querida Amazonia (2 лютого 2020), 37. 

[22] Георг Зіммель, « Міст і ворота», в Індивід і свобода. Нариси з критики культури, ed. Península, Barcelona 2001, 34. Obra original: Brücke und Tür. Essays des Philosophen zur Geschichte, Religion, Kunst und Gesellschaft, ed. Michael Landmann, Köhler-Verlag, Stuttgart 1957, 6. 

[23] Див. Хайме Охос-Васкес, S.J., « Логіка соціальних стосунків. Онтологічна рефлексія», в Revista Universitas Philosophica, 15-16, Bogotá (diciembre 1990 - junio 1991), 95-106.